Маєток княгині Варвари Голіциної — знаходився у с. Козацькому Звенигородського району Черкаської області.

Збудований наприкінці XVIII ст. До 1791 р. село Козацьке належало Григорію Потьомкіну, після його смерті воно перейшло у спадок Варварі Василівні Енгельгард, племінниці Григорія Потьомкіна і рідній сестрі Олександри Енгельгард.

У 1779 р. Варвара Василівна вийшла заміж за князя Сергія Федоровича Голіцина (1748—1810), генерала, відомого воєначальника. Після смерті Катерини ІІ генерал потрапив у немилість до імператора Павла І.

У 1797 р. його з родиною (з дев'ятьома синами) відправили у с. Козацьке. Разом з ними до села приїхав особистий секретар князя та вихователь його дітей — Іван Андрійович Крилов, який став відомим байкарем^[1].

На час приїзду Голіциних маєток був у запущеному стані. Російський літератор Філіпп Вігель рік прожив у маєтку і так описав його:

«Село Козацьке було з числа тих маєтків, які польські королі роздавали магнатам в Україні після її поділу на польську та російську. Магнати ніколи в них не приїжджали, жили у Варшаві або Вільні й отримували з них лише доходи… безкінечний двір, обнесений тином, в глибині якого відкривались дерев'яні барські хороми, збудовані нашвидкуруч, а по бокам знаходились шість доволі просторих мазанок, замість флігелів, і сад, розведений лише восени, що був лише рядками прутків»^[2].

Княгиня Варвара заклала парк і спорудила садибу у Козацьке.

З 1872 р. маєток перейшов Варварі Григорівні Голіциній (1851—1908).

У 1885 р. побудовано палац в готичному стилі з галереями, залами та баштами. Зараз маєток можемо побачити лише на архівних фото.

Основний стиль архітектури, використаний у будівлях маєтку, — псевдоготика. Будинок мав досить велику площу, крім основних житлових кімнат у ньому були різні галереї, зали. Нині зберігся тільки будинок управителя, частково флігель, в'їздні ворота та нові будівлі, споруджені за наказом наступних власників маєтку.^[3] Великий господарський блок, який знаходиться ліворуч від в'їзних воріт, збудували вже нові власники маєтку після смерті Голіциної — губернатор Києва Фундуклей, баронеса Врангель та князі Куракіни^[4]. У господарських приміщеннях розміщувалося ПТУ.

У першому своєму варіанті ландшафтний парк мав водойму з насипним островом, водоспади, сімейний мавзолей та альтанки.

У 1918 р. червоний кінний загін під командуванням Григорій Котовський зруйнував княжий маєток Голіциних.^[2]