Мая́чення^[1] або маячі́ння^[2][3][4] (маячні́ іде́ї, маячня́^[5], також ма́рення^[6]; лат. delirio) ― розлад мислення, що характеризується виникненням невідповідних реальності хворобливих уявлень, міркувань і висновків^[7], яких хворий переконано дотримується й котрі не піддаються корекції^[8]. Цю тріаду сформульовано 1913 року Карлом Ясперсом, який підкреслював, що зазначені ознаки є поверхові, не відображають сутності маячного розладу^[9] й не визначають, а тільки припускають наявність маячіння^[10].

Маячення виникає тільки на патологічній основі та відрізняється від уявлень, заснованих на помилковій чи неповній інформації, конфабуляцій, догм, ілюзій або інших ефектів сприйняття.

Визначення маячіння дає Ганс Вальтер Груле^[de]: «встановлення зв'язку відношення без підстави», тобто некоректоване встановлення відношень між подіями без достатньої для цього підстави^[11].

Маячення, як правило, трапляється в контексті неврологічних або психічних розладів, хоча воно не прив'язане до якогось конкретного розладу і спостерігається в контексті багатьох патологічних станів (як фізичних, так і психічних). Однак воно має важливе діагностичне значення у психозах, як-от шизофренії, парафренії, маніакальних епізодах біполярного розладу і депресивному психозі. Принципово важливо, що маячіння, бувши розладом мислення, тобто однієї зі сфер психіки, водночас — симптом ураження головного мозку людини.

Лікування маячіння, за уявленнями сучасної медицини, можливе лише методами, які впливають безпосередньо на головний мозок, тобто психофармакотерапією (наприклад, антипсихотиками) і біологічними методами — електро- та ліка́рським шоком, інсуліновими, антропіновими комами. Останні засоби особливо ефективні при діянні на резидуальне й інкапсульоване маячіння. ^{[джерело?]}

Відомий дослідник шизофренії Ойген Блейлер зазначав, що маячення завжди:
— егоцентричне, тобто має суттєве значення для особистості хворого; і
— має яре афективне забарвлення, позаяк виникає на підґрунті внутрішньої потреби («потреби маячні» за Емілем Крепеліном), а внутрішні потреби можуть бути тільки афективними.^{[джерело?]}

Згідно з дослідженнями, проведеними ще Вільгельмом Ґрізінґером у XIX столітті, загалом маячіння за механізмом розвитку не має виражених культурологічних, національних та історичних особливостей.^[12] Разом з тим можливий культурний патоморфоз маячіння: якщо в Середньовіччі переважали маячні ідеї, пов'язані з одержимістю, магією, приворотом, то в наш час часто трапляється маячення впливу «телепатією», «біострумами» або «радаром».

У звичайній мові поняття «маячня» має значення, відмінне від наукового психіатричного, що призводить до його некоректного з наукового погляду використання. Наприклад, маячнею в побуті називають гарячковий стан, що виникає в соматичних хворих із підвищеною температурою тіла (наприклад, за інфекційних захворювань) й зазвичай супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою^[5]. З клінічної точки зору явище безтямного, безладного говоріння в гарячці або уві сні слід називати маренням^[13] або аменцією (від лат. amentia — безумство). На відміну від маячіння, це якісний розлад свідомості, а не мислення. Також у побуті маячнею хибно^{[джерело?]} називають інші психічні порушення, наприклад, галюцинації. У переносному значенні маячнею вважають будь-які безглузді та незв'язні ідеї.

Карл Ясперс у своїй праці «Загальна психопатологія»^[14] вперше навів три основні критерії, за наявності яких уявлення вважається маячним:

• переконаність (особа абсолютно впевнена в реальності чогось);
• невиправність (уявлення не змінюються попри наведення переконливих контраргументів або доказів протилежного);
• неможливість існування того, чого стосується уявлення, або його хибність (уявлення неймовірне, дивне або явно не відповідне дійсності).^[15]

З поясненням причин маячень досі спостерігаються складнощі. Розроблено декілька теорій. Одна з них – генетична, або біологічна теорія, яка стверджує, що близькі родичі людей з маячними розладами, мають підвищений ризик зазнати впливу маячень. Інша теорія — дисфункція когнітивної діяльності; згідно з цією теорією, маячення можуть виникнути з викривлених способів пояснення життя. Третя теорія говорить про мотивовані або захисні маячення. Згідно з ними, люди, що схильні до маячень, починають їх переживати у ті моменти, коли їм не вдається адекватно впоратися зі своїм життям і стає складно підтримувати високу самооцінку. У цих випадках людина, щоб зберегти позитивну думку про себе, починає бачити в інших людях причину своїх особистих складнощів.^[16]

Найзначніші два чинники у виникненні маячень: 1) розлад функціонування мозку; 2) фонові впливи темпераменту та типу особистості.^[17]

Підвищений рівень дофаміну визнається симптомом розладу функціонування мозку. Те, що такий рівень необхідний для продовження наявності певних маячень, було вивчено в рамках попереднього дослідження маячного розладу (психозу), яке було проведено з метою з'ясувати, чи шизофренія є психозом, пов'язаним з рівнем дофаміну.^[18] Дослідження дало позитивні результати — маячення ревнощів і переслідувань мали відмінні рівні метаболітів дофаміну (можливо, генетичні). Це можна розглядати як попередні результати, бо дослідження вказувало на потребу подальших досліджень на більших вибірках.

Є низка сталих тем, які повторюються в маяченнях:^[19]

• маячення зовнішнього контролю: пацієнт вважає, що інша людина, група людей або зовнішня сила контролює її/його думки, почуття, імпульси або поведінку;
• синдром Котара: пацієнт вважає, що він/вона не існує або помер(ла);^[20]
• маячні ревнощі: помилкове уявлення, що дружина/чоловік зраджує, за відсутності доказів цього;
• маячення підданості читанню думок: пацієнт вважає, що інші можуть читати його/її думки;
• маячення стосунку до себе: пацієнт інтерпретує навіть незначні зауваження, події або предмети з його/її середовища як такі, що мають надзвичайне значення для його/її життя, звернені до нього/неї;
• еротоманія: пацієнт переконаний, що інша людина закохана у нього/неї;
• соматичні маячення, які стосуються функціонування тіла або власних органів: пацієнт вважає, що має хворобу або що в його/її тілі відбулися якісь зміни; конкретним прикладом цього є маячний паразитоз — переконаність у зараженні комахами, бактеріями, паразитами.
• сутяжно-кверулянтські маячення — хворобливе привласнення місії боротьби з перебільшеними неіснуючими або уявними недоліками;

• Делірій
• Психоз

• Ідеї маячні [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.