Музей історії мистецтв
48°12′14″ пн. ш. 16°21′42″ сх. д. / 48.203880555556° пн. ш. 16.3616° сх. д. / 48.203880555556; 16.3616
Тип	художня галерея[1][2]
Назва на честь	Відень і історія мистецтв
Статус спадщини	пам'ятка культурної спадщини[d][3]
Склад	Замок Амбрас, German Painters - Salon IXd, Collection of Ancient Musical Instruments, Kunsthistorisches Museumd, Münzkabinettd, italian sculpture - hall XXXIVd, Italian Renaissance - cabinet 1d, Музей Ефеса, Кунсткамера, Italian painting - hall VIId, Q107093719?, Italian Renaissance - cabinet 3d, German paintings - hall XId, Q109998474?, Q110991859?, Italian Renaissance - cabinet 4d, Pieter Breugelthe Elder - Hall Xd, Q118147128? і Collection of Arms and Armourd
Країна	Австрія[3][1]
Розташування	Австрія, Відень
Адреса	пл. Марії-Терезії 1010
Архітектор	Готфрід Земпер
Засновник	Франц Йосиф I[4]
Засновано	17 жовтня 1889
Відкрито	17 жовтня 1891[5]
Режим роботи	щодня з 10.00 — 18:00, чевтер з 10.00 — 21:00
Вартість	для дорослих — €14, для дітей та підлітків до 19 років — безкоштовно, групові відвідування — €10.
Відвідувачі	579 204 осіб (2021)[6]
Директор	Сабіна Хааг
Сайт	www.khm.at
Музей історії мистецтв (Австрія)
Нагороди Österreichisches Museumsgütesiegeld (22 жовтня 2007 — 2022)
Музей історії мистецтв у Вікісховищі

Художньо-історичний музей (нім. Kunsthistorisches Museum), у вітчизняних джерелах часто Музей історії мистецтв — найбільший серед художніх музеїв Австрії, розташований в місті Відень. Належить до числа найбільших музеїв світу, у зібраннях якого зберігаються прославлені шедеври західноєвропейського мистецтва. Відрізняється як багатством своїх мистецьких колекцій, так і їх різноманітністю^[7]. Відкритий 17 жовтня 1889 року. Музей є власністю держави і знаходиться під її охороною, у веденні Міністерства культури.

До складу музею входять: Колекція Єгипту та Близького Сходу, Колекція грецьких та римських старожитностей, Картинна галерея, Кунсткамера, Нумізматичний кабінет і наукова бібліотека; в Нойє-Бург — музей Ефеса, Колекція зброї та обладунків і Колекція історичних музичних інструментів. Також музею підпорядковуються Театральний музей, Музей карет, Етнологічний музей та Замок Амбрас у Тіролі.

У 2009 році генеральним директором музею стала історик мистецтва Сабіна Хааг.

Офіційно музей засновано 1889 року. Багаті мистецькі колекції австрійського імператорського двору оформили в музей в другій половині 19 ст. В цей період вже існували подібні музеї, що виникали на основі королівських колекцій в інших країнах та мистецьких центрах (у Дрездені на базі колекцій саксонського курфюрста, в Берліні на базі колекцій пруського короля, в Петербурзі на базі колекцій російських імператорів — Ермітаж).

У Відні вирішили створити не один, а два музеї з показом і природничих, і мистецьких колекцій в пандан. Так у Відні виникли:

• Природничо-історичний музей
• Художньо-історичний музей. Вони і розташовані були поряд, створюючи значний архітектурний ансамбль, нехай і в несамостійних формах еклектики.

Готфрід Земпер не був австрійцем. Він працював у різних столицях Європи (Лондоні та Парижі, Дрездені) і був знаний як архітектор виставок. У Лондоні Земпер якраз і був задіяний на будівництві Міжнародної промислової виставки 1851 року. В Дрездені Земпер завершив формування недобудованого Цвінґера, пов'язавши бароковий ансамбль з будівлею нової картинної галереї та нового театру (опера Земпера, або Саксонська державна опера Дрездена.).

Після цього він отримав запрошення від імператора Австрії Франца Йосифа на працю у Відень. Йому доручили реконструкцію міської резиденції імператора — Гофбург. Досвідчений архітектор, Готфрід Земпер підойшов до реконструкції як до містобудівного проєкту. І створив проєкт з декількома величними спорудами, що включали два музеї, новий театр, Манеж, монумент австрійській імператриці Марії Терезії, і все це в новому саду в стилі необароко. Земпер вже був продовжувачем барокової стилістики в ансамблі Цвінґер, закінчуючи ансамбль архітектора Матеуса Пепельмана. В реконструкції Гофбурга Земпер став продовжувачем стилістики віденського бароко, використовуючи і його форми, і планувальні настанови. Звичайно ж, розкішна архітектура Земпера слугувала імператорському двору і його уславленню. Архітектор навіть пов'язав вісь нового Гофбургу з давньоримською Віндобоною. Саме там був колись палац римського намісника в австрійських землях і саме там помер римський імператор Марк Аврелій. Архітектор своїм ансамблем підкреслював символічний зв'язок австрійських імператорів з імператорами Стародавнього Риму, що лестило Францу Йосипу.

Цей конфлікт між мистецтвом та суворою реальістю Австро-Угорщини відчували сучасники, але демократизувати архітектуру і розв'язати суспільні конфлікти практика Земпера не могла. Величний ансамбль, запроєктований Земпером, так і не був втілений в реальність повністю. Але два великих музейних приміщення Відень та імператор отримали.

Австрійські Габсбурги були пов'язані родинними зв'язками з королівським двором Іспанії. До складу Іспанії в Європі входили і Південні Нідерланди, Фландрія (нині Бельгія) Віддаленою від Мадрида та Відня багатою провінцією керували намісники. Один з них австрійський ерцгерцог Леопольд Вільгельм (1614—1662).

Перебування у Фландрії той використав для придбання мистецьких колекцій. Збиранню картин сприяв мистецький ринок, що розмістився в місті Брюссель.Сюди на продаж звозили витвори мистецтва як з провінцій, так і з Італії чи Англії. За короткий термін ерцгерцог створив значну мистецьку збірку картин нідерландських, італійських, фламандських, німецьких, голландських майстрів, яку вивіз у Відень. Цю збірку століттями доповнювали картинами та творами мистецтва з різних країн і міст. У Відень вивезли найкращу частину кабінету курйозів імператора Рудольфа ІІ, що ненадовго переносив столицю у Прагу.

По смерті принца Євгена Савойського його картинна галерея перейшла до імператорських колекцій також.

Найслабша ділянка музею — мистецтво Франції. Австрійська імперія століттями мала значні труднощі в стосунках з королями Франції, що значно відбилося на мистецьких колекціях. Художньо-історичний музей у Відні (в порівнянні з Ермітажем) має незначні твори саме у французькому відділі, де зібрані випадкові або не найкращі зразки мистецтва Франції. Наявність декількох творів Жана Фуке та митців 17 століття лише підкреслюють значні лакуни у мистецьких збірках. Картини Франсуа Клуе, Пуссена, портрети Гіацинта Ріго та Дюплессі — справляють враження випадково отриманих речей.

Ненабагато більше представлені митці Франції 19 століття (Каміль Коро, Клод Моне), але не найкращими творами, що давно розійшлися по музейним збіркам самої Франції, США, Британії, Росії.

Другий слабкий розділ — мистецтво Англії. Але це типова ситуація для європейських музеїв, де взагалі мало картин майстрів Британії. Виняток лише один і він не в Європі — це Сполучені Штати, де є капітальні твори митців Англії різних періодів.

Північні землі сучасної Італії довгий час входили до складу Австрії, бо були захоплені під час війни. У Відень десятиліттями вивозили картини з Італії, а італійські митці (архітектори, садівники, композитори, музиканти, актори) десятиліттями працювали в різних містах та в столиці Австрійської імперії. У Відні накопичилися такі значні мистецькі колекції з Італії, що був період обміну між країнами з метою повернення в Італію хоча би частини національного культурного надбання. Саме у Відні зберігають ювелірні вироби Бенвенуто Челліні, яких не зберегли ні в Італії, ні у Франції.

Особливість зібрання Художньо-історичного музею — найкращі твори майже всіх мистецьких стилів Італії — раннє та Високе Відродження, маньєризм, бароко, караваджизм, майстри ведути 18 століття тощо. Майстри Італії і досі представлені капітальними творами в збірці Художньо-історичного музею, серед яких:

• Мантенья
• Перуджино
• Рафаель Санті
• Джорджоне
• Тиціан
• Джузепе Арчімбольдо
• Джованні Белліні
• Лоренцо Лотто
• Тінторетто
• Паоло Веронезе
• Моретто да Бреша
• Мороні
• Караваджо
• Гверчіно
• Ораціо Джентілескі
• Джузеппе Марія Креспі
• Джордано Лука
• Бернардо Строцці
• П'єтро да Кортона
• Алессандро Маньяско
• Доменіко Фетті
• Бернардо Белотто

Він був перехідним етапом між мистецтвом відродження та бароко і деякий час співіснував з обома стилістичними напрямками, хоча з бароко — набагато більше. Мистецтвознавці пов'язують появу маньєризму з розчаруванням в ідеях відродження і значною ідейною кризою 16 століття. Віденський королівський двір радо вітав представників нової мистецької течії, звідки б вони не були. Австрійський двір швидко став одним з потужних центрів маньєризму в Західній Європі. А наявність майстрів маньєризму в різних кутках Австрійської «лоскутної імперії» збагатила мистецьку збірку творами маньєристів Нідерландів, Італії, навіть Франції, стосунки з якою не були тісними. Наприкінці 16 ст,. під час короткого переносу столиці з Відня у Прагу, столичне місто само стало відомим центром маньєризму, де працювали Арчімбольдо, Адріан де Вріс, Ганс фон Аахен, Бартоломеус Шпрангер. Пізніше їх твори перевезли у Відень, створивши значну колекцію відповідного мистецького стилю.

Унікальною є і колекція старих майстрів Нідерландів, що має світове значення. В колекції майже без пропусків представлені твори усіх значних митців Нідерландів 15-16 століть, а це

• Ян ван Ейк
• Рогір ван дер Вейден
• Ґертґен тот Сінт Янс
• Босх
• Мабюз
• Ян ван Скорель
• Пітер Брейгель Старший
• Антоніс Мор
• Ян ван ден Хеке
• Бонавентура Пітерс старший

Мистецтво Фландрії репрезентують оригінали Рубенса, Антоніса ван Дейка, Франса Снейдерса та їх сучасників. Серед майстрів Голландії 17 століття — декілька картин Рембрандта.

Австрія давно втратила статус супердержави, але втримала статус великої країни європейської культури. Декілька міст сучасної Австрії були вже так званими Культурними столицями Європи на один рік (Зальцбург, Ґрац). Організація нових музейних закладів та реконструкції давніх — підтримують цей імідж та роблять сучасну Австрію туристично привабливою. Саме на це спрямовані реставрації в австрійських замках (Замок Шлосс Хоф), придбання нових картин, реконструкції у Художньо-історичному музеї.

Ще у 1956 р. з музейної збірки видалили у самостійний відділ майстрів Австрії (Австрійська галерея Бельведер) та твори доби австрійської готики та середньовіччя (Музей австрійської готики). Останній розмістили поряд з музеєм бароко в палаці — Нижній Бельведер.

Художньо-історичний музей має особливості показу картин. Завелику збірку не можна показати повністю. Тому в залах розміщено занадто мало картин, але це значущі твори чи то окремого майстра, чи то мистецького періоду. Багатьох творів, відомих за альбомами та каталогами, в музейній експозиції нема. Їх можна побачити лише на тимчасових виставках.

Окрім основних зібрань Музею історії мистецтв також підпорядковуються театральний музей у Пале Лобковіц, музей карет у палаці Шенбрунн, храм Тесея у Фольксгартені, імператорська скарбниця у Гофбурзі, етнологічний музей і замок Амбрас у Тіролі.

• Картинна галерея
• Колекція Єгипту та Близького Сходу
• Колекція грецьких та римських старожитностей
• Кунсткамера
• Нумізматичний кабінет
• Наукова бібліотека

• Музей Ефеса

• Імператорська скарбниця

• Музей карет

• Колекція замку Амбрас

• Смарагдова посудина
• Цвінґер
• Саксонська державна опера Дрездена
• Матеус Пьопельман
• Замок Гоф
• Святий Єронім (Кранах)

• Theodor von Frimmel: Galeriestudien. Geschichte der Wiener Gemäldesammlungen 1. Die Kaiserliche Gemäldesammlung, Wien 1892.
• o.A.: Wie man die Wiener Galerie verdorben hat., Wien 1892.
• Heinrich Zimmermann, Anton Handlirsch, Ottokar Smital: Die beiden Hofmuseen und die Hofbibliothek. Der Werdegang der Sammlungen, ihre Eigenart und Bedeutung, Wien 1920.
• Alphons Lhotsky: Die Geschichte der Sammlungen. Festschrift des Kunsthistorischen Museums zur Feier des fünfzigjährigen Bestandes. Zweiter Teil, 2 Bde. Wien 1941—1945
• Hermann Fillitz und Georg Johannes Kugler: Kunsthistorisches Museum, Wien. Führer durch die Sammlungen. 1988.
• Herbert Haupt: Das Kunsthistorische Museum: Die Geschichte des Hauses am Ring: Hundert Jahre im Spiegel historischer Ereignisse, mit einem Beitrag von Wilfried Seipel, Christian Brandstätter Verlag, Wien 1991, ISBN 3-85447-409-1.
• Beatrix Kriller, Georg Kugler: Kunsthistorisches Museum: Architektur und Ausstattung: Idee und Wirklichkeit des Gesamtkunstwerkes, Christian Brandstätter Verlag, Wien 1991, ISBN 3-85447-410-5.
• Eugen Külborn (Redaktion): Galeria Mundi. Eine Reise durch die Museen. Frankfurt am Main: Hoechst AG, 1981, o.ISBN (S. 130—151 Kunsthistorisches Museum, Wien)
• Sophie Lillie: Was einmal war. Handbuch der enteigneten Kunstsammlungen Wiens. Czernin Verlag, Wien. 2006. ISBN 3-7076-0049-1
• Thomas Trenkler: Der Fall Rothschild: Chronik einer Enteignung. Czernin Verlag, Wien. 1999. ISBN 3-85485-026-3
• Renate Schreiber: «ein galeria nach meinem humor» — Erzherzog Leopold Wilhelm. Wien, 2004. ISBN 3-85497-085-4
• Kunsthistorisches Museum (Hg.): Die Gemäldegalerie des Kunsthistorischen Museums in Wien. Verzeichnis der Gemälde, verfasst von Sylvia Ferino-Padgen, Wolfgang Prohaska und Karl Schütz. Wien 1991, ISBN 3-85447-365-6

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Музей історії мистецтв
• Офіційний сайт [Архівовано 16 січня 2013 у Wayback Machine.] (англ.) (нім.)