Нікітін Антон Володимирович
Ім'я при народженні	Антон Володимирович Нікітін
Народився	17 січня 1978(1978-01-17) (46 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Місце проживання	Київ  СРСР →  Україна
Діяльність	медіа-менеджер
Alma mater	Національна академія внутрішніх справ України
Науковий ступінь	кандидат юридичних наук
Знання мов	російська і українська
Членство	Національна спілка журналістів України
Посада	Головний редактор телеканалу «Інтер»
Нагороди	ТЕФІ Орден Петра Могили
Медіафайли у Вікісховищі

Антон Володимирович Нікітін (17 січня 1978(19780117), Київ, УРСР) — український медіаменеджер, продюсер, сценарист. Член правління телеканалу Інтер^[1], головний редактор каналу^[2]. Кандидат юридичних наук, член Спілки журналістів України^[3].

Закінчив Академію внутрішніх справ, працював дільничним, слідчим в Шевченківському райуправлінні МВС Києва. Викладав теорію держави і права, юридичну психологію, юридичну соціологію, римське і конституційне право в Академії внутрішніх справ та інших вузах^[4].

Автор статей з філософії, правознавства, психології, соціології^[3]. З МВС звільнився 2005 року в званні капітана. Кандидат юридичних наук^[4].

У журналістику прийшов наприкінці 2001 року, ставши редактором в агентстві «Профі ТВ». Потім знімав фільми про політику, висвітлював виборчі кампанії, був сценаристом^[4].

З 2005 року працював на телеканалі К1 — керівником інформаційно-аналітичного відділу^[5], головним редактором. Цю посаду Нікітін обіймав до початку 2007 року^[3].

З 2007-го по 2009-й рр. — Нікітін очолював компанію «Національні інформаційні системи»^[6], що об'єднала інформаційні служби телеканалів «Інтер» та К1. В цей час генеральним продюсером телеканалів була двоюрідна сестра Нікітіна^[7] Ганна Безлюдна. Її команда вивела «Інтер» у лідери інформаційного простору. Влітку 2007-го окремі випуски «Подробиць» виходили з часткою 42 % (18+ вся Україна)^[4]. 4 вересня 2009 року пішов з посади посади директора у зв'язку зі звільненням генерального продюсера Ганни Безлюдної та зміною команди, яка керувала новинами і телеканалом в цілому.^[8]

2009 — представляв «Інтер» на телепремії EMMY (за висвітлення російсько-грузинської війни 2008 року)^[9][4].

З 2009 по 2013 — сценарист і головний редактор телевізійного агентства «Профі ТВ». Знімав документальне кіно для українських і російських телеканалів^[5].

З квітня 2012  по 2020 — очолював редакцію^[10] журналу «Фома в Україні»^{[11][10][9][12]}.

З лютого 2013 — член правління телеканалу «Інтер», головний редактор каналу^[2].

З 2013 — співавтор концертів «Перемога. Одна на всіх», співавтор телемарафону «Наша перемога».

З 29 грудня по 23 березня 2014 — керував інформаційним мовленням «Інтера», був директором компанії «Національні інформаційні системи»^[13][14], поєднуючи цю посаду із обов'язками головного редактора каналу.^[15] Повернення Нікітіна до керівництва інформаційною службою «Інтера» супроводжувалося масштабними звільненнями співробітників на знак протесту проти цензури.^[16] З «Національних інформаційних систем» тоді пішли кілька десятків журналістів, випускових редакторів та керівників підрозділів, звинувачуючи Антона Нікітіна та Ганну Безлюдну у спробі цензурувати випуски новин під час Революції Гідності.^[17]

Громадські організації (зокрема, рух «Стоп цензурі!») звинувачували керівництво новинной служби телеканалу «Інтер» і особисто Нікітіна у перекривленні інформації та запровадженні цензури і вимагали аби Ганна Безлюдна та Антон Нікітін понесли за це персональну відповідальність.^[18] Стверджуючи, що за його керівництва новинами відбувалася дискредитація учасників Революції Гідності та представлення активістів як «праворадикалів» та «екстремістів», що посилювало агресію силовиків.^[19] Звільнився з посади наприкінці березня 2014 року після перемоги Революції Гідності.

2015 року став автором ідеї проекту «Люди перемоги» - серії книг-фотальбомів про ветеранів Другої світової війни^[20]. Головний редактор книг «Люди перемоги» (2015)^[21], «Люди перемоги. Будемо жити!» (2017)^[22], «Люди перемоги. Наш полк» (2018)^[23] та «Люди перемоги. Наше діло праве!» (2019)^{[24][25][26][27][28]}.

Автор і головний редактор документальних проєктів телевізійного агентства «Профі ТВ»: «Война и мир. Оккупация» (5 канал, Санкт-Петербург), «Война и мир. Эвакуация» (Інтер), «Перекоп», «Великий российский исход» (5 канал, СПб), «Война против своих» (2 серії), «Сталин против Красной армии» (НТВ)^[4] «Святые и праведники ХХ столетия» (співавтор сценарію до чотирьох фільмів: «Кукша Одесский», «Амфилохий Почаевский», «Лаврентий Черниговский», «Алексей Глаголев» (НТН)^[4].

Під керівництвом Нікітіна агентством «Профі ТВ» було створено кілька документальних фільмів на релігійну тематику: «Патріарх», «Молитва за перемогу» (у співавторстві з Інгою Балицькою), «Буковина під захистом любові» про православну історію Буковини, «Хрещення»^[4].

У квітні 2013 — став головним редактором документальної картини про українську співачку Квітку Цісик «Квітка. Голос в єдиному екземплярі»^[29].

2014 — взяв участь у створенні документального фільму «Блаженнійший Володимир» (у співавторстві з Молчановим і Лук'яненком)^[30][31][32].

2016 — взяв участь у створенні документального фільму «778 днів без своих» (у співавторстві з Є. Висоцьким)^[33][34].

2017 — телеканал «Інтер» зняв фільм «Бомбы, которые взорвали мир» про Югославську війну. Нікітін виступив автором ідеї та співавтором сценарію разом з Чистяковим^[35].

У січні 2018 року в ефір «Інтеру» вийшла стрічка «Від Різдва до Хрещення», її головним редактором став Нікітін^[36].

2018 року взяв участь в створенні документального фільму «Петр Толочко. Учебник истории» (у співавторстві з Чистяковим)^[37][38].

Учасник БФ «Інтер дітям»^[39].

• У жовтні 2013 р. гран-прі міжнародного фестивалю православного кіно «Покров» отримав документальний фільм «Крещение», автором ідеї якого став Антон Нікітін^[40].
• У вересні 2017 р. документальний фільм «Тысяча лет на Афоне» (автор Нікітін), став лауреатом міжнародного фестивалю «ТЕФІ-Співдружність» (Білорусь, Мінськ)^[41][42].
• У жовтні 2018 р. документальний проєкт про історію Києво-Печерської Лаври «Киево-Печерская Лавра. Фотография тысячелетия» (автори Нікітін і Ольга Марікуца) отримав нагороду міжнародного фестивалю «ТЕФІ-Співдружність» (Узбекистан, Ташкент)^[43].
• У листопаді 2018 року УПЦ МП нагородила Нікітіна орденом Преподобного Нестора Літописця I ст.^[44][45].
• У червні 2019 року Митрополит (РПЦвУ) Онуфрій вручив Нікітіну орден святителя Петра Могили^[46][47].