На пасіці

Творець:	Тарас Григорович Шевченко
Час створення:	1843
Розміри:	530×410 мм
Висота:	530 міліметр
Ширина:	410 міліметр
Матеріал:	полотно, олія
Техніка:	жанрове малярство, імпресіонізм
Зберігається:	Київ
Музей:	Національний музей Тараса Шевченка
Інвентарний номер:	ж-105

«На пасіці» — картина українського поета та живописця Тараса Шевченка, написана влітку 1843 року під час його першої подорожі по Україні та натхненна знайомством із бджолярем Петром Прокоповичем. Зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Твір виконаний у техніці олійного живопису на полотні. Розмір картини — 53×41 см.

До 1936 року полотно знаходилося в колекції Музею російського мистецтва у Києві, де його помітили вже в незадовільному стані. Після реставрації твір спочатку висів у Галереї картин Т. Г. Шевченка при Інституті Тараса Шевченка у Харкові, а після евакуації під час Другої світової війни — у Державному музеї Тараса Шевченка в Києві. Від 1939 року його неодноразово експонували на різних виставках.

У жанровій композиції «На пасіці» Шевченко експериментує з освітленням, відходячи від академізму та використовує імпресіоністичні ефекти. Дослідники вважають твір переломним у живописній творчості художника та називають його найкращою картиною українського побутового жанру першої половини XIX століття.

Публікатор картини Сергій Раєвський зазначав, що до виявлення картини, про неї не було згадок в автобіографічних джерелах Шевченка та в працях дослідників^[1]. Однак, її начерк був введений до наукового обороту ще в 1900 році у «Каталозі Музею українських старожитностей В. В. Тарновського» складеного Борисом Грінченком^[2].

Завдяки тому, що інший начерк картини знаходився на звороті втраченого малюнку «Козак-бандурист», дослідники вважають, що картина була створена під час першої подорожі Тараса Шевченка Україною літом 1843-го, того ж року коли й малюнок козака-бандуриста^[1].

Вважається, що на сюжет малюнку художника надихнуло відвідання пасіки корифея бджолярства Петра Прокоповича у селі Пальчики. Дослідник Петро Жур припускав, що Шевченко познайомився з Прокоповичем у селі Качанівка, яке поет обрав своїм головним місцем перебування під час подорожі Україною. Згідно з інформацією зібраною працівником Батуринського історичного музею Миколою Шкляром, Тарас Шевченко провів кілька днів у Прокоповича в Пальчиках. Саме там він створив ескіз картини, на якій зобразив одного з майстрів Прокоповича разом з дочками. Одній з цих дочок, Шевченко по від'їзду подарував срібну копійку, яка на 1975 рік зберігалася, як сімейна реліквія, у її нащадка Петра Пронченка — вчителя з Бахмачу^[3]. Дослідниця Надія Демиденко вважала цю версію найближчою до істини. Вона зазначала, що на картині не міг бути зображений сам Прокопович. Хоча він мав двох дочок, але на момент знайомства з художником йому було вже 68 років, і його дочки були значно старішими. Також, майстер на картині виготовляє вулик-дуплянку, малоймовірно, щоб Прокопович, як винахідник втулкового вулика, погодився, щоб його зобразили поряд із застарілим вуликом^[4][5].

Шевченко через тринадцять років написав повість російською мовою «Близнюки», де прототипом головного героя став Прокопович, причому згідно з сюжетом він був учнем Петра Івановича і називав його «славним бджолярем»^[6][5]. Сам же Прокопович, згідно з відомостями журналіста Василя Пєскова, назвав один із своїх іменних вуликів на честь гостя^[7].

Картину виявили у фондах Київського державного музею російського мистецтва, серед речей неекспозиційного значення, під час переінвентаризації 1936 року. Вона була у дуже поганому стані, до реставрації не можливо було визначити її сюжет. Однак, на найбільш важливих місцях картини не було розривів полотна та випадів фарби. Вона була відновлена в реставраційній майстерні музею, акт реставрації було складено 25 липня 1936 року. Під час реставрації полотно було дубльовано^[1][8].

На звороті картини був наклеєний паперовий аркуш на якому був напис польською мовою зроблений тушшю: «Дівчина, що розмовляє з козаком. Зразок малювання Шевченка» (пол. Dziewczyna rozmawiajaca z kozakiem. Obrazek malowany przez Shewczenke), нижче іншою рукою написано «Шевченко» (пол. Shewczenko). Праворуч унизу напис ч. 674. В лівому нижньому куті картини під час реставрації було виявлено літеру Т, яка на думку Сергія Раєвського є залишком авторського підпису Шевченка. Раєвський у 1936 році вказував розмір полотна як 544 на 419 мм. У дванадцятитомному зібранні творів Шевченка вказаний розмір картини 53 на 41 см^[1][8].

Раєвський пояснював невідповідність опису картини з її сюжетом тим, що напис був створений, коли картина вже була значно пошкодженою, і не можливо було точно встановити її сюжет. У дванадцятитомному зібранні творів Шевченка висловлювалася думка, що на аркуші переказаний зміст якогось іншого малюнка^[1][8].

У 1936 році картину передали до Галереї картин Т. Г. Шевченка у Харкові, а з 1948 року вона зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка^[9]. Інвентарний номер ж-105. Аркуш з написом та акт реставрації зберігається окремо у тому ж музеї^[8].

Картина вперше репродукована Сергієм Раєвським у 1936 році в «Літературній газеті» під назвою «Дівчина, що розмовляє з козаком»^[10].

На картині зображена пасіка сонячного літнього дня, у затишку під деревом селянин виготовляє вулик-дуплянку. Він вимушений перервати свою роботу через прихід дітей, які принесли обід^[1][3]. Те, що селянин є батьком цих дітей відомо завдяки напису чорнилом під одним з начерків картини: «Батько в пасіці вулики довбає, а діточки несуть йому обідати»^[11]. Селянин одягнутий у побутовий (робочий) одяг — полотняна сорочка без декору, штани та чоботи. Костюм дівчини складається з довгої білої сорочки, чорної свити із зав'язаною на шиї червоною стрічкою та вінка з живих квітів, а костюм другої дитини, яку дослідниця Ольга Мойсюк ідентифікувала як хлопця, — довгої білої сорочки із зав'язками на пазушному розрізі, полотняних штанів та верхнього одягу чорного кольору, який підперезаний на поясі^[12].

Сюжет картини зображує епізод сімейної злагоди, «про радість зустрічі, відчуття приязні, поваги й любові» в родині селянина свідчать привітні обличчя та очі дітей та вінок на голові дівчини. Освітлення та теплі тони пейзажу підкреслюють атмосферу доброзичливості на картині. Завдяки майстерній роботі з освітленням, на картині Шевченка «вияскравлені місця м'яко переходять у прозоре затемнення», завдяки чому складається уявлення, що «постаті й предмети ніби розчиняються в розсіяному світлі, набуваючи м'яких, розмитих форм»^[13].

Дослідниця Тетяна Андрущенко називала картину одним з «найвищих здобутків українського побутового жанру першої половини ХІХ ст.». Вона відзначала, що лише під час першої подорожі по Україні, художнику вдалося втілити своє прагнення і опанувати олійну техніку живопису до рівня його робіт з акварельними фарбами, щоб «малювати справжні почуття, справжнє сонце і повітря». В олійних картинах намальованих під час подорожі, «сонце засвітило … справжнім блиском, а самі твори ожили наповнені повітрям». Андрущенко також підкреслює у картині «На пасіці» відмову Шевченка від «академічного» колориту і введення «справжньої палітри спекотного літа». Художнику вдалося передати відчуття простору і м'якого повітря завдяки великим світло-тіньовим співвідношенням і тонкій зміні світлосили кольорів. Як зазначає дослідниця: «Тут світло живе своїм життям, мерехтить — переливається навколо предметів і персонажів, створює живу картину родинного затишку і щирості почуттів». На думку Андрущенко, якби Шевченка не відправили у заслання і він би поїхав у заплановану подорож до Європи, то він міг би стати одним з родоначальників імпресіонізму. Окрім «На пасіці», дослідниця вказує на «імпресіоністичні ефекти освітлення» у таких працях художника: «Повідь», «Казашка Катя», «Далісман Мула Аул'є», портретах Платона Закревського, Іллі Лизогуба, Єлизавети Кейкуатової та інших^[14].

Мистецтвознавець Сергій Раєвський зазначав, що сюжет картини перекликається з працями Олексія Венеціанова та художників його кола. Однак, праця Шевченка відрізняється більшою реалістичністю, знанням побуту та природи українського села. Якщо порівнювати з іншими власними картинами художника, то найбільш схожою за сюжетом і технікою є картина «Селянська родина», яку, також, датують 1843 роком. Для обох картин характерний відхід від академізму^[1]. На думку дослідника: «картині характерна навмисна кострубатість, присадкуватість постатей, реалістичний, позбавлений будь-якої ідеалізації пейзаж, нарешті, пильна увага до типових елементів побуту». Раєвський вважав, що картина написана у переламний момент творчості художника, під час його переходу від «псевдокласичних канонів академічного малярства до здорової реалістичної творчості»^[1].

У «Шевченківському словнику» називали картину одним із «найвищих здобутків в українського побутовому жанру першої половини XIX століття» нарівні з іншими картинами Шевченка — «Катерина» та «Селянська родина». У виданні відзначали «демократизм реалістичного образу, майстерне розв'язання колористичних та світлотіньових завдань, відтворення повітряної перспективи»^[11].

Виставки в яких експонувалася картина^[9]:

• Ювілейна Шевченківська виставка. Київ. 1939
• Виставка образотворчого мистецтва УРСР. Москва. 1951
• Ювілейна Шевченківська виставка. Київ — Москва. 1964
• Шевченко-художник. До 170-річчя від дня народження. Київ. 1984
• «Живописні твори Шевченка». Київ. 2006

Відомо два начерки цієї картини, один з цих начерків відомий лише за фотокопією, бо він знаходився на звороті малюнку «Козак-бандурист», і був втрачений разом з ним під час пожежі^[15].

• Андрущенко Т. І. Малярство Тараса Шевченка // Україна у світовій історії. — 2014. — № 2 (51). — С. 11—22. — ISSN 2413-7103.
• Демиденко Н. М. Т. Г. Шевченко та П. І. Прокопович: духовні паралелі // Сіверщина в історії України. — 2013. — № 6. — С. 340—343. — ISSN 2218-4805.
• Дзюба О. М. Прокопович Петро Іванович // Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко і його сучасники / Редкол.: Жулинський М. Г. (​голова) та ін. — Київ, 2021. — С. 436. — 608 с. — ISBN 978-617-520-093-3.
• Мойсюк О. Традиційні тканини Центрального Полісся в образотворчій спадщині Тараса Шевченка // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. — Київ : НАНУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 2013. — Вип. 13. — С. 93—98. — 184 с.
• Песков В. М. Пасека в Пальчиках // Полное собрание сочинений. — Комсомольская правда, 2014. — Т. 11. Друзья из берлоги. — С. 115—117. — 160 с. — ISBN 978-5-87107-887-7.
• Раєвський С. Є. Невідомий малюнок Т. Г. Шевченка // Літературна газета. — 1936. — № 41 (5 вересня). — С. 4. — ISSN 4820-0943.
• Чмільова С. Художня спадщина Тараса Шевченка як джерело історичних знань на уроках історії України / Чмільова С., Царенко О. // Україна у світовій історії. — 2014. — № 2. — С. 32-40.
• На пасіці // Шевченківський словник / Відповідальний редактор: Кирилюк Є. П. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. II. — С. 19. — 410 с.
• Повне зібрання творів у дванадцяти томах / Редкол.:. — Київ : Наукова думка, 2013. — Т. 8: Живопис і графіка 1843—1847. — С. 437—438. — 584 с. — ISBN 978-966-00-1276-9.
• На пасіці // Повне зібрання творів в десяти томах / Відповідальний редактор Касіян В. І., Редактор тома Бутник-Сіверський Б. С. — Київ : Видавництво Академії наук УРСР, 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830—1847. — Кн. 1. — С. 30.
• Д. Х. Народная память свидетельствует… : [рос.] // Пчеловодство. — 1975. — № 7. — С. 15. — ISSN 0369-8629.

• На пасіці. Науково-освітній веб-портал «Тарас Шевченко». Інститут телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України. Процитовано 22 вересня 2022.
• На пасіці. Ізборник. Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 20 липня 2024.

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.