Музичний романтизм, як художній напрямок, постав після 1815 року^[1] під впливом раннього німецького літературно-філософського романтизму (Ф. В. Шеллінґ, Жан Поль та ін.); надалі розвивався в тісному зв'язку з різними течіями літератури, живопису і театру (Дж. Г. Байрон, Ежен Делакруа, Генріх Гейне, Адам Міцкевич та ін.).

Музичний романтизм умовно поділяють на три етапи:

• Ранній, пов'язаний із творчістю Франца Шуберта, Нікколо Паганіні, Джоаккіно Россіні тощо.
• Зрілий (1830 — 1850-ті рр.), пов'язаний з творчістю Фридерика Шопена, Роберта Шумана, Гектора Берліоза, Ференца Ліста.
• Пізній етап продовжувався до кінця XIX століття і представлений творчістю Брамса, Брукнера, Вагнера тощо.

У порівнянні з попередніми епохами, музичний романтизм вирізняється глибшим розкриттям індивідуального світу особистості, висуванням психологічно складного, відзначеними рисами роздвоєності ліричного героя. При цьому ставлення романтиків до традицій класицизму було неоднозначним: у творчості Шуберта, Шопена, Мендельсона, Брамса ці традиції органічно перепліталися з романтичними, у творчості Шумана, Ліста, Вагнера, Берліоза вони радикально переосмислювалися.

Провідною стала тема особистої драми самотнього, незрозумілого художника, тема безмовної любові й соціальної нерівності. У творчості ряду композиторів ця тематика набуває рис автобіографічності (Шуберт, Шуман, Берліоз, Ліст, Вагнер).

Важливим моментом естетики музичного романтизму стала ідея синтезу мистецтв, що знайшла найяскравіше вираження в оперній творчості Вагнера й у програмній музиці (Ліст, Шуман, Берліоз), котра відзначається більшою розмаїтістю джерел програми (література, живопис, скульптура й ін.). Виразні прийоми, що постали в рамках програмної музики, проникли в непрограмні твори, що сприяло посиленню їхньої образної конкретності, індивідуалізації драматургії.

Різноманітно трактується романтиками сфера фантастики — від витонченої скерцозності, народної казковості («Сон літньої ночі» Мендельсона, «Вільний стрілець» Вебера) до гротеску («Фантастична симфонія» Берліоза, «Фауст-симфонія» Ліста).

По-новому, з небаченою до того конкретністю, мальовничістю й натхненністю, відтворять романтики образи природи. Із цією образною сферою тісно зв'язаний розвиток жанрового й лірико-епічного симфонізму (один із перших творів — «Велика симфонія» C-dur Шуберта).

Інтерес до народної творчості у його національно-самобутніх формах значною мірою стимулював виникнення в руслі романтизму нових композиторських шкіл. У середині XIX століття постають національні школи:

• польська (Шопен, Монюшко),
• чеська (Б. Сметана, А. Дворжак),
• угорська (Ліст), пізніше, до кінця XIX століття у руслі романтизму постали:
• норвезька (Гріг),
• іспанська (Альбеніс),
• фінська (Б. Г. Крусель, Сібеліус)

Від середини XIX століття у романтичному ключі проходить становлення і українська композиторська школа, зокрема, у 1863 році С. Гулак-Артемовський написав першу українську оперу, а з 1870-х до українського фольклору і поезії звертаються Микола Лисенко, Остап Нижанківський, Анатоль Вахнянин тощо. Представником романтичного напряму в українській музиці був Тимофій Безуглий, який створив жалібний марш на смерть Тараса Шевченка (опубліковано в Петербурзі 1861) — один із перших фортепіанних творів на шевченківську тематику. В українському мистецтві найбільш бурхливо і плідно розвивався пізній напрямок романтизму.

Що стосується російської музики, то російські музикознавці вказують на переважання естетики реалізму, проте відмічають стикання з романтизмом у творчості П. І. Чайковського, О. М. Скрябіна, С. В. Рахманінова, М. К. Метнера.

Розвиток музичного романтизму мав свою специфіку в інших європейських країнах. У Німеччині й Австрії музичний романтизм був нерозривно пов'язаний з німецькою ліричною поезією (що визначила в цих країнах розквіт вокальної лірики), у Франції — з досягненнями драматичного театру.

Нові теми й образи зажадали від романтиків розробки нових засобів музичної мови й принципів формоутворення. Поряд із методом образних антитез великого значення набуває і метод послідовної еволюції та трансформації образів, що спричинив появу техніки лейтмотивів (найбільш розгалуженої — у творчості Вагнера), та монотематизму (Ф. Ліст). Романтичній музиці також властива індивідуалізація мелодики і впровадження мовних інтонацій, розширення тембрової й гармонічної палітри музики. Так, наприклад у симфонічній творчості таких композиторів, як Берліоз, Вагнер, Малер спостерігається тенденція до розширення складу симфонічного оркестру за рахунок введення удосконалених дерев'яних духових, а іноді й розширення групи мідних та ударних інструментів. Гармонічна система збагачується натуральними ладами, барвистими зіставленнями у мажорі й мінорі й т.д., а в кінці XIX століття процес її розширення підготував повну відмову від неї наступників німецьких романтиків — композиторів нововіденської школи.

Увага до образної характерності, портретності, психологічної деталізації обумовила розквіт у романтиків жанру вокальної і фортепіанної мініатюри (пісня й романс, музичний момент, експромт, пісня без слів, ноктюрн й ін.). Нескінченна мінливість і контрастність життєвих вражень утілюється у вокальних і фортепіанних циклах Шуберта, Шумана, Ліста, Брамса й ін. Психологічне і лірико-драматичне трактування властиве в епоху романтизму і великим жанрам — симфонії, сонаті, квартету, опері. Тяга до вільного самовираження, поступової трансформації образів, наскрізного драматургічного розвитку породила вільні й змішані форми, властиві романтичним творам у таких жанрах, як балада, фантазія, рапсодія, симфонічна поема тощо.

Музика романтизму, будучи провідним напрямком у мистецтві 19 століття, на пізньому своєму етапі породила нові напрямки й течії в музичному мистецтві — веризм, імпресіонізм, експресіонізм. Музика XX століття багато в чому розвивається під знаком заперечення ідей романтизму, однак його традиції ожили у другій половині ХХ століття у рамках неоромантизму.

• Музыкальный энциклопедический словарь. — М. : «Советская энциклопедия», 1990.
• Асмус В.. Муз. эстетика философского романтизма, «СМ», 1934, № 1;
• Соллертинский И. И., Романтизм, его общая и муз. эстетика, в его кн.: Историч. этюды, т. 1, Л., J1963;
• Житомирский Д., Шуман и романтизм, в его кн.: Р. Шуман, М., 1964;
• Васина-Гроссман В. А., Романтич. песня XIX в., М., 1966;
• Кремлев Ю., Прошлое и будущее романтизма, М., 1968;
• Муз. эстетика Франции XIX в., М., 1974;
• Курт Э., Романтич. гармония и ее кризис в «Тристане» Вагнера, |пер. с нем.|, М., 1975;
• Музыка Австрии и Германии XIX в., кн. I. М.. 1975;
• Муз. эстетика Германии XIX в., т. 1—2, М., 1981—82;
• Бэлза П., Историч. судьбы романтизма и музыка, М., 1985;
• Einstein A., Music in the romantic era, N. Y., 1947;
• Chantavoine J., Gaudefrey-Demonbynes J., Le romantisme dans la musique européenne, Р., 1955;
• Slephenson K., Romantik in derTonkunsl, Köln, 1961;
• Schenk H., The mind of the European romantics, L., 1966;
• Dent E. J., The rise of romantic opera, Camb., 1979 ;
• Boetticher W., Einführung in die musikalische Romantik, Wilhelmshaven, 1983.
• Brill Marlene Targ, Chopin and Romantic Music (Hardcover) ISBN 0-7641-5136-3 ; ISBN 978-0-7641-5136-1
• Leon Plantinga, Romantic Music: A History of Musical Style in Nineteenth-Century Europe (Hardcover) ISBN 0-393-95196-0 ; ISBN 978-0-393-95196-7
• A. Einstein Muzyka w epoce romantyzmu, Kraków, PWM 1983
• S. Jarociński Ideologie romantyczne, Kraków, PWM 1979