Муравін Лев Давидович
Народився	23 жовтня (5 листопада) 1906 або 1906[1] Бєлгород, Курська губернія, Російська імперія
Помер	25 листопада 1974(1974-11-25) або 1974[1] Москва, СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	скульптор, архітектор
Alma mater	Харківський художній інститут
Вчителі	Блох Леонора Абрамівна
Відомі учні	Фальчук Фелія Яківна, Кальченко Галина Никифорівна, Жовніровський Євген Борисович, Мельничук Олена Олександрівна, Косаревська Анастасія Савеліївна, Бородай Василь Захарович і Ковтун Микола Петрович
Заклад	Харківський художній інститут і Київський державний художній інститут
Членство	Національна спілка художників України і Спілка художників Казахстануd
Діти	Gennadi Muravind
Нагороди

Лев Давидович Мура́він (нар. 5 листопада 1906, Бєлгород — пом. 25 листопада 1974, Москва) — український радянський скульптор і педагог; член Спілки радянських художників України з 1938 року, член і відповідальний секретар Спілки художників Казахської РСР з 1942 року.

Народився 23 жовтня [5 листопада] 1906(19061105) року в місті Бєлгороді (нині Росія). Протягом 1924—1929 років навчався на скульптурному факультеті Харківського художнього інституту^[2] у Леонори Блох. З 1939 року викладав у ньому. Протягом 1943–1949 років — доцент кафедри скульптури Київського художнього інституту; одночасно працював відповідальним секретарем секції художників Товариства культурних зв'язків із закордоном.

1951 року виїхав до Москви. У 1961–1963 роках очолював майстерні, працював заступником головного скульптора Управління проектування Палацу Рад. Помер в Москві 25 листопада 1974 року. Похований в Москві на Введенському кладовищі (ділянка № 25)^[3].

Працював у галузі монументальної і станкової скульптури. Використовував гіпс, шамот, теракоту, вапняк, бронзу, граніт. Серед робіт:

• багатофігурні групи «Героїка громадянської вій­ни» та «Героїка соціалістичного будівництва» (1939, спільно з Михайлом Лисенком, 1-а премія конкурсу художнього оформлення Радянського павільйону для Всесвітньої виставки у Нью-Йорку; металізований цемент);

рельєфи

• «Червоноармієць» (1930, бетон);
• «Захисники Москви» (1944, бронза; станція метро «Бауманська» у Москві);

пам'ятники

• Феліксу Дзержинському в смт Штерівці Луганської області (1933, бетон; у спів­авторстві з Яковом Ражбою);
• 61 комунарові у Миколаєві (1936, бронза, граніт; у спів­авторстві з Михайлом Лисенком);
• Поліні Осипенко в Бердянську (1941, бронза, граніт; у спів­авторстві з Михайлом Лисенком, архітектор Рудольф Клікс);
• Лесі Українці (1947, алюміній; встановлено у 1964 році у Луцьку);
• Григорію Котовському у Кишиневі (1948, у спів­авторстві);
• Володимиру Леніну біля Старобешівської ДРЕС (1969—1970, алюміній, штучний камінь);
• Володимиру Леніну в Актюбінську (1962—1963)^[2];

портрети

• «Олександр Пушкін» (1935, гіпс; 1-а премія Всеукраїнської художньої виставки, 1936; Одеський художній музей);
• «Олександр Богомолець» (1945, бронза; Національний художній музей України);
• «Партизан» (1945);
• «Олександр Палладін» (1946, гіпс; Національний художній музей України);
• «Володимир Маяковський» (1948);
• «Ванда Василевська» (1950, мармур);
• «Робітник» (1953);
• «Робітниця» (1953);
• «Шанхайська студентка» (1955);
• «Федір Тютчев» (1971);
• «Олександр Пушкін у циліндрі» (1971);
• «Викрадення Європи» (1971);
• «Прометей» (1972);
• «Михайло Лермонтов» (1973);

композиції

• «Праця», «Наука» (фасад Палацу культури у Варшаві; обидві — 1954);
• «Ми славимо мир» (1959, Москва, для Центрального парку культури і відпочинку імені Горького);
• «Російська зима» (1960, Москва);
• «Фаетон» (1972);
• «Люди з легенди. Подвиг міліціонерів Владивостока» (1972);
• «Троянський кінь» (1973);
• монумент «Дружба» (1955, співавтор Лев Кербель, Шанхай, Китай);

проекти пам'ятників

• «Звільнення Києва від інтервентів» (1938);
• «Перемога» (1947, у спів­авторстві; для Сталіно, 1-а премія);
• «Жертвам фашизму в Освенцимі» (1958).

Брав участь у мистицьких виставках з 1935 року. Персональна посмертна виставка відбулася у Москві у 1976 році. Учасник Міжнародного конкурсу на проект пам'ятника Тарасу Шевченку в Харкові (1933, у спів­авторстві з Яковом Ражбою).

Окремі роботи скульптора зберігаються в Національному художньому музеї України у Києві, Національному музеї у Львові, Одеському і Харківському художніх музеях, Державній Третьяковській галереї у Москві.

• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1943 року;
• Нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945)^[2].

• Муравін Лев Давидович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Муравін Лев Давидович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Муравін Лев Давидович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 412 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• І. М. Блюміна. Муравін Лев Давидович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. — Т. 22 : Мр — На. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9362-5.