Мар'ян Ожеховський пол. Marian Orzechowski
Народження:	24 жовтня 1931(1931-10-24)[1][2][3] Радом, Республіка Польща[1]
Смерть:	29 червня 2020(2020-06-29)[3] (88 років) Вроцлав, Республіка Польща
Поховання:	Ґрабішинський цвинтарd
Країна:	Республіка Польща
Освіта:	Санкт-Петербурзький державний університет і Вроцлавський університет
Партія:	Польська об'єднана робітнича партія і Союз демократичних лівих сил
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Мар'ян Одон Ожеховський (пол. Marian Odon Orzechowski; 24 жовтня 1931(1931жовтня24), Радом — 29 червня 2020, Вроцлав^[4]) — польський політик, історик і політолог, ідеолог ПОРП, член партійно-державного керівництва ПНР. У 1980-х роках — член політбюро, секретар ЦК ПОРП, міністр закордонних справ ПНР. Активний учасник протиборства ПОРП з рухом «Солідарність» у 1980—1981 роках. З кінця 1980-х років — представник реформаторського спрямування у ПОРП, учасник Круглого столу, один з засновників Соціал-демократії Республіки Польща.

Закінчив Вроцлавський університет, проходив також навчання у СРСР. У 1955 році пройшов стажування у Ленінградському держуніверситеті^[5]. У 1960 році захистив докторську дисертацію на факультеті філософії й історії Вроцлавського університету. Спеціалізувався на політичній історії, особливо Тешинської Сілезії.

У 1971—1975 роках — ректор Вроцлавського університету.

Ожеховський зробив кар'єру в ідеологічному апараті урядущої компартії. Вступив до ПОРП у 1955 році, з 1966 року — член ЦК. Дотримувався ортодоксально-комуністичних позицій. Займався історико-теоретичним журналом ЦК ПОРП «Z Pola Walki».

Як ідеологічний функціонер, у 1980—1981 роках брав активну участь у протиборстві ПОРП з рухом Солідарність, займав жорстку позицію щодо опозиційної профспілки:

Якщо противник не прислухається до сили аргументів, ми маємо використовувати аргументи нашої сили^[6].

У жовтні 1981 року, напередодні силового зіткнення, Ожеховський обійняв посаду секретаря ЦК ПОРП з ідеології. Був ідеологом воєнно-партійного режиму, встановленого 13 грудня 1981 року. Секретарську посаду він залишив у 1983 році, під час скасування воєнного стану.

У 1984—1986 роках — ректор Академії суспільних наук при ЦК ПОРП. У 1985 році обійняв посаду міністра закордонних справ ПНР в уряді Збіґнєва Месснера, залишався на посаді до 1988 року^[7]. З 1986 року — член політбюро ЦК ПОРП, з 1988 року — знову секретар ЦК і голова ідеологічної комісії ЦК.

З другої половини 1980-х років, на тлі перебудови у СРСР почав змінювати свій політичний імідж. Як і раніше позиціюючись як прихильник жорсткої лінії, він поступово дистанціювався від консервативного «партійного бетону» (цю групу у керівництві країни уособлював, зокрема, його попередник у МЗС Стефан Ольшовський)^[8], підтримував реформістські установки генерала Ярузельського^[9]. Восени 1988 року підтримав курс Ярузельського-Кіщака на компроміси з «Солідарністю».

На пленумі ЦК ПОРП, який відбувся у грудні 1988 року — січні 1989 року, рішуче виступив за переговори з опозицією, і цим зміцнив свої позиції в оточенні Ярузельського. Після усунення ортодоксу Тадеуша Порембського став партійним куратором системи освіти.

У лютому — квітні 1989 року брав участь у Круглому столі з опозицією. Відіграв помітну роль у досягненні домовленостей щодо політичних реформ — запровадження інституту президентства, легалізації «Солідарності», допущенні опозиції до «напіввільних» виборів. Мета керівництва ПОРП при цьому полягала у запобіганні масовим страйкам і поділу з опозицією відповідальності за непопулярні заходи у соціально-економічній політиці^[10].

На альтернативних виборах у червні 1989 року Ожеховському, на відміну від багатьох інших представників керівництва ПОРП, вдалося обратися до сейму. Балотуючись від Кошалінського округу, він значно випередив представника консервативного крила партії Казімєжа Циприняка^[11]. Окрім іміджевого виграшу, Ожеховському допомогла відсутність його прізвища у «національному списку», затвердженого керівництвом ПОРП, який виборці піддали обструкції^[12]. Але загалом вибори продемонстрували масову підтримку «Солідарності» та відторгнення ПОРП.

У новій політичній ситуації подальше панування ПОРП стало неможливим, і наприкінці серпня було сформовано перший некомуністичний уряд ПНР на чолі з Тадеушем Мазовецьким. Ожеховський очолив депутатський клуб ПОРП, став останнім парламентським керівником в історії польської компартії. Він всіляко демонстрував розуміння нових умов і лояльність до нової влади^[13].

У січні 1990 XI з'їзд ПОРП ухвалив рішення про самоліквідацію партії. Ожеховський взяв активну участь у заснуванні Соціал-демократії Республіки Польща, створеної номенклатурними реформаторами на кадровій основі колишньої компартії. Деякий час був головним ідеологом «пост-ПОРП», виступав з соціал-демократичних позицій, але не користувався у суспільстві розумінням і довірою.

Його політичний вплив ґрунтувався на близькості до Ярузельського, тому відхід генерала спочатку від партійного керівництва^[14], потім від політики взагалі послабив позиції прихильника. Поступово Ожеховський також залишив політику. Займався викладацькою діяльністю у Варшаві та Лодзі^[15].

• Szkice z dziejów Polonii wrocławskiej, Вроцлав, 1959.
• Ludność polska na Dolnym Śląsku w latach 1918—1939, Вроцлав, 1960.
• Narodowa demokracja na Górnym Śląsku (do 1918 roku), Вроцлав, 1965.
• Odra-Nysa Łużycka-Bałtyk w polskiej myśli politycznej okresu drugiej wojny światowej, Вроцлав, 1969.
• Rewolucja, socjalizm, tradycje, Варшава, 1978.
• Naród, ojczyzna, państwo w myśli politycznej Juliana Bruno-Brunowicza, Варшава, 1980.
• Spór o marksistowską teorię rewolucji, Варшава, 1984.