Маров Михайло Якович
Народився	28 липня 1933(1933-07-28)  Москва, СРСР
Помер	30 листопада 2023(2023-11-30)[1] (90 років)  Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	Росія
Діяльність	астроном
Alma mater	Московський державний технічний університет імені Баумана (1958)
Галузь	астрономія
Заклад	Інститут прикладної математики ім. М. В. Келдиша РАНd Інститут геохімії й аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського
Вчене звання	професор[d], члени-кореспонденти РАНd і академік Російської академії наук
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР
Нагороди	Keldysh Gold Medald (2016)
Маров Михайло Якович у Вікісховищі

Михайло Якович Маров (рос. Маров Михаил Яковлевич; 28 липня 1933 — 30 листопада 2023) — радянський і російський астроном, академік Російської академії наук (2008), лауреат Ленінської премії (1970).

Народився в Москві. У 1958 закінчив Вище технічне училище імені Баумана за спеціальністю «Механіка», потім працював у РКК «Енергія». Закінчив аспірантуру в Інституті фізики атмосфери АН СРСР^[ru]. Кандидат фізико-математичних наук (1964), доктор фізико-математичних наук (1970, дисертація «Фізична структура атмосфери Венери»), професор (1977).

З 1962 року почав працювати в Інституті прикладної математики^[ru], 1967 року став завідувачем відділу фізики планет/прикладної механіки, планетних досліджень та аерономії. З 1966 по 1978 рік — вчений секретар та заступник голови Міжвідомчої науково-технічної Ради з космічних досліджень при АН СРСР. У 1986—1989 роках — професор Московського інституту інженерів геодезії, аерофотозйомки та картографії^[ru], з 1991 — Міжнародного космічного університету, з 2003 — Калузького державного університету ім. Ціолковського^[ru].

Член-кореспондент АН СРСР з 15 грудня 1990 року за Відділенням проблем машинобудування, механіки та процесів управління (механіка), академік Російської академії наук (РАН) з 29 травня 2008 року за Відділенням наук про Землю^[ru] (планетні дослідження). З 2008 року — завідувач відділу планетних досліджень та космохімії Інституту геохімії та аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського^[2][3].

До 2019 року входив до складу Бюро Ради РАН з космосу, до 2020 року — заступник голови Наукової ради РАН з астробіології. Дійсний член Міжнародної академії астронавтики, член Лондонського королівського астрономічного товариства. Головний редактор журналу «Астрономический вестник. Исследования Солнечной системы» (з 1980), заступник голови Наукової ради АН СРСР з проблем Місяця та планет, голова секції «Сонячна система» Астрономічної ради АН СРСР (з 1985), голова РАН з вивчення творчої спадщини Костянтина Ціолковського^[4].

У серпні 2023 року, в дні аварії «Луни-25», Маров потрапив до лікарні. Він щойно відзначив свій 90-річний ювілей і дуже сподівався, що ця перша в Росії місячна місія буде успішною. В інтерв'ю він казав: «Сумно, що не вдалося посадити апарат. Для мене це була, мабуть, остання надія побачити відродження нашої місячної програми»^[5].

Помер уранці 30 листопада 2023 року у віці 90 років^[6].

Основні напрямки наукової діяльності — експериментальна планетна астрономія, вивчення структури, динаміки, оптичних характеристик та теплового режиму планетних атмосфер. Один з ініціаторів і наукових керівників багаторічної програми дослідження планети Венера за допомогою радянських автоматичних міжпланетних станцій серії «Венера». Брав участь у здійсненні перших прямих вимірювань параметрів атмосфери, визначенні температури і тиску біля поверхні Венери. Вивчав термодинамічний стан газу в атмосфері Венери і виявив ряд важливих динамічних характеристик, пов'язаних з проблемами теплообміну і планетарної циркуляції. Був учасником комплексного експерименту на спусковому апараті автоматичної міжпланетної станції «Марс-6», на якому проведено перші прямі вимірювання параметрів атмосфери Марса. Брав активну участь у роботах, що проводяться в рамках програми «Інтеркосмос».

У галузі фізики верхньої атмосфери (аерономії) виконав великий цикл досліджень з вивчення структури та динаміки земної термосфери, де виявлено ряд нових ефектів і одержані їхні кількісні оцінки. Запропонував оригінальні підходи до моделювання структури та фізико-хімічних процесів у верхніх атмосферах планет з використанням методів багатокомпонентної радіаційної гідродинаміки та хімічної кінетики, а також до вивчення нерівноважних елементарних процесів з використанням статистичних методів у вирішенні кінетичних рівнянь.

Автор понад 250 наукових праць та 15 монографій з проблем космічних досліджень, механіки та фізики космічних середовищ, в тому числі відомої книги «Планети Сонячної системи» (1981).

Головний редактор журналу «Астрономический вестник». Заступник голови Наукової ради АН СРСР з проблем Місяця і планет, голова секції «Сонячна система» Астрономічного Ради АН СРСР (з 1985).

Ленінська премія (1970), Державна премія СРСР (1980). Премія ім. А.Галабера Міжнародної астронавтичної федерації (1973).

• Ленінська премія (1970)
• Державна премія СРСР (1980)
• Премія імені Галабера Міжнародної астронавтичної федерації^[ru] (1973)
• диплом НАСА (2012) — за провідну роль у дослідженнях Сонячної системи^[7]
• Демидівська премія^[ru] (2015)^[8]
• Орден Пошани (2003)^[9]
• Орден Дружби (2015)^[10]
• премія Едвіна Сіффа (2013) — за піонерські дослідження планет^[7]
• медаль Вільяма Нордберга COSPAR (2014)^[7]
• Золота медаль імені М. В. Келдиша^[ru] (2016) — за видатний внесок у космічні дослідження та вирішення великих наукових проблем у галузі прикладної математики та механіки
• Орден Олександра Невського (2021)^[11]

• 10264 Маров — астероїд, названий на честь науковця.

• Атмосфера планеты Венера по данным измерений советской автоматической станции «Венера-4» / В. С. Авдуевский, М. Я. Маров, М. К. Рождественский. — Москва: [б. и.], 1968. — 28 с.
• Физика планеты Венера / А. Д. Кузьмин, М. Я. Маров. — Москва: Наука, 1974. — 408 с.
• Келдыш М. В., Маров М. Я. Космические исследования. — Москва: Наука, 1981. — 192 с.
• Маров М. Я. Планеты Солнечной системы. — Москва: Наука, 1981.
  • 2-е изд. — Москва, 1986;
• Маров М. Я., Колесниченко А. В. Введение в планетную аэрономию. — Москва: Наука, 1987.
• The planet Venus. New Haven; L., 1998 (with D. H. Grinspoon);
• Me­chanics of turbulence of multicomponent gases. Dord­recht; Boston, 2001 (with с А. V. Koles­nichen­ko).
• Маров М. Я. Космос. От Солнечной системы вглубь Вселенной. — Москва : Физматлит, 2017. — 536 с. — ISBN 978-5-9221-1711-1.
• Маров М. Я., Шевченко И. И. Экзопланеты. — Институт компьютерных исследований, 2017. — 140 с. — ISBN 978-5-4344-0457-0.
• Mikhail Ya. Marov. The Fundamentals of Modern Astrophysics – A Survey of the Cosmos from the Home Planet to Space Frontiers. — Springer, 2015. — ISBN 978-1-4614-8730-2.
• Маров М. Я. О себе и эпохе: исторический экскурс // Механика, управление и информатика. — 2015. — Т. 7, № 3 (56) (23 лютого). — С. 10—36.
• Происхождение воды на Земле. Комментарий академика Михаила Панова и в.н.с ГЕОХИ РАН Сергея Ипатова к статье в Nature
• «Вселенная нас не любит» (2016).

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Маров Михаил Яковлевич. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)

• Персональна сторінка Михаила Яковлевича Марова на офіційному сайті РАН (рос.)
• Лекция «Челябинский метеорит: открытия и уроки» 25.12.2013, лектор Маров М. Я.