Станіслав Малюта
Із Ганною Єльською, 2018-й рік
Народився	23 лютого 1938(1938-02-23) Ковалівка, УРСР
Помер	8 грудня 2022(2022-12-08) (84 роки) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Українська сільськогосподарська академія (1960)
Галузь	біологія (генетика)
Заклад	Первомайська селекційно-дослідна станція цукрового буряку (1960—1961) Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України (1961—1973) Інститут молекулярної біології і генетики НАН України (1973—2022) Українська сільськогосподарська академія (1987—1992) Національний університет «Києво-Могилянська академія» (1997—2003) Національна академія наук України (2004—2015)
Посада	завідувач відділу молекулярної генетики, заступник директора з наукової роботи, професор, завідувач кафедри генетики та фізіології рослин
Вчене звання	професор (1995)
Науковий ступінь	доктор біологічних наук (1984)
Науковий керівник	Сергій Гершензон
Відомі учні	Костянтин Почерняєв, Віктор Балацький, Юрій Вагін, Геннадій Телегєєв
Членство	член-кореспондент Національної академії наук України, член президії та віце-президент Українського товариства генетиків і селекціонерів імені М. І. Вавилова, член президії Українського біохімічного товариства
Відомий завдяки:	дослідженням мутагенної дії нуклеїнових кислот та вірусів, структурно-функціональної організації генів та генетичних систем
Нагороди

Станіслав Станіславович Малюта (23 лютого 1938, Ковалівка — 8 грудня 2022, Київ) — український науковець-генетик, педагог. Доктор біологічних наук (1984), професор (1995). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998). Один із фундаторів сучасної української генетики, знищеної до цього у період «лисенківщини»^[1].

Майже пів століття — науковий співробітник Інституту молекулярної біології і генетики (1973—2022), 27 років з яких — завідувач відділу молекулярної генетики. Дослідник широкого кола біологічних питань, зокрема мутагенної дії нуклеїнових кислот та вірусів, структурно-функціональної організації генів та генетичних систем тощо. Автор понад 300 наукових робіт, декількох авторських свідоцтв на винаходи. Учень професорів Сергія Гершензона та Володимира Зосимовича.

Народився 23 лютого 1938 року у селі Ковалівка на Хмельниччині.

У 1960 році закінчив Українську сільськогосподарську академію. Відтоді ж — співробітник Первомайської селекційно-дослідної станції цукрового буряку (місто Гулькевичі, РРФСР). Першим в СРСР виявив форми цукрового буряку з цитоплазматичною чоловічою стерильністю^[2].

З 1961 року навчався в аспірантурі Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР у щойно створеному відділі генетики під керівництвом професора Володимира Зосимовича. Відтоді ж — співробітник Інституту мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного, учень керівника Сектору молекулярної біології та генетики Сергія Гершензона.

У 1969 році здобув науковий ступінь кандидата біологічних наук, захистивши дисертацію на тему «Мутагенное действие некоторых вирусов на дрозофилу». У 1973 році Сектор молекулярної біології та генетики було реорганізовано в окремий інститут (ІМБГ). З першого дня його роботи Станіслав Малюта працював в цьому закладі, спочатку на посаді молодшого наукового співробітника.

З 1981 року — завідувач відділу молекулярної генетики. У 1984 році здобув науковий ступінь доктора біологічних наук, захистивши дисертацію на тему «Взаимодействие чужеродных вирусов с клетками многоклеточных организмов». Через три роки обійняв посаду професора у своїй alma mater — Українській сільськогосподарській академії. З 1989 по 1992 рік — завідувач кафедри генетики та фізіології рослин.

У 1995 році затверджений у вченому званні професора. З 1997 по 2003 рік — професор кафедри біології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

У 1998 році, разом з колегами, нагороджений Державною премією України в галузі науки і техніки за цикл наукових досліджень мутагенної дії нуклеїнових кислот та вірусів. У 2000 році призначений членом-кореспондентом Національної академії наук України.

У 2002—2003 роках — заступник директора з наукової роботи Інституту молекулярної біології та генетики. З 2004 по 2009 роки — заступник академіка-секретаря Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології Національної академії наук України, з 2009-го по 2015-й рік — член Відділення. У 2008 році залишив посаду завідувача відділу молекулярної генетики ІМБГ, був призначений головним науковим співробітником відділу^[3].

Помер після тривалої хвороби на 85-му році життя 8 грудня 2022 року. Був кремований, прах похований у колумбарії Байкового кладовища (50°24′57.10″ пн. ш. 30°30′12.50″ сх. д. / 50.4158611° пн. ш. 30.5034722° сх. д. / 50.4158611; 30.5034722).

Автор понад 300 наукових робіт, декількох авторських свідоцтв на винаходи. Дослідник широкого кола біологічних питань, зокрема структурно-функціональної організації генів та генетичних систем, експериментального мутагенезу, експресії бактеріальних генів у клітинах рослин тощо^[4].

Під керівництвом Станіслава Малюти співробітники відділу молекулярної генетики відновлювали здобутки українських генетиків, зруйновані у період «лисенківщини», розв'язували низку проблем загальної і молекулярної генетики. Вперше в Україні був розпочатий новий науковий напрямок — молекулярна онкогематологія^[5].

Член президії та віце-президент Українського товариства генетиків і селекціонерів імені М. І. Вавилова, член президії Українського біохімічного товариства. Протягом шести каденцій (1992—1996, 2000—2005) — член Вищої атестаційної комісії України. Член редакційних колегій часописів «Biopolymers & Cell», «Cytology and Genetics», «Український біохімічний журнал» тощо^[2].

Науковий керівник та педагог близько 20 кандидатів і докторів наук, серед яких Костянтин Почерняєв, Віктор Балацький, Юрій Вагін, Геннадій Телегєєв тощо.

• 1969 — «Мутагенное действие некоторых вирусов на дрозофилу»: диссертация кандидата биологических наук : 03.00.00. — Киев, 1969. — 145 с. : ил.
• 1981 — «Справочник по биологии» (у співавторстві)
• 1984 — «Взаимодействие чужеродных вирусов с клетками многоклеточных организмов»: диссертация доктора биологических наук : 03.00.15. — Киев, 1984. — 257 с. : ил.
• 1999 — «Мутагенна дія нуклеїнових кислот і вірусів» (у співавторстві)
• 2011 — «Мутагенна дія нуклеїнових кислот і еволюційний процес» (стаття)
• 2013 — «Development of mo­­lecular onco­hematology in Ukraine» (стаття)
• 2013 — «Молеку­лярно-генетичні методи в діагностиці гострих лейкемій» (у співавторстві)
• 2013 — «Застосовування наночастинок у біомедицині» (у співавторстві; стаття)

• 2004 — спосіб одержання сполуки платини (іі) з ДНК в розчині
• 2005 — спосіб діагностики ph’ лейкемій за допомогою специфічних праймерів