Надбульбашка Оріона–Ерідана (також м'яке покращення рентгенівського випромінювання Ерідана[1])— це надбульбашка, розташована на захід від туманності Оріона. Область утворена з накладених один на одного залишків наднових, які можуть бути пов’язані із зоряною асоціацією Оріон OB1. Надбульбашка має приблизно 1200 світлових років у поперечнику[2]. Це найближча надбульбашка до Місцевої бульбашки, що містить Сонце, з відповідними ударними фронтами, розташованими на відстані близько 500 світлових років один від одного[2]. М'яке рентгенівське випромінювання випромінює гарячий газ (T ~ 2-3 MK) всередині супербульбашки. Цей яскравий об’єкт утворює фон для «тіні» нитки газу та пилу.
Історія
Надбульбашка Оріона–Ерідана сканувалась з серпня до вересня 1977 р. та знову з січня до березня 1978 за допомогою низькоенергетичних детекторів LEDs в рамках програми HEAO 1 в експерименті A-2 були отримані карти оброблені за допомогою методу максимальної ентропії (MEM).
Структуру відкрив у 1970-х роках за допомогою радіоспостережень радіолінії 21 см Карл Хейлс. Наприкінці 1990-х нові спостереження радіовипромінювання та ліній оптичного випромінювання здійснили Рон Рейнольдс, Стів Тафт та Метт Хефнер.
Див. також
Примітки
- ↑ Burrows, D. N.; Singh, K. P.; Nousek, J. A.; Garmire, G. P.; Good, J. (1 березня 1993). A Multiwavelength Study of the Eridanus Soft X-Ray Enhancement. The Astrophysical Journal. Т. 406. с. 97. doi:10.1086/172423. ISSN 0004-637X. Процитовано 29 січня 2023.
- ↑ а б Aschenbach, B.; Hermann-Michael Hahn; Joachim Truemper (1998). The invisible sky: ROSAT and the age of X-ray astronomy. Springer. ISBN 978-0-387-94928-4.