Нарцисичні захисні механізми — це ті процеси, за допомогою яких зберігаються ідеалізовані аспекти Я, а його обмеження заперечуються[1]. Вони, як правило, жорсткі та тоталістичні[2]. Ними часто керує почуття сорому й провини, свідоме чи несвідоме[3].
Початки
Нарцисичні захисні механізми є одними з найперших захисних механізмів, які з’явилися, і охоплюють заперечення, когнітивну деформацію та проєкцію[4]. Розщеплення — це ще один захисний механізм, поширений серед людей із нарцисичним, межовим та антисоціальним розладами особистості — сприйняття людей і ситуацій у чорно-білих тонах, або як цілковито погане, або як цілковито хороше[5].
Нарцисичний захисний механізм із типовою для розладу надмірною оцінкою Я може з’явитися на будь-якому етапі розвитку[6].
Захисні послідовності
Нарцис зазвичай проходить через послідовність захисних механізмів, щоб позбутися хворобливих почуттів, доки він чи вона не знайде той, який працює[7]:
- несвідоме придушення
- свідоме заперечення
- деформація (зокрема перебільшення та применшення), раціоналізація та брехня
- психологічна проєкція ( звинувачення когось іншого)
- заручення допомогою одного чи кількох своїх співзалежних друзів, які підтримають його чи її дефомований погляд.
Фройдисти
Зиґмунд Фройд не зосереджувався конкретно на нарцисичних захистах[8], але зазначив у праці «Про нарцисизм», як «навіть великі злочинці та гумористи, як їх зображено в літературі, привертають нашу увагу нарцисичною послідовністю, з якою вони вміло утримують від свого его все, що могло б його зменшити»[9]. Фройд розглядав нарцисичну регресію як захисну відповідь на втрату об’єкта — заперечення втрати важливого об’єкта шляхом замінної ідентифікації з ним[10].
Фройд також розглядав соціальний нарцисизм як захисний механізм, очевидний, коли спільнотні ідентифікації викликають ірраціональну паніку через уявні загрози «Престолу та Вівтарю» чи «Вільним ринкам»[11] або, простіше кажучи, надмірну реакцію на будь-які сумніви щодо статусу та ідентичності Вільяма Шекспіра[12].
Феніхель
Отто Феніхель вважав, що «ідентифікація, здійснена за допомогою інтроєкції, є найпримітивнішою формою відношення до об’єктів», примітивний механізм використовується лише «якщо функція его тестування реальності серйозно пошкоджена нарцисичною регресією»[13] .
Феніхель також виділив «ексцентричних осіб, які більше чи менше досягли успіху в відновленні безпеки первинного нарцисизму і які відчувають 'Мені нічого не може статися'... [не зумівши] відмовитися від архаїчних стадій відмови від незадоволення і звернутися до реальності»[14].
Лакан
Жак Лакан, дотримуючись погляду Фройда на Его як результат ототожнень[15], почав розглядати саме Его як нарцисичний захисний механізм, що керується тим, що він назвав «нарцисичною пристрастю ... у становленні (devenir) суб’єкта»[16].
Кляйніанці
Мелані Кляйн підкреслила проєктивну ідентифікацію в нарцисизмі та маніакальний захист від усвідомлення шкоди, завданої об’єктам таким чином[17]. Для кляйніанців в основі маніакальних захистів при нарцисизмі стояло те, що Ганна Сіґал назвала «тріадою почуттів — контроль, тріумф та презирство»[18].
Розенфельд
Герберт Розенфельд розглядав роль всемогутності в поєднанні з проєктивною ідентифікацією як нарцисичний спосіб захисту від усвідомлення розмежування его та об’єкта[19].
Теорія об'єктних відносин
Услід за Кляйн теорія об’єктних відносин, зокрема американські школи Отто Кернберґа та Гайнца Когута, досліджувала нарцисичні захисти через аналіз таких механізмів, як заперечення, проєктивна ідентифікація та крайня ідеалізація[20].
Кернберґ підкреслив роль розщеплювальних інтроєкцій та ідентифікації протилежних якостей як причину слабкості Его[21]. Когут також наголошував на факті нарцисизму, що «вертикальні розщеплення відбуваються між структурами Я (серед іншого) — «Я величний» і «Я жалюгідний» — з дуже незначною комунікацією між ними»[22].
Однак Невілл Симінґтон надавав більшої ваги тому, що «людина, в якій домінують нарцисичні тенденції... виживає, завдяки тому, що здатна відчувати емоційний тон іншої людини... одягаючи плащі інших»[23]; тоді як для Спотніца ключовим елементом є те, що нарцис звертає почуття на себе в рамках нарцисичної захисної реакції[24].
Позитивний захист
Кернберґ підкреслив позитивний бік нарцисичних захисних механізмів[25], тоді як Когут також наголошував на необхідності того, щоб на ранніх етапах життя нарцисичні позиції змінювали одна одну в порядку зрілих послідовностей[26].
Інші, як Симінґтон, стверджували б, що «це помилка розділяти нарцисизм на позитивний і негативний...ми не отримуємо позитивного нарцисизму без ненависті до себе»[27].
Стигматизуюче ставлення до психічних захворювань
Арікан виявив, що стигматизуюче ставлення до психіатричних пацієнтів пов’язане з нарцисичними захистами[28].
XXI століття
У двадцять першому столітті було визначено відмінність між церебральними та соматичними нарцисами — перші розвивають своє самовідчуття за допомогою інтелектуалізму, другі — через одержимість своїм тілом[29], як у випадку з жінкою, яка хибно інвестує своє відчуття свободи лише у те, щоб бути об’єктом краси для інших[30].
Літературні паралелі
- Кажуть, що сер Філіп Сідні вважав поезію саму по собі захистом від самозакоханості[31]
- Ухильних, відсторонених героїв Жана-Поля Сартра сприймали, як грубих нарцисів, які зберігають своє відчуття «я» лише шляхом його перетворення на застиглу форму[32].
Примітки
- ↑ Shaw J.A. (1999). Sexual Aggression, American Psychiatric Publishing, pp. 28–9.
- ↑ Gerald Alper, Self Defence in a Narcissistic World (2003) p. 10
- ↑ Patrick Casement, Further Learning from the Patient (1990) p. 132
- ↑ Barry P.D., Farmer S. (2002). Mental Health and Mental Illness, p. 175.
- ↑ Lubit R (2002). The long-term organizational impact of destructively narcissistic managers. Academy of Management Executive. 16 (1): 127—38. doi:10.5465/ame.2002.6640218.
- ↑ Wilber K., Engler J., Brown D. (1986). Transformations of Consciousness: Conventional and Contemplative Perspective of Development, Boston: New Science Library, New York City, NY, p. 150
- ↑ Millon, Theodore; Carrie M. Millon; Seth Grossman; Sarah Meagher; Rowena Ramnath (2004). Personality Disorders in Modern Life. John Wiley and Sons. ISBN 978-0-471-23734-1.
- ↑ Elsa Schmid-Kitsikis, "Narcissistic Defenses"
- ↑ Sigmund Freud, On Metapsychology (PFL 11), p. 83
- ↑ Freud, Metapsychology, p. 258
- ↑ Sigmund Freud, On Sexuality (PFL 7) p. 352
- ↑ James Shapiro, Contested Will (2010) p. 344
- ↑ Otto Fenichel, The Psychoanalytic Theory of Neurosis (London 1946), pp. 147–48
- ↑ Fenichel, p. 510
- ↑ Elisabeth Roudinesco, Jacques Lacan (Oxford 1997), p. 111
- ↑ Jacques Lacan, Écrits: A Selection (London 1997), pp. 21–22
- ↑ James S. Grotstein, "Foreword", in Neville Symington, Narcissism: A New Theory (London 1993), p. xii
- ↑ Hanna Segal, Introduction to the Work of Melanie Klein (London 1964), p. 70
- ↑ Jean-Michel Quinodoz, The Taming of Solitude (2004), p. 168
- ↑ Schmid-Kitsikis
- ↑ Otto F. Kernberg, Borderline Conditions and Pathological Narcissism (London 1990) p. 29
- ↑ Kohut, quoted in Josephine Klein, Our Need for Others (London 1994) p. 222
- ↑ Symington, pp. 52, 88
- ↑ James G. Fennessy, "The Narcissistic Defense"
- ↑ Elsa Ronningstam, Disorders of Narcissism (1997) p. 128
- ↑ Heinz Kohut, The Analysis of the Self (Madison 1971) p. 215
- ↑ Symington, pp. 58, 113
- ↑ Arikan, K. (2005). A stigmatizating attitude towards psychiatric illnesses is associated with narcissistic personality traits (PDF). Isr J Psychiatry Relat Sci. 42 (4): 248—50. PMID 16618057.
- ↑ Simon Crompton, All about Me (London 2007) pp. 28–29
- ↑ Jack Reynolds, Understanding Existentialism (2006) p. 143
- ↑ Jonathan Goldberg, Voice Terminal Echo (1986) p. 47
- ↑ J. A. Kotarba/A. Fontana, The Existential Self in Society (1987) p. 85
Література
- Adamson, J./Clark, H. A., Scenes of Shame (1999)
- Federn Paul (1928). Narcissism in the structure of the ego. International Journal of Psychoanalysis. 9: 401—19.
- Green, Andre, Life narcissism, death narcissism (Andrew Weller, Trans.), London and New York: Free Association Books (1983).
- Grunberger, Béla (1971), Narcissism: Psychoanalytic essays (Joyce S. Diamanti, Trans., foreword by Marion M. Oliner). New York: International Universities Press.
- Тауск, Віктор (1933), "On the origin of the "influencing machine" in schizophrenia" In Robert Fliess (Ed.), The psycho-analytic reader. New York: International Universities Press. (Original work published 1919)