Селезахисна гребля в урочищі Медеу
Вид з греблі на урочище Медео і селесховище
43°9′1.8000001000035″ пн. ш. 77°3′45.0000001″ сх. д. / 43.15050° пн. ш. 77.06250° сх. д. / 43.15050; 77.06250
Країна	Казахстан, Алмати
Стан	Пам'ятка архітектури і містобудування місцевого значення
Річка	Кіші Алмати (Мала Алматинка)
Початок будівництва	1964
Основні споруди
Тип греблі	Кам'яно-накидна гребля селезахисна
Висота греблі	144  м
Довжина греблі	530  м
Власник	ГУ «Казглавселезащита»
Медеу
Мапа
Медеу у Вікісховищі

Селезахисна гребля «Меде́у» — гравітаційна гребля, гідротехнічна споруда інженерного захисту Алмати від селевих потоків, розташована в урочищі Медеу, в 15 км на південь від міста у долині річки Кіші Алмати^[en] (Мала Алматинка) на висоті 1750 м над рівнем моря^[1]. Перша в світі гребля, створена шляхом спрямованих вибухів^[2]. Пам'ятка архітектури та інженерно-технічного мистецтва^[3].

Проект гравітаційної греблі розроблений Казахською філією інституту «Гідропроект». Автори проекту — Г. Шаповалов і Ю. Зіневич. Консультанти — академіки М. О. Лаврентьєв, М. О. Садовський, М. В. Мельников та Л. І. Сєдов^[3].

Селезахисна гребля розташована на висоті 1750 метрів над рівнем моря. Висота греблі — 144 метри, довжина вздовж гребеня — 530 м, ширина в основі — 800 м. Борти греблі в примиканнях складені палеозойськими середньозернистими і крупнозернистими тріщинуватими гранітами. Фундамент — селеві відкладення потужністю до 60 метрів. Максимальна розрахункова витрата води в створі греблі — 30 метрів кубічних на секунду.

Комплекс гідротехнічних споруда включає кам'яно-накидну греблю, водоскидні тунелі, правобережний і русловий водоприймачі для скидання побутових відходів, основний лівобережний водоприймач для скидання водної складової селевих потоків на будь-який позначці заповнення селесховища^[4].

Архітектурний ансамбль греблі включає сходи з майданчиками для відпочинку, облицьовані гранітними плитами. На горизонтальних бермах і гребені греблі встановлено навіси, по обидва боки греблі облаштований декоративно-захисний залізобетонний парапет і встановлені світильники.

Через природно-кліматичні особливості розташування в передгір'ї Заілійського Алатау, Алмати страждала від катастрофічних селів. Однією з найбільш ранніх геологічних катастроф, яка відбулася в даній місцевості, зазначених у літературі, є сель 1760 року. У 1920-х роках, при проведенні археологічних розкопок на північ від річки Талгар, професор археології В. Д. Городецький, в 43-метровому селевому останці виявив зруйновані стародавні споруди, біля стін яких були знайдені людські останки без ознак поховання. В історії міста відомі нищівні селі 28 травня (9 червня) 1887 і 22 грудня 1910 (4 січня 1911). 8 липня 1921 потужна злива, що накрила всю альпійську зону гір, викликала сходження селю руслами бічних приток Кіші Алмати — по Чимбулаку, Сарисаю, Куйгенсаю (Горельнику), Жарбулаку (Козачці). Витрата потоку тоді сягала 1000—1500 м³/сек, а загальний обсяг селевого виносу склав близько 3,5 мільйонів кубометрів брудокам'яної маси. В Алмати й околицях загинуло понад 500 людей. В місті було зруйновано або сильно пошкоджено понад 150 будинків і до 300 господарських та промислових споруд. В 1937 році експедиції Академії комунального господарства РРФСР імені К. Д. Памфілова було доручено дослідити сель 1921 року і скласти проект захисту Алмати від селевих потоків^[1].

Перший проект селезхисту тодішньої столиці Казахстану був складений у 1934—1935 роках експедицією Всесоюзного лісомеліоративного інституту^[1], але будівництво селезахисної греблі в урочищі Медеу почалося лише у 1964 році: 7 липня 1963 сталася ісикська катастрофа — сель знищив до півтори сотні алмаатинців, що відпочивали на березі озера Ісик в недільний день. Це був останній дзвінок, який змусив керівництво Казахстану ухвалити рішення про будівництво потужної селезахисної дамби^[2][5].

Гребля будувалася вибуховим шляхом у два етапи.

Перша черга греблі висотою 110 метрів і ємністю селесховища 6,2 млн м³ вперше у світовій практиці була створена за допомогою спрямованих вибухів у жовтні 1966 року. Автором проекту підривних робіт був старший інженер «Союзвзривпрому» О. Кобзев, начальником вибуху — керуючий трестом «Казахвзривпром» І. Іттер^[3]. Вибух був здійснений 21 жовтня 1966 року. 5 600 тонн вибухівки перемістили 1 700 000 кубометрів скельної породи^[1].

Друга черга робіт проводилася у 1967 році. 14 квітня 1967 року в цьому місці здійснено повторний вибух потужністю 3 500 тонн^[1]. Другий вибух виявився невдалим. В результаті половину робіт довелося вести механічним способом, методом народного будівництва, із залученням головним чином військового резерву^[3].

Кам'яно-накидна гребля висотою 107 метрів і обсягом селесховища 6,2 млн кубічних метрів була здана в експлуатацію у 1972 році. Однак огріхи в селезахисних діях спровокували катастрофічну селеву лаву, яка пішла на місто 15 липня 1973 року^[3][2]. Селезахисна гребля Медеу прийняла на себе головний удар селя: брудокам'яний потік обсягом до 5,3 млн кубометрів відрізав дорогу, що будувалася, техніку, електропостачання, і протягом трьох годин намагався прорвати дамбу. Гребля була значно пошкоджена але вистояла, проте в селесховищі утворилося брйдокам'яне море, не залишилося вільного об'єму для затримання нових катастрофічних селів. Мальовнича гірська ущелина перетворилася в пустельний каньйон. Сель зруйнував житлові корпуси турбази «Горельник», призвів до великих людських жертв. Після проходження потоку, внаслідок сильної деформації і нестійкості схилів долини, різко підвищилася селенебезпечність Кіші Алмати^[3].

Остаточно, відновлена після катастрофи 1973 року, гребля була здана в експлуатацію у 1980 році. Висота греблі складає 144 метри, обсяг селесховища — 12,6 млн кубометрів. За підрахунками, гребля Медеу зможе витримати потік брудокам'яної маси, що втричі перевищує обсяг селю 1973 року^[1].

• Медеу Пусурманули — волосний аулу, на честь якого назване урочище Медеу
• Медеу — високогірний спортивний комплекс

• Медеу, плотина // Алматы. Энциклопедия / гл. ред. Р. Н. Нургалиев. — Алматы : Қазақ энциклопедиясы, 1996. — С. 202. — ISBN 5-89800-089-5.
• Малиновская Е. Г., Проскурин В. Н. Медеу, плотина // Свод памятников истории и культуры города Алматы. — Алматы : Қазақ энциклопедиясы, 2006. — С. 285-287.
• Проскурин В. Н. Щит и меч урочища Медеу // Алма-Атинские дворики. — издание 2-е, доп. — Алматы : «Искандер», 2009. — С. 340-344. — ISBN 5-7763-0782-1.
• Казахстан // Инженерная геология и гидрогеология Средней Азии / под ред. А. С. Деговец, В. П. Бочкарев, А. Ю. Хегай и др. — Душанбе : Международный геологический конгресс. XXVII сессия, 1984. — С. 57-71.