| Мінськ-Мазовецький гето | |
 | |
| Країна |
 Республіка Польща |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Мінськ-Мазовецький |
| Каталожний код | ghettos/601 |
 | |
52°10′45″ пн. ш. 21°34′20″ сх. д. / 52.1792° пн. ш. 21.5721° сх. д.
Мінськ-Мазовецький гето або Мінське гетто (пол. Getto w Mińsku Mazowieckim, їд. נאוואמינסק , Novominsk) було гетто Другої світової війни, засноване нацистською Німеччиною в окупованій Польщі. Там було ув'язнено близько 7000 польських євреїв з усіх сусідніх поселень з метою переслідування та експлуатації[1][2]. Через два роки, починаючи з 21 серпня 1942 року під час найбільш смертоносної фази Голокосту в окупованій Польщі, їх було зібрано – чоловіків, жінок і дітей – і депортовано до табору смерті Треблінка на борту потягів Голокосту. У процесі ліквідації гетто близько 1300 євреїв були страчені СС на вулицях Мінська-Мазовецького[2].
Історія
Після нацистсько-радянського вторгнення до Польщі у вересні 1939 року 25 жовтня 1940 року в Мінську було створено гетто за 41 кілометр на схід від Варшави[3] та вздовж вулиць Сієнницької, Наджечної, Мостової та Варшавської. Близько 5000 євреїв були змушені переселитися туди з усього міста, після чого почалося розширення ґетто з більшою кількістю розкуркулених євреїв, привезених з Калушина, Каліша, Липно та Паб’яніце[2]. Тим, хто був ув’язнений у межах гетто, есесівці дозволяли голодувати за невиправдані суми грошей[1]. Коли було можливо, вони отримували допомогу від неєврейських поляків ззовні, які займалися контрабандою харчів і передавали кенкарти, створені підпіллям[4]. Така діяльність становила серйозну небезпеку через присутність німецької меншини в Мінську, яка служила в місцевому батальйоні Зондердінст (зондердієнст із гарматами був сформований гауляйтером Франком 6 травня 1940 року)[5]. Серед польських праведників були Гелена та Юліан Ґробельні, президенти Жеготи, які переховували понад десяток єврейських активістів у своєму будинку неподалік[6]. Були також християнські поляки, страчені СС за звинуваченням у допомозі євреям[4].
Опір гетто
.jpg)
У середині 1941 року в гетто сформувалося підпільне спротив, яке почало планувати втечу на свободу. Збирали пожертви на закупівлю зброї. У червні та липні 1942 р. було організовано збір коштів для євреїв[3]. Проте вже наступного місяця 21 серпня почалася акція з ліквідації гетто[1]. Близько 5000 євреїв повантажили у товарні потяги, зачинили й наступного дня відправили до Треблінки. Більшість із решти 1000-1300 євреїв (багато з них намагалися сховатися)[1] були розстріляні в різних місцях міста[2] разом із усіма членами Юденрату, включаючи його президента Моше Крамаржа, його заступника Маєра Брікса, а також Янкеля Поповський, Гіл Моргенштерн, Моше Вайнберг, пан Бресслер, пан Слонь, пан Штутман та інші вбиті за будинком СС на вулиці Варшавській, 35[4]. Декільком сотням чоловіків дозволили жити і тимчасово розділилися на робочі батальйони для полонених. Першу групу у складі 150 чоловік розмістили на захопленому нацистами довоєнному чавуноливарному заводі K. Rudzki i S-ka, який знаходився на вулиці Piłsudskiego, 55. Друга група приблизно з 500 чоловіків була переміщена до приміщення державної школи № 1 на 39 Siennicka[4], як робоча сила німецької компанії Wolf & Goebel[1].
Остання хвиля масових розстрілів почалася через кілька місяців. 24 грудня 1942 року велику групу євреїв із будівлі школи (перейменованого на табір Копернікуса) перевезли на єврейський цвинтар і там убили; ті, хто залишився (близько 250 рабів), були вбиті 10 січня 1943 року після повстання в'язнів Коперніка[1]. Есесівці оточили приміщення, плануючи акцію депортації, але в’язні зачинилися всередині та чинили опір, що приголомшило есесівців у стан недовіри. Після боротьби будівлю зрештою підпалили і згоріли разом з євреями всередині[1]. Тим часом на ливарному заводі імені К. Рудзкі (перейменованого на Krupp AG) 5 травня було вилучено понад 100 єврейських робітників. червня 1943 р. і розстріляний як останній[4]. Гетто більше не було[4]. У Мінську розвинувся підпільний рух опору[7], а згодом Армія Крайова (АК) отримала можливість відплатити. 22 липня 1943 року шеф гестапо Шмідт потрапив у засідку і був застрелений партизанами[8].
Наприкінці німецької окупації Польщі Мінськ-Мазовецький був визволений не наступаючою Червоною армією, а польськими солдатами АК, які увійшли в місто попереду них[8]. Хоча відомо, що 250 євреїв Мінська вижили – багатьох із них врятували польські сім’ї на «арійській» стороні міста (включаючи тих, кому вдалося втекти від депортації в Треблінці), довоєнна єврейська громада була фактично знищена в Мінську під час Голокост. Після закінчення війни не було до кого і не було до чого повертатися[1].
Видатні особистості
- Юліан Гробельний, польський Праведник народів світу, який керував Жеготою та переховував євреїв, які переховувалися поблизу Мінська.
Див. також
- Повстання в Пінському гетто
- Повстання в гетто в Лахві
Література
- ↑ а б в г д е ж и Alicja Gontarek, historian of the „Biuletyn Gminy Wyznaniowej Żydowskiej w Warszawie” (2014). On the 70th Anniversary of the Eradication of Mińsk Mazowiecki Ghetto [W 70. rocznicę zagłady mińskiego getta]. Wojna, Getto, Zagłada. Tygodnik Strefa Mińsk.pl weekly, Jarosław Rosłoniec (Mińsk official website). Архів оригіналу за 27 жовтня 2015. Процитовано 15 травня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання) - ↑ а б в г Justyna Laskowska, Krzysztof Bielawski (2014). Getto w Mińsku Mazowieckim. Miejsca martyrologii - Zabytki: Mińsk Mazowiecki. Wirtualny Sztetl (Virtual Shtetl), Muzeum Historii Żydów Polskich. Процитовано 12 травня 2014.
Stłoczono w nim [w Mińsku Mazowieckim] około siedmiu tysięcy osób [7 000], w tym także przesiedleńców z Kałuszyna, Kalisza, Lipna, Pabianic.
- ↑ а б Justyna Laskowska (trans. Katarzyna Majdan) (2014). Mińsk Mazowiecki. History - Jewish community. Virtual Shtetl. с. 6 of 6. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 травня 2014.
- ↑ а б в г д е Małgorzata Frąckowiak & K. Bielawski (2014). Gmina żydowska dla Mińska Mazowieckiego. Cmentarz żydowski w Mińsku Mazowieckim. Kirkuty.xip.pl. Процитовано 12 травня 2014.
- ↑ The Erwin and Riva Baker Memorial Collection (2001). Yad Vashem Studies. Wallstein Verlag. с. 57. ISSN 0084-3296. Процитовано 12 травня 2014.
- ↑ Irena 'Jolanta' Sendlerowa, Julian Grobelny i jego żona Helena, FKCh "ZNAK" – 1999–2008. Internet Archive.
- ↑ U.S. Holocaust Memorial Museum. Jewish Resistance in Ghettos and Camps. Jewish Virtual Library. Процитовано 12 травня 2014.
- ↑ а б The history of Mińsk Mazowiecki. Polsko-Amerykańska Fundacja Wolnosci (пол.). Polski Portal Edukacyjny "Interkl@sa". Процитовано 12 травня 2014.
Посилання
- Фотоархів Яд Вашем, Мінськ-Мазовецький, Польща, німецькі солдати знущаються над ортодоксальними євреями
- Фотоархів Яд Вашем, Депортація до Мінсько-Мазовецького гетто
- Dariusz Mól (22.08.2012), 70 rocznica likwidacji getta w Mińsku (70-річчя ліквідації Мінського гетто) (in Polish)
- Міньськ- Mińsk Mazowiecki, Poland
