Марі де Гурне
фр. Marie de Gournay
Псевдо	Damoiselle de G.[1] і Fille d'alliance de Monsieur de Montaigne[1]
Народилася	6 жовтня 1565(1565-10-06)[2][3] Париж, Французьке королівство[4]
Померла	13 липня 1645(1645-07-13)[2][3] (79 років) Париж, Французьке королівство[4]
Поховання	Церква Сент-Есташ
Країна	Франція
Діяльність	перекладачка, філософ, письменниця, алхімік, есеїстка, поетеса
Галузь	есей
Знання мов	французька[5][6]
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Марі де Гурне (фр. Marie de Gournay; 6 жовтня 1565, Париж — 13 липня 1645, там же) — французька феміністська письменниця, перекладачка і філософ. Виступала за доступ жінок до освіти. До її робіт входять такі твори, як «Рівність чоловіків і жінок» (1622) і «Горе дам» (Les femmes et Grief des dames, 1626). Також відредагувала та випустила збірку есеїстики Мішеля де Монтеня після його смерті. Стала першою жінкою у Франції, яка зробила внесок у літературознавчу критику.

Народилася в Парижі в 1565 в сім'ї Гійома Ле Жарса, феодала і скарбника короля Генріха III. Після смерті батька в 1577 сім'я переїхала в Гурне-Сюр-Аронд.

Марі була самоучкою. Вона самостійно вивчала гуманітарні науки та латину. Під час занять відкрила для себе Мішеля де Монтеня. У 1588 році познайомилася з ним особисто: вони випадково зустрілися в Парижі, після чого Монтень назвав де Гурне «прийомною дочкою».

Де Гурне опублікувала першу книгу в 1594 році, це була «Прогулянка месье де Монтеня» (Le Proumenoir de Monsieur de Montaigne).

У 1591 році, після смерті матері, переїхала до Парижа, залишивши сімейний маєток своїм братам, які пізніше будуть змушені продати його.

У 1592 році після смерті Монтеня його дружина передала де Гурне копії есе чоловіка. В 1595 де Гурне опублікувала першу редакцію його есе. Вона влаштувалась у Парижі, збираючись заробляти на життя письменством. У 1608 році написала статтю, в якій розмірковувала на тему виховання дітей, яка була добре сприйнята. Однак наступна її робота, Adieu de l'Ame du Roy de France et de Navarre, викликала скандал, тому що в ній де Гурне захищала єзуїтів, яких підозрювали у змові проти Генріха IV.

У Парижі де Гурне познайомилася з Юстом Ліпсієм, який представив її Європі як письменницю. Марі де Гурне писала для королеви Марго, Генріха IV, Марії Медічі та Людовіка XIII і таким чином знайшла собі сильних покровителів. Її запросили приєднатися до салону королеви Марго і вона отримувала регулярну фінансову підтримку.

Де Гурне перекладала французькою Гая Саллюстія, Овідія, Вергілія та Тацита. Вона також написала кілька віршів та займалася адаптацією П'єра де Ронсара. У 1616 р. опублікувала збірку перекладів віршів, в передмові яких заперечила висловлювання Малерба про те, що французьку мову необхідно очистити. Де Гурне звинуватили в тому, що її погляди застаріли, а вона сама стара діва. У відповідь на критику де Гурне опублікувала «Рівність чоловіків і жінок», яку присвятила королеві Франції Анні Австрійській.

У книзі «Le Promenoir de M. de Montaigne qui traite de l'amour dans l'œuvre de Plutarque», опублікованій в 1626, вона досліджує проблему небезпек, з якими стикаються жінки, коли стають залежними від чоловіків. Завдяки невеликій пенсії, яку їй платив кардинал Рішельє, вона змогла опублікувати останню редакцію есе Монтеня у 1635 році.

Марі де Гурне померла в 1645 році, у віці 79 років, і була похована в Сент-Есташі.

Аргументи де Гурне на захист жіночого права на освіту мають релігійний характер. Марі була католичкою та противницею протестантизму. Вона захищала жіноче право на освіту у двох своїх роботах: Égalité des Hommes et des Femmes (Рівність чоловіків і жінок) 1622 року і Grief des Dames (Горе дам) 1626-го. Де Гурне писала, що чоловіки і жінки рівні тому, що «Бог дарував їм той самий світ і одну й ту саму честь». Вона також писала, звертаючись до своїх читачів і читачок: «Щасливий ти, читачу, якщо не належиш до тієї статі, для якої заборонено все добре».

Структура «Рівності чоловіків і жінок» аналогічна тій, що використовувала у своїх роботах Христина Пізанська, і починається з розповіді про великих жінок минулого як ілюстрації жіночої здатності до навчання. Де Гурне підкреслювала рівність чоловіків та жінок і не міркувала на тему переваги одних над іншими. Однак вона говорила, що немає нічого дивного в тому, що жінки сприймалися суспільством як неосвічені, некомпетентні та зацікавлені лише своїми тілами з огляду на те, що вони майже не отримували освіти. Гурне стверджувала, що якщо дати жінкам такі ж можливості, привілеї та освіту, які є у чоловіків, жінки стануть рівними чоловікам у своїх досягненнях.

У «Горі дам» де Гурне нарікала на те, що жінки не можуть володіти власністю, бути вільними та мати доступ до державних посад. Вона стверджувала, що освічені жінки мають право бути почутими так само, як і освічені чоловіки. Як і Декарт, де Гурне відділяла розум від тіла і стверджувала, що жіночий розум так само сильний, як і чоловічий.

• Les advis ou Les présens de la demoiselle de Gournay ; T. Du Bray, 1634 Lire en ligne [Архівовано 10 травня 2019 у Wayback Machine.] sur Gallica
• 1588 : un sonnet et une ode dans les « Regrets funèbres sur la mort d'Aymée ». In Œuvres de Pierre de Brach (Le Tombeau d'Aymée)
• 1594 : Le Proumenoir de Monsieur de Montaigne
• 1595 : Préface sur les Essais de Michel, seigneur de Montaigne Lire en ligne [Архівовано 9 грудня 2021 у Wayback Machine.] sur gallica, в Les Essais de Michel Seigneur de Montaigne
• 1595 : hommage en prose en Jean de Sponde, dans Response du Feu Sieur de Sponde…
• 1598 : Preface sur les Essais de Michel, seigneur de Montaigne, в Les Essais de Michel Seigneur de Montaigne
• 1608 : Bienvenue de Monseigneur le duc d'Anjou
• 1610 : Adieu de l'Ame du Roy de France et de Navarre Henry le Grand, avec la Défense des Peres Jesuites
• 1619 : Versions de quelques pièces de Virgile, Tacite, Salluste, avec l'Institution de Monseigneur, frere unique du Roy (comprend également un « traicté sur la Poësie »).
• 1620 : Eschantillons de Virgile
• 1620 : deux poèmes dans Les Muses en deuil
• 1621 : Traductions. Partie du Quatriesme de l'Eneide, avec une oraison de Tacite, et une de Saluste
• 1622 : Égalité des Hommes et des Femmes
• 1624 : Remerciement, au Roy
• 1626 : L'ombre de la Damoiselle de Gournay – œuvre composée de mélanges – L'homme est l'ombre d'un songe & son œuvre est son ombre qui comprend
• 1628 : trois poèmes, in Recueil de plusieurs inscriptions proposées pour remplir les Tables d'attente estans sous les statues du Roy Charles VII et de la Pucelle d'Orléans. . .
• 1634 : Les Advis, ou les Presens de la Demoiselle de Gournay (ajoute à L'Ombre : Discours sur ce livre à Sophrosine, Oraison du Roy à S. Louys durante le siège de Rhé, Première delivrance de Casal, De la temerité et la traduction du VIe livre de l'Énéide).
• 1635 : un poème, in Le Sacrifice des Muses
• 1635 : un poème, in Le Parnasse royal
• 1641 : réédition des Advis
• 1642 : deux épigrammes, in le Jardin des Muses
• 1644 : une épigramme, in l'Approbation du Parnasse qui précède Les Chevilles de Me Adam Menuisier de Nevers

• Dezon-Jones Elyane, Marie de Gournay. Fragments d'un discours féminin, Paris, José Corti, 1988.
• Fogel Michèle, Marie de Gournay, itinéraires d'une femme savante, Paris, Fayard, 2004.
• Шифф, Маріо (1910). La Fille d'Alliance de Montaigne, Marie de Gournay [Архівовано 1 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Le s historiettes de Tallemant des Réaux, t. II, с. 124-128, Париж, 1834.
• Œuvres complètes réalisées par J.-C. Arnould, E. Berriot-Salvadore, M.-C. Bichard-Thomine, C. Blum, AL Franchetti, V. Worth-Stylianou, Paris, Honoré Champion, 2002.
• Égalité des hommes et des femmes, suivi de Grief des Dames, édition établie par Claude Pinganaud et présentée par Séverine Auffret, Paris, Arléa, 2008.
• Beaulieu JP, Fournier H. "Pratiques Dialogiques et réécriture dans l'oeuvre de Marie de Gournay", Neophilologus, volume 82, number 3 (1998), 357-367, DOI:10.1023/A:100
• Noiset Marie-Thérèse, "Marie de Gournay et le caprice des siècles", Études françaises, vol. 29, n ° 3, 1993, p. 193-205. Texte intégral .
• Dezon-Jones Elyane, "Marie de Gournay" в Записах по Pre-Revolutionary French Women, Anne R. Larsen, Colette H. Winn, New York, Garland, 1999, 237-42.
• Фріман Рінг, Лінн Венді, «На її власний стиль»: Марі де Гурне і вигадування персони письменника, 2007. texte intégral [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] .
• Frelick Nancy, "(Re)Fashoning Marie de Gournay" in La Femme au XVII ^e siècle. Actes du colloque de Vancouver. University of British Columbia. 5-7 жовтня 2000 édités par Richard G. Hodgson, Tübingen, Gunter Narr, 2002. https://books.google.com/books?id=UY8ONbC9l9ECpg=PP1 extrais.
• Venesoen Constant, "Mademoiselle de Gournay" в Études sur la Littérature féminine du XVII siècle ,Birmingham, Summa, 1990,p. 13-42 Texte intégral [Архівовано 6 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• Maryanne Cline Horowitz, "Marie de Gournay, Editor of Essais of Michel de Montaigne : A Case-Study in Mentor-Protegee Friendship", The Sixteenth Century Journal, vol. 17, n°3, autumn, 1986, p. 271-284 [Архівовано 6 грудня 2021 у Wayback Machine.] .
• Poudérou Robert, Parce que c'était lui, parce que c'était moi, pièce de théâtre parue en 1992 mettant en scène Michel de Montaigne, Marie de Gournay et Françoise de La Chassaigne Dossier de presse .
• Jean-Claude Idée, Parce que c'était lui, pièce de théâtre parue en 2014 dans les Cahiers des Universités Populaires du Théâtre et jouée au Théâtre Montparnasse, à Paris.
• Marie de Gournay, "Escritos sobre la igualdad en defensa de las mujeres" M. Cabré i Pairet & E. Rubio Hernández (Eds. ) Spanish translation M. Cabré i Pairet, E. Rubio Hernández & E. Teixidor Aránegui. Madrid