Наумович Іван Григорович
Іван Наумович
Народився	14 січня 1826(1826-01-14)  Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер	4 (16) серпня 1891 (65 років)  Новоросійськ, Кубанська область, Російська імперія
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна	Австрійська імперія  Австро-Угорщина  Російська імперія
Діяльність	письменник, видавець, церковний і громадський діяч Галичини
Галузь	греко-католицькі церкви[1], православна церква[1], освіта[d][1], участь горожанd[1] і література[1]
Знання мов	польська, російська[1] і українська[1]
Членство	Товариство імені Михайла Качковського
Посада	посол до Галицького сейму[d][2] і член Палати Цислейтаніїd[2]
Партія	русофіл
Конфесія	греко-католицизм, православ'я
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Іван Григорович Наумо́вич (14 січня 1826(1826-01-14) , Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина  — 4 (16) серпня 1891 , Новоросійськ, Кубанська область ) — галицький письменник, політик, видавець, церковний і громадський діяч, греко-католицький (1851), а згодом православний (1885) священник, один із провідників галицького русофільства, засновник Товариства імені Михайла Качковського (1874).

Народився в польськомовній руській родині вчителя початкової школи в селі Кізлів, тепер Буський район, Львівська область. Мати (з дому Дроздовська) походила з родини греко-католицького священника.

Початкову освіту і виховання здобув у Буську, де його батько, Григорій Наумович, працював учителем. За фінансової підтримки бузької графині Мір навчався у львівській гімназії, після закінчення якої у 1844 продовжив освіту на філософському, а згодом на богословському факультеті Львівського університету та у Львівській духовній семінарії.

Належав до таємної польської повстанської організації Towarzystwo Braci. Під впливом Весни народів 1848 року змінив політичні переконання на проросійські.

Через колишню участь у польських таємних організаціях був відрахований із семінарії і продовжив навчання на правничому відділенні Львівського університету. у 1849 поновився на 3-й рік навчання у Львівську семінарію.

У 1851 одружився з Теодорою Гавришкевич — дочкою греко-католицького священика, у тому ж році отримав висвячення із рук митрополита Михайла Левицького. Служив вікарієм у Городку, а з 1853 — парохом у Заставному (Ляшки-Королівські) та Перемишлянах.

Засновник популярної газети (далі журнал) для народу «Наука» (1871—1902) та релігійного додатку до цієї газети «Слово Боже» (1879—1881). У 1871—1880 редагував двотижневик «Русская Рада».

Посол до Галицького сейму (1861—1866), австрійського парламенту (1873—1879, на виборах переміг о. Стефана Качалу^[3]), засновник Товариства імені Качковського.

Підтримував стосунки з офіційними та клерикальними колами Російської імперії. У 1866 році у статті «Погляд у майбутнє», яка доводила історичну спільність населення Галичини з російським народом, писав:

Яко русский человек не могу в Москве не видите русских людей, и хотя я малорусин, а они великоруссы, то таки и я русский, и они русские… Сходство нашего языка с российским есть очевидное, ибо на тех самых правилах опирается. Просвещение у нас на Руси было насамперед в Киеве, потом перенеслось на север… Русь Галицкая, Угорская, Киевская, Московская, Тобольская и пр. с точки зрения этнографической, исторической, языковой, литературной, обрядовой — это одна и та же Русь… Мы не можем отделиться Китайской стеной от наших братьев и отказаться от языковой, литературной и народной связи со всем русским миром.

На великому політичному процесі 1882, відомому як процес Ольги Грабар, чи справа Гниличок, засуджений на 8 місяців ув'язнення за поширення православ'я.^[4]

1882 року виключений з Греко-католицької церкви^[5]. Після відбуття покарання в 1884 році вперше відвідав Росію. 6 жовтня 1885 року в церкві святого Георгія у Львові прийняв православ'я^[6]. Наступного 1886 року емігрував до Росії, був священником у Києві. Сувора реальність у Російській імперії заставляла його визнавати помилки, в 1889 р. в листі до Корнила Устияновича писав:

Бедная Россия! При всем ее могуществе нельзя назвать ее великой. Она нерусская и Бог знает какая.

Помер 4 (16) серпня 1891 року в Новоросійську, під час організації поселень на Кавказі для емігрантів з Галичини. За заповітом, 18 (30) вересня 1891 року був похований у Києві на Аскольдовій могилі^[7][6]. Нині його могила на Лук'янівському цвинтарі (ділянка 21, ряд 2, місце 10).

Іван Франко гостро критикував погляди Наумовича, називав його Безумовичем.(?)

Іван Франко посвятив біографічну статтю отцю Івану Наумовичу з нагоди його смерті де зазначав: «Мусить то признати небіжчикові і найбільший неприхильник, що заслуга його коло духового розбудження нашого народу є дуже велика. В часі, коли освічені русини сварилися з поляками за азбуку та календар, між собою — за дзвінки, бороди та обряд церковний, далі — за мову і правопис, Іван Наумович був одним із перших (попри небіжчику Трещаківськім), що хоч десь-колись обертався зі своїми писаннями просто до народу, до селян і міщан. В р. 1860 видав він маленьку книжечку під заголовком „Ластівка для руських дітей“, і від того часу все частіше появлялися його праці, призначені для простого народу.» https://www.i-franko.name/uk/BioStudies/1891/IvanNaumovych.html

• Герун В. Культурно-просвітницька діяльність Івана Наумовича у 1850-х — на початку 1860-х років. // Схід: журнал. — 2011. — № 7 (114). — Листопад — грудень. — С. 94–99.
• Житье и дѣятельность Ивана Наумовича / написалъ О. А. Мончаловскій. — Львовъ: Полит. о-во «Русская рада», 1899. — 112 с. (рос. дореф.)
• Іоаннъ Наумовичъ : некрологъ // Кіевское слово: газета. — 1891. — № 1338. — 17 сентября. — С. 1. (рос. дореф.)
• Наумович Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1098. — 1000 екз.
• Чорновол І. П. Наумович Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 228. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Himka J.-P.. Religion and Nationality in Western Ukraine: The Greek Catholic Church and the Ruthenian National Movement in Galicia, 1867–1900. — Monreal & Kingston — London — Ithaca: McGill-Queen's University Press, 1999. — 236 p. — ISBN 0-7735-1812-6.
• Osadczy W. Święta Ruś. Rozwój i oddziaływanie idei prawosławia w Galicji. — Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2007. — 791 s. — ISBN 978-83-227-2672-3. (пол.)