Надія Чорнобай | ||||
---|---|---|---|---|
ест. Nadežda Tšernobai | ||||
Надія Чорнобай у своєму ательє, 2009 рік | ||||
Народження | 28 квітня 1985 Кохтла-Ярве, Естонія | |||
Смерть | 21 грудня 2015 (30 років) | |||
Тарту, Естонія | ||||
Національність | естонка | |||
Країна | Естонія | |||
Жанр | живопис | |||
Навчання | Тартуський університет | |||
Діяльність | скульпторка, художниця | |||
| ||||
Надія Чорнобай у Вікісховищі | ||||
Надія Чорнобай (ест. Nadežda Tšernobai) (28 квітня 1985, Кохтла-Ярве, Естонія — 21 грудня 2015, Тарту, Естонія) — естонська художниця, член Естонської спілки живописців і член Тартуської спілки художників, учасниця групи естонських художників "DUUL"[1].
Біографія
Надія Чернобай народилася 28 квітня 1985 року у Кохтла-Ярве. Мати — художниця, учитель малювання[2], отец — машинист экскаватора[3].
З 1997 року Надія Чорнобай навчалася в Йихвіській художній школі, яку закінчила у 2001 році. У 2004 році закінчила із золотою медаллю Кохтла-Ярвеську загальну гімназію.[4]. Рік між навчанням у середній школі та університеті працювала у фотоательє.
З 2005 року навчалася на художньому відділенні філософського факультету Тартуського університету за фахом «Живопис», де в 2007 році отримала ступінь бакалавра і у 2010 році - ступінь магістра. У 2014 році почала навчання в докторантурі Латвійської академії мистецтв[5].
Працювала в Тартуський художній школі вчителем малювання, до цього навчалася малювання в Тартуському художньому коледжі.
Закінчила життя самогубством у дворі Тартуського Будинку художників, де у неї було ательє, 21 грудня 2015 року.[5] Похована на цвинтарі Йихві.
Шкільні педагоги згадують її як спокійну, цілеспрямовану дівчину, турботливу сестру для брата [4].
У некролозі колеги художниці відзначили, що «в Надії ховалися хіба що два полюси: перший, який у творчості висловлювався сильними, відкритими апокаліптичними темами, і другий, який оголювався у спілкуванні з нею, і з якого лилися спокій, тепло і ніжність»[5].
Творчість
За словами естонського історика мистецтва Крісти Пійрімяе, у творчості Чорнобай її особисті проблеми доходять «завдяки мудрості, щирості і мужності ... до душі глядача і набувають більш загального і більш соціального значення» [3].
У 2006 році, навчаючись по обміну в Естонській академії мистецтв, Чорнобай почала займатися монументальним живописом. Одна з її робіт, створена в техніці сграффіто, була знищена, коли в 2010 році була знесена стара будівля академії на Тартуському шосе.
У грудні 2008 року на щорічній виставці художників в Тарту Надія Чорнобай з'явилася з відкритою спиною, прямо до шкіри якої були пришиті крила з ватину. Було зроблено 12 швів, але, за твердженням художниці, болю вона не відчувала. Не було навіть крові, а через три дні від швів не залишилося і сліду. Все це було знято на відео, і маленький фільм демонструвався у виставковій галереї протягом двох тижнів. На питання естонської журналістки Маріс Мейессаар, навіщо вона це зробила, Надія Чорнобай відповіла: «Це пасувало до передріздвяного часу. А по-друге, це також було провокацією, щоб подивитися, чи звернуть люди увагу. Це була спроба зрозуміти, що, якщо шокуєш і робиш щось, що не може мати ніякого відношення до мистецтва, чи звернуть все-таки на тебе увагу. Це як театр і життя - ти весь час повинен грати і досліджувати кордони».
У багатьох роботах Чорнобай є елементи живопису дії. Її перший хепенінг відбувся 12 січня 2009 року на відкритті художньої виставки в Галереї Дракона і називався «Символічне винесення Леніна з мавзолею»: спочатку пофарбована в червоний колір художниця лежала на вікні галереї як мертва; від підлоги до стелі її оточувало червоне драпірування, поруч стояв портрет Леніна з гіпсу; раптом вона заворушилася і піднялася; ніби в якомусь трансі, вона взяла свічку, вийшла з галереї і поставила її біля дверей розташованого навпроти галереї посольства Російської Федерації; потім повільним кроком пройшла навколо посольства, чіпаючи закриті двері; свій рейд вона завершила на вулиці Лай, де видаються російські візи; побачивши червоного «привида», перехожі перебігали на іншу сторону вулиці[6].
При створенні у 2009 році своїх полотен для виставки "MÄ" Чернобай використовувала кров, вугілля, папір і текстиль[7][8]. Вона так прокоментувала свої роботи:[7]
Це такі реальні істини, як кров і вугілля … Минущі і в той же час вічні … Я сама спалюю вугілля з живого дерева, своїми стертими руками мажу кров'ю білий папір, зроблений із живого дерева ... Я пишу себе кров'ю і вугіллям…
На виставці були також представлені два відеосюжети, що відобразили процес створення цих робіт. Художниця малювала гола, своїм тілом, використовуючи кров тварин, придбану на бойні і розлиту по мисках.
Виставка " МÄ " була дипломною магістерською роботою Чорнобай, яка була виконана під керівництвом професора Яана Елкена і отримала вищу оцінку комісії.
Багато творів Надії Чорнобай, в тому числі акварелі, натюрморти та міські види, були продані на Аукціоні молодого мистецтва, який відбувся в Тарту в 2011 році.[9].
Для самовираження Надія Чорнобай часто використовувала форму складного вівтаря. Її перша робота у формі вівтаря носила назву «Історія виючої собаки» і була представлена на дев'ятій річній виставці Спілки художників Естонії «Самовикриття» в Талліннському Будинку мистецтва влітку 2009 року. Робота отримала великий резонанс[10][11]. Серія особистих виставок художниці в 2011 році вже носила назву «Вівтарі», а остання виставка, що відкрилася в 2015 році - назва «Вівтарі. Том 3». Вівтар номер 5 з цієї виставки був присвячений композитору Арво Пярту, чия музика асоціювалася у Надії Чорнобай з деревом. За словами журналістки Кайрі Нурк, останній вівтар Надії Чорнобай відсилає як до створення, так і гріхопадіння (і разом з цим - до смерті). Постановка художниці була інспірована сценою створення Адама з фрески Мікеланджело в Сикстинській капелі[12].
У 2015 році спільно з естонським художником Пеетером Кросманом (Peeter Krosmann) в лікарні сестринської допомоги Клініки Тартуського університету Надія Чорнобай створила настінну композицію в техніці сграффіто «Сад»[13].Ця робота принесла Чорнобай і Кросманну найвищу нагороду мистецького життя - премію Адо Ваббе (Ado Vabbe preemia)[14].
Про свої роботи Надія Чорнобай говорила, що вони не вимагають слів і роз'яснень, проте в супровідному листі до своєї виставці «Поцілунок жовтої невинності», що відбулася в 2008 році, написала:[15]
Біль, нестерпний біль, який вбиває і який дає життя. Душа занадто болюча - вона намагається вибратися з тіла. Навіщо залишатися в цьому тілі, яке заподіює тільки страждання? Цей біль виникає самий по собі, я сама його в собі створюю. Душа і тіло вже не єдині. Душа пішла, тіло залишилося.
26 вересня 2016 року в Тартуському художньому домі відкрилася спільна виставка художників Пеетера Кросманна і Надії Чорнобай «Зв'язок». Тартуська Спілка художників складає свою щорічну програму виставок заздалегідь, і, як сказав галерист Індрек Григор ( Indrek Grigor): «Хоча Наді більше немає, виставка все-таки пройде в тій формі, в якій вона була запланована. Художник продовжує жити у своїх творіннях далі»[16].
Персональні виставки
- 2008 — «Поцілунок жовтої невинності» ("Kollase süütuse suudlus") (частина захищеної в 2007 році бакалаврської дипломної роботи)
- Галерея Дракона, Таллінн
- 2010 — «MÄ»
- Галерея "Noorus", Тарту
- Галерея "ArtDepoo", Таллінн
- 2011 — «Вівтарі» ("Altarid")
- Галерея "Aatrium", Таллінн
- Монументальна галерея, Тартуський художній будинок
- Галерея бібліотеки Естонського університету природничих наук, Тарту
- 2012 — „NSP“
- Галерея „Vaal“, Таллінн[17]
- 2012 — «Повороти» („Pöörded“)
- Тартуський Художній дім
- 2014 — «Вівтарі. Том 2» („Altarid. Vol 2“)
- Галерея „Noorus“, Тарту
- 2015 — «Вівтарі. Том 3» („Altarid. Vol 3“)[18][19]
- Y-галерея (Y-galerii), церква Тартуського університету, Тарту
Див. також
Література
- Ants Juske Punane kummitus Pikal tänaval Eesti Päevaleht, 14. jaanuar 2009
- Maris Meiessaar. Selga õmmeldud inglitiibadest ja provotseerimisest Eesti Päevaleht, 24. jaanuar 2009
- Raimu Hanson Neiu maalib verega Postimees, 11. veebruar 2010
- Krista Piirimäe Altarid peegeldavad kunstniku isikut Tartu Postimees, 18. märts 2011
- Raimu Hanson Noor kunst läheb oksjonile Postimees, 13. mai 2011
- Heie Treier Protsess kestab. Nadežda Tšernobai näitus „NSP” Vaala galeriis 12. – 29. IX ja näitus „Pöörded” Tartu Kunstimajas kuni 21. X Sirp, 4. oktoober 2012
- Raimu Hanson Kuumad küsimused: kui palju segab leitsak maalimist? Postimees, 30. juuli 2014
- Raimu Hanson Vanas õilsas tehnikas kunstitöö paneb ahhetama Postimees, 16. aprill 2015
- Nils Niitra Art again belongs to the people: Estonia prescribes percentage Postimees Estonian News, 14. oktoober 2015
- Raimu Hanson Kunstnik tõi vaatajate ette uue ja kolm vanemat altarit Postimees, 15. detsember 2015
- Kristel Härma Ado Vabbe nimelise kunstipreemia pälvisid Nadežda Tšernobai ja Peeter Krosmann ERR, 18. detsember 2015
- Raimu Hanson Noor kunstnik leiti surnuna Tartu kunstnike maja hoovist Postimees, 22. detsember 2015
- Raimu Hanson Fotod: kunstnik Nadežda Tšernobai lahkus elust loomingulises kõrgvormis. Tartu Postimees, 23. detsember 2015
- Krista Piirimäe. "Nadežda Tšernobai altar iseendale". Eesti Päevaleht, 28. detsember 2015. Lk 15
- Raimu Hanson Fotod: noore kunstniku ärasaatmine viimsele teekonnale Tartu Postimees, 29. detsember 2015
- Nadežda Tšernobai 28. IV 1985 – 21. XII 2015. Nekroloog. Sirp, 8. jaanuar 2016, lk 37
- Kaire Nurk. "Nadežda altarite lootusesõnum". Sirp, 29. jaanuar 2016, lk 16
- Raimu Hanson. "Kahe kunstniku suhe elab teostes pärast surma edasi". Tartu Postimees, 26. september 2016
Примітки
- ↑ Tartu galeriid. Facebook.
- ↑ Maris Meiessaar (24.01.2009). Selga õmmeldud inglitiibadest ja provotseerimisest. Eesti Päevaleht. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ а б Krista Piirimäe (18.03.2011). Altarid peegeldavad kunstniku isikut. Tartu Postimees. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ а б Смерть Надії Чорнобай стала шоком для її вчителів. Північне узбережжя. 29.12.2015. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ а б в Raimu Hanson (22.12.2015). Noor kunstnik leiti surnuna Tartu kunstnike maja hoovist. Tartu Postimees. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Ants Juske (14.01.2009). Punane kummitus Pikal tänaval. Eesti Päevaleht. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ а б Райму Хансон (11.02.2010). Надія Чернобай малює кров'ю. Postimees. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Raimu Hanson (11.02.2010). Neiu maalib verega. Tartu Postimees. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Raimu Hanson (13.11.2011). Noor kunst läheb oksjonile. Postimees. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Teet Veispak (8.06.2009). Maalikeskne ja paljastuslik näitus. Postimees. Kultuur. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Ivar Jung (19.06.2009). Kunstnikud paljana ülevaatusel. Sirp. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Kaire Nurk (29.01.2016). Nadežda altarite lootusesõnum. Sirp. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Raimu Hanson (16.04.2015). Vanas õilsas tehnikas kunstitöö paneb ahhetama. Tartu Postimees. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Kristel Härma (18.12.2015). Ado Vabbe nimelise kunstipreemia pälvisid Nadežda Tšernobai ja Peeter Krosmann. Eesti Rahvusringhääling. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Nadežda Tšernobai 28. IV 1985 – 21. XII 2015. Sirp. 8.01.2016. Архів оригіналу за 21 січня 2019. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Raimu Hanson (26.09.2016). Kahe kunstniku suhe elab teostes pärast surma edasi. Tartu Postimees. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ NADEŽDA TŠERNOBAI NÄITUS "NSP". Vaal Galerii. 7.09.2012. Архів оригіналу за 23 січня 2016. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Y-galerii. Nadeźda Tśernobai isiknäitus "Altarid. Vol 3". 13.12.2015. Архів оригіналу за 13 червня 2017. Процитовано 21 січня 2019.
- ↑ Kunstnik tõi vaatajate ette uue ja kolm vanemat altarit. Tartu Postimees. 15.12.2015. Архів оригіналу за 21 січня 2019. Процитовано 21 січня 2019.