Павло Михайлов
Народився	21 грудня 1911(1911-12-21) Курськ, Російська імперія
Помер	20 грудня 1978(1978-12-20) (66 років) Запоріжжя, УРСР
Поховання	Капустяне кладовище
Діяльність	науковець, викладач університету
Alma mater	Харківський авіаційний інститут (1946)
Галузь	технологія машинобудування
Заклад	Харківське відділення проєктно-конструкторського бюро «Союзпроммеханізація» (1927—1930) Харківський завод підйомно-транспортного устаткування (1930—1934) Харківський авіаційний інститут (1934—1949) Харківське вище авіаційно-інженерне військове училище (1949—1953) Харківський політехнічний інститут (1953—1957) Запорізький машинобудівний інститут імені В. Я. Чубаря (1957—1978)
Посада	технологічний керівник, заступник директора, завідувач підготовчого відділення, викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, ректор
Вчене звання	професор (1972)
Науковий ступінь	кандидат технічних наук (1955)
Відомі учні	Віктор Павлов, Анатолій Сочава, Євген Білий, Леонід Мартовицький, Георгій Камель
Відомий завдяки:	повоєнній розбудові Запорізького машинобудівного інституту, заснуванню наукової школи з дослідження фізико-механічних властивостей конструкційних матеріалів, розробці машин для випробування матеріалів на міцність
Нагороди

Павло Андрійович Михайлов (21 грудня 1911, Курськ — 20 грудня 1978, Запоріжжя) — український радянський технолог-машинобудівник, педагог. Кандидат технічних наук (1955), професор (1972). Заслужений працівник вищої школи УРСР (посмертно), почесний громадянин Запоріжжя (2012, посмертно), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1971). Засновник наукової школи з дослідження фізико-механічних властивостей конструкційних матеріалів, розробник машин для випробування матеріалів на міцність.

Майже 30 років працював в різних промислових та освітніх установах Харкова, зокрема протягом 15 років — у Харківському авіаційному інституті (1934—1949). Понад 20 років — ректор Запорізького машинобудівного інституту імені В. Я. Чубаря (1957—1978), здійснив найбільший внесок у його повоєнну розбудову. Автор понад 70 наукових робіт, близько 15 авторських свідоцтв на винаходи^[1].

Народився 21 грудня 1911 року в місті Курськ (нині Росія) у робітничій родині. З 13 років працював різноробочим, трактористом, помічником коваля^[2].

З 1927 року — кресляр, конструктор Харківського відділення проєктно-конструкторського бюро «Союзпроммеханізація». З 1930 року — технологічний керівник інструментального цеху Харківського заводу підйомно-транспортного устаткування^[3].

З 1934 року — виконроб, конструктор, виконавець науково-дослідних робіт Харківського авіаційного інституту. Під час німецько-радянської війни вступив до інституту як студент, закінчивши його у 1946 році за спеціалізацією «Інженер-технолог із авіамоторобудування». Після деокупації Харкова у 1943 році обійняв посаду заступника директора інституту з реевакуації та відбудови, викладав на кафедрі деталей машин, очолював підготовче відділення^[4].

З 1949 року — педагог Харківського вищого авіаційно-інженерного військового училища, викладав курс «Деталі машин». З 1953 року — доцент Харківського політехнічного інституту. У 1955 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата технічних наук^[3].

У 1957 році призначений ректором Запорізького машинобудівного інституту імені В. Я. Чубаря (ЗМІ), паралельно — завідувачем кафедри деталей машин і підйомно-транспортних механізмів. Жив у Запоріжжі, в будинку № 192 по проспекту Леніна^[5]. Помер за день до 67-го дня народження, 20 грудня 1978 року. Похований на Капустяному кладовищі Запоріжжя.

Автор понад 70 наукових робіт, близько 15 авторських свідоцтв на винаходи^[6]. Серед учнів Павла Михайлова — науковці Віктор Павлов, Анатолій Сочава, Євген Білий, Леонід Мартовицький, Георгій Камель тощо.

На момент призначення Павла Михайлова ректором ЗМІ третина інституту була знищена під час війни, діяло два факультети — машинобудівний і ливарний. За 21 рік ректорства під керівництвом Михайлова були побудовані навчально-лабораторні приміщення, студентські гуртожитки, оздоровчо-спортивні бази і табори. Створені чотири додаткових факультети, кількість студентів зросла з 2 тисяч до 8,5. Підтримував студентів, комсомольський комітет інституту, опікувався галуззю спорту та фізичного виховання. Доктор технічних наук Леонід Івщенко згадував^[6]:

Павло Андрійович безмежно любив свою справу, мав неабиякий талант керівника, він жив інститутом. Надзвичайною працелюбністю та працездатністю відрізнявся від інших. З ранку (7-7:30) його вже можна було бачити в інституті. Встигав пройти територією, переговорити з усіма службовцями і вже до початку роботи він знав все не за доповідями, а, так би мовити, «знизу».

Як науковець, був одним із першовідкривачів нового явища — адсорбційної втоми при циклічному розтягу—стиску. Засновник наукової школи з дослідження фізико-механічних властивостей конструкційних матеріалів, наукового напряму фізико-хімічної механіки матеріалів. Співрозробник швидкохідного черв'ячного пресу для виготовлення деталей з пластичних мас, установки для випробувань конструкційних матеріалів на циклічний розтяг-стиск^[7].

Співпрацював із академіками Архипом Люлькою, Петром Ребіндером, Георгієм Карпенком. Входив до складу редакційної колегії часопису «Фізико-хімічна механіка матеріалів»^[4]. Очолював Запорізьке відділення товариства «СРСР-Франція», Раду ректорів Запорізької області^[8].

Меморіальні дошки Павлу Михайлову встановлені на будинку в Запоріжжі, де він жив (Соборний проспект, 192), та на фасаді Запорізької політехніки (колишнього Запорізького машинобудівного інституту). Його ім'ям у Запорізькій політехніці названа кафедра деталей машин і підйомно-транспортних механізмів, яку він очолював у 1957—1978 роках, та лабораторія динамічних випробувань. У 2012 році був посмертно нагороджений званням «Почесний громадянин Запоріжжя»^[9].

• Влияние среды на усталостную прочность стали при наличии концентраторов напряжения. К., 1955
• Об анти­фрикционных свойствах капрона // Пластические массы. 1960. № 4
• Влияние структурных изменений на свойства жаропрочного композиционного материала с никельхромовой матрицей // Изв. вузов. Цвет. металлургия. 1971. № 5
• Исследования влияния постоянной составляющей цикла на выносливость сплава Д16Т при осевых нагружениях // Изв. вузов. Машиностроение. 1975. № 12
• Циклическая ползучесть и ее роль в формировании остаточных напряжений при осевых нагружениях // Цикличес. прочность и повышение несущей способности изделий: Сб. конф. Перм. политех. ин-та. Пермь, 1978
• Выносливость титана ВТ8 при осевых нагружениях в условиях ассиметрии цикла // Сб. конф. Перм. политех. ин-та. Пермь, 1978

• 1961 — орден Леніна
• 1971 — Державна премія УРСР в галузі науки і техніки — «за докорінне вдосконалення технології холодної листової штамповки деталей і її впровадження на автомобільних заводах СРСР»
• 1971 — орден Жовтневої Революції
• 1976 — орден «Знак пошани»
• 2012 — почесний громадянин Запоріжжя (посмертно)
• заслужений працівник вищої школи УРСР (посмертно)
• медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
• медаль «Ветеран праці»^[1]