| Неофіт Паскалев | |
|---|---|
 | |
| Народився | 4 січня 1870 Охрид, Османська імперія |
| Помер | 7 січня 1938 (68 років) Софія, Болгарія |
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd  |
| Діяльність | болгарський священик, єпископ |
| Alma mater | Московська духовна семінарія |
| Конфесія | православ'я |
| Автограф |  |
Неофіт Паскалев (при народж. Наум Паскальов (Пасков); 4 січня 1870, Охрид, Османська імперія — 7 січня 1938, Софія, Болгарія) — вищий болгарський священик і громадський діяч, митрополит Болгарської єпархії у Скоп'є з 1910 по 1913 рр. і з 1915 по 1918 рр.[1][2][3]
Біографія
Освіта та викладання у Скоп'є
Народився Наум Паскальов (Пасков) 4 січня 1870 року в Охриді, тоді — в Османській імперії, в сім'ї Паскаля і Марії.[1] Рано осиротів.[1] Навчався в рідному місті, а пізніше в болгарській школі священства в Едирне за підтримки Студентського товариства «Св. Климента» в Охриді.[4] Там, наприкінці 1889 року, пострижений у чернецтво з ім'ям Неофіт. У 1890 він був рукоположений в сан ієродиякона.[3] Служив дияконом разом з митрополитом Синесієм Охридським. [1]
У 1891 Екзарх Йосиф I болгарський відправив його в Російську імперію, щоб на навчання в Московську духовну академію,[5] яку Неофіт закінчує в 1897. Мав намір продовжити навчання в Московській академії наук, але оскільки Екзархат потребував підготовлених вчителів, його викликали до Македонії і в серпні Неофіт повернувся на болгарські землі.[3] Він був посланий вчителем церковної історії в Болгарське педагогічне училище в Скоп'є Неофіт викладав з 1897 по 1899.[2][3] У Скоп'є Неофіт показав себе прекрасним педагогом і співпрацював з митрополитом Синесієм, який тимчасово обіймав катедру у Скоп'є.[4] У 1899 Неофіт був призначений дияконом і чинушею Екзархату в Стамбулі.[3]
Намісник в Дойрані, Кукуші та Салоніках
6 серпня 1900 екзарх Йосиф призначив Паскалева ієромонахом і призначив його головою болгарської церковно-шкільної спільноти (архієрейським намісником) в Дойрані.[3][6] Дойран зіштовхнувся з болгарським єпископом Партенієм Поленінським, який бореться з усіма болгарами.[4] Неофіту вдається звести нову будівлю для болгарської школи і повернути болгарам міську церкву Святого Іллі.[4]
У 1901 був призначений головою болгарської громади Кукуш.[4][3] У Кукуші Неофіт глибоко засмутився фактом побиття і арештів під час розгляду справи щодо Солунської афери — вся церковна шкільна рада на чолі з колишнім помічником Антімом Варбановим перебувала у в'язниці, а критський каймамамін був сильно налаштований антиболгарськи. З цього випливала уніатська пропаганда, яку очолив єпископ Кукуші Епіфаній Шанов, що активізував свою діяльність. Протягом трьох років ієромонах Неофіт зумів протидіяти поширенню уніатської пропаганди і звів храми до старої кількості.[4]
1903 року преподобний Неофіт вирушив у Салоніки, щоб очолити болгарську громаду і після вибуху в Солунського та Іллінденського повстання, знову застає болгарську церкву-шкільну справу зруйнованою[4] — церкви закриті, учителі, священики і довірені настоятелі вбиті, або впокорені. Влада Хасана Фехмі-паші категорично відмовляється дозволити відкриття закритих болгарських навчальних закладів, а у вересні 1904 року спадкоємець трону Рауф паша забороняє будь-кому скаржитися і приймати людей з провінції. Неофіт направляє всі делегації безпосередньо до генерального інспектора Македонії Хусейна Хільмі Паші і до двох його комісарів Ніколая Демерика і Генріха Мюллера. Хільмі Паша наказує, щоб усі прохання проходили повз громаду і подавалися болгарською мовою лише в трьох примірниках.[7] Неофіт свідчить перед європейською інспекцією про турецьке свавілля над болгарами в Македонії.[3] Як керуючому єпархією в Салоніках, де він залишався до 1907 року[3], Неофіту вдалося стабілізувати болгарську справу.[7]
- Лист ієромонаха Неофіта - Настоятеля Солунської болгарської церковної громади до Екзарха Йосифа I про необхідність створення болгарської церкви в Салоніках
-
-
-
У 1907 р. за рішенням Священного Синоду Екзархату Неофіт був зведений в сан архімандрита.[3] 7 грудня 1908[8] призначений єпископом з титулом Брегальниський і вікарієм митрополита Скопської єпархії Сінесія.[9][2][3] З лютого по липень 1910 Неофіт Брегальниський керував Охридською єпархією, після смерті її очільника Методія.[3]
20 червня 1910 єпископ Неофіт Брегальницький був канонічно затверджений митрополитом Скопським.[10] Не був схвалений Революційною організацією ВМОРО, оскільки виконував лише накази з Екзархату, а у квітні з питання екзарха Йосипа зустрівся з Хрістом Татарчевим, якому Екзарх пояснив, що це єдина придатна кандидатура.[11] Скопський митрополит Неофіта активно бореться із сербською пропагандою.[3] Неофіт залишив канцелярську роботу протосинкела і архімандрита і сам почав постійно подорожувати своєю єпархією, щоб зрозуміти проблеми населення. У перший рік його архиєрейства були освячені храми «Святого Ніколая» в Баліному Долі, «Лешніца» в Чайле, «Святий Нікола» в Печково і «Святого Іллі» у Вінічкаті. Митрополиту Неофіту вдається протидіяти спробам влади взяти Карпінський монастир у екзархістів.[12] Водночас, Неофіт налаштовує частину болгарської громади проти себе.[13] Під час Балканської війни в 1912 захищає болгарське населення від відступаючих османських військ.[3]
10 квітня 1913 р. Неофіт послання до російського царя Миколи II за знущання сербського і грецького війська над болгарським населенням в окупованій Македонії.[2] Після початку Другої Балканської війни 1913 нова сербська влада заарештувала і вислала його в Болгарію.[2][3]
Після Другої Болгарської війни
Екзархат довіряє Неофіту управління Одринською єпархією[3]. Неофіт прибув до Едірне 29 березня 1914.[14]
Після звільнення Скоп'є під час Першої світової війни Неофіт повернувся на митрополичий трон, та після закінчення війни 1918 сербська влада остаточно вигнала його.[2][3]
З кінця 1918 року митрополит Неофіт керував Струмицькою єпархією, яку залишив до 1919, коли сербські війська зайняли передане Королівству сербів, хорватів і словенців Струмишко.[3]
Неофіт Скопський брав активну участь у Архієрейському соборі, що проходив у Софії з 2 по 20 грудня 1920, з метою підготовки Другого Церковно-Народного собору.[3]
У 1925 призначений керуючим Лозенградською єпархією, а з травня 1932 був також керуючим приєднаної Одринської єпархії, яку залишив до 1937 року.[3]
Помер 7 січня 1938[1] у своїй віллі «Изгнание» недалеко від Софії.[15] Похований на Центральному Софійському цвинтарі.[3]
Вже в 1916 митрополит Неофіт створив фонд ним же створеного благодійного товариства «Милосърдие» і після своєї смерті заповів все своє майно Святому Синоду, Скопському благодійному братству, жіночому товариству «Екатерина Симидчиева» та пастві Охрида.[15]
- Солдати додаткового македонського полку складають присягу митрополиту Неофіту Скопському, 1916 р.
-
-
-
Примітки
- ↑ а б в г д Христовъ, 1938, с. 1.
- ↑ а б в г д е Календар на събитията (болг.). Нова Добруджанска трибуна. 10 април 2015. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 13 червня 2017.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Цацов, 2003, с. 301.
- ↑ а б в г д е ж Христовъ, 1938, с. 2.
- ↑ Христовъ, 1938, с. 1-2.
- ↑ Янишлиевъ, Борисъ Д (март 1934). Гр. Дойранъ (Полянинъ, Пулинъ) и живота ни тамъ при турското владичество до 1912 година (Спомени) (PDF). София. с. 29.
- ↑ а б Христовъ, 1938, с. 3.
- ↑ Български екзарх Йосиф I, 1938, с. 685.
- ↑ Велев, Ганчо (10 септември 1985). За титлите на архиереите без епархии в Българската църква. Процитовано 3 червня 2017.
- ↑ Български екзарх Йосиф I, 1938, с. 745.
- ↑ Български екзарх Йосиф I, 1938, с. 734.
- ↑ Христовъ, 1938, с. 4.
- ↑ Български екзарх Йосиф I, 1938, с. 780-781.
- ↑ Галчев, Илия А (2008). Българската просвета в Източна Тракия и Цариград (след 1913). София. с. 112.
- ↑ а б Христовъ, 1938, с. 5.
Джерела
- Христовъ, К (февруарий 1938). Високо Преосвещений св. скопскии митрополитъ Неофитъ (PDF). Илюстрация Илиндень. X (2 (92)): 1.
- Български екзарх Йосиф I (1992). Дневник. София: Военноиздателски комплекс „Св. Георги Победоносец“, Университетско издателство „Св. Климент Охридски“. с. 780—781. ISBN 954-509-042-1.
- Цацов, Борис (2003). Архиереите на Българската православна църква: Биографичен сборник. Принцепс. с. 301. ISBN 9548067757.
| священик Нікола Чипєв | → | керівник Поленінською єпархією (6 серпня 1900 р.) — 1901) |
→ | ієромонах Аверкій Тетовський |
| архімандрит Антім Варбанов | → | голова болгарської громади в Кукуші (1901) — 1903) |
→ | ? |
| священик Йона Маджаров | → | керівник солунською єпархією (1903) — 1907 р.) |
→ | архімандрит Евлогій Светієв |
| Антим Тирновський | → | Брегальниська єпархія (7 грудня 1908 р.) — 20 червня 1910 р.) |
→ | Панарет |
| Синесій Скопський | → | Скопський Екзархат Митрополит (20 червня 1910 р. - 1913 р.) |
→ | Вікентій (Вселенський Патріарх) |
| Вікентій (Вселенський Патріарх) |
→ | Скопський Екзархат Митрополит > (1915—1918 р.) |
→ | Варнава (Сербський Патріархат) |
| Іларіон Нішавський | → | керівник Лападською єпархією (1925 — 7 січня 1938 р.) |
→ | останній |
| Нікодим Тіберіополіс | → | керівник Одринською єпархією (1932) — 7 січня 1938 р.) |
→ | останній |
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |