Міафізитство |
Міафізитство (дав.-гр. μία — «єдина» + дав.-гр. φύσις — «природа, єство») — одна з течій християнства, основою віровчення якої є догмат про те, що Ісус Христос був завжди боголюдиною, божественною сутністю, яка втілилась на землі та поєднала дві риси — божественне і людське. Об'єднане, неділиме, незв'язане і не змінене. Поширене у давньосхідних християнських церквах.
Основні відмінності
На відміну від діофізитства вважає, що Ісус Христос поєднує і божественне, і людське, в одній людській особі. На відміну від монофізитства говорить про дві рівні природи Ісуса Христа і не вважається єрессю.[1]
Походження та поширення
Ідея міафізитства приписується представнику Александрійської богословської школи Афанасію Великому. Початок формування догм міафізитства припадає на VI століття, коли на противагу популярному аріанству формувалось вчення про рівність Бога-Отця з Богом-Сином та Святим Духом. Однак остаточно сформовано воно було завдяки Кирилу Александрійському та рішенням, що були прийняті на ІІІ Вселенському соборі, що відбувся у місті Ефес (Мала Азія) 431 року.
Міафізитство сповідує Коптська православна церква, Ефіопська православна церква, Вірменська апостольська церква та Сирійська православна церква.
Відомі послідовники
Див. також
Примітки
- ↑ Що таке несторіанство. Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 30 травня 2017.
Джерела
- Давньосхідні християнські церкви
- Міофізитство на http://dic.academic.ru/ [Архівовано 17 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- Віруючі до церкви не ходять: роль церкви в теперішній Вірменії [Архівовано 9 травня 2015 у Wayback Machine.]
- І. В. Кондратьєва. ІНСТИТУЦІЇ ОРІЄНТАЛЬНОГО ХРИСТИЯНСТВА: ПРОБЛЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ//ВІСНИК КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА. ФІЛОСОФІЯ. ПОЛІТОЛОГІЯ. — Випуск № 84. 2007 рік.