Малиновський Михайло (Михаїл) Іванович
Народився	20 листопада 1812(1812-11-20) Новосілка
Помер	25 лютого 1894(1894-02-25) (81 рік) Львів
Поховання	Личаківський цвинтар[1]
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Діяльність	клірик, політик, історик
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Посада	посол до Галицького сейму[d]
Медіафайли у Вікісховищі

Миха́йло (Михаїл^[2]) Іванович Малино́вський гербу Побуг^[3] (криптонім М. М.; 20 листопада 1812, Новосілка, нині Підгаєцького району — 25 лютого 1894, Львів) — український церковний та громадсько-політичний діяч, греко-католицький публіцист, історик. Один із засновників Головної Руської Ради, театру товариства «Руська бесіда».^[4] Із середини 1860-х — москвофіл.

Народився 20 листопада 1812 року в с. Новосілка, нині Підгаєцького району. Син середньої руки землевласника.

Середню освіту здобував у Бережанській та Львівській гімназіях. Вивчав філософію у Львівському університеті та з 1837 — богослов'я у Віденському університеті. По закінченні навчання був катехитом — викладав закон Божий у львівських гімназіях. У 1839 р. був референтом студії Львівської греко-католицької духовної семінарії.

Секретар «Головної Руської Ради» у 1848–1851 роках.^[5] В 1850 — на початку 1860-х років у працях доводив право галицької інтелігенції на рідну мову.

Контактував з інтелектуальними та громадськими діячами, зокрема з Єрнеєм Копітаром, Франьо Міклошичем, А. Тайнером. Засуджував намагання замінити кириличний шрифт на латинський для українців Галичини. Згодом був львівським каноніком.

У 1861–1866 роках — посол Галицького сейму (від виборчого округу (пол. okręg wyborczy) Монастириська — Бучач^[6] у межах адміністративного Станіславського округу^[7]). Обрання його послом підтвердженне на засіданні Сейму 20 квітня 1861 року.^[8] У 1869 році — віриліст під час сесії замість померлого митрополита Спиридона Литвиновича^[9][10]. 1863 року входив до складу комісії по укладенню україномовних підручників для місцевих гімназій.

Пропагував тверезий спосіб життя, сприяв виникненню товариств тверезости.

Від середини 1860-х років перейшов на позиції москвофільства.

В 1869–1870 роках — адміністратор Львівської архиєпархії, з 1873 року архидиякон, голова (канцлер) митрополичої консисторії. Генеральний вікарій, секретар митрополита Йосифа Сембратовича. В очах сучасників символізував собою табір «святоюрців». 1882 року через судовий процес проти провідників москвофільства подав у відставку^[5].

Помер 25 лютого 1894 року у Львові, похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі^[11].

Автор праць по історії Української греко-католицької церкви — німецькою, польською, російською мовами: латинською мовою — богословських студій (основна — нім. «Die Kirchen- und Statssatzungen bezüglich gr.-kat. Ritus der Ruthenen in Galizien», 1862^[5]).

1863 року видав із своїми додатками працю Михайла Гарасевича «Annales Ecclesiae Ruthenae», був її редактором та упорядником.^[12] Популяризував використання історичних джерел у періодичній пресі. Його роботи друкувалися, серед іншого, в часописах «Augsburger Allgemeine Zeitung» та «Зоря Галицька». У публікаціях підіймав питання громадського, культурного, політичного та церковного життя Галичини.

«Повиноватися начальству за самую совість. Не осуждати дійствій і требованій правительства, которих доброта не всим дозримая єсть… Християнство противно єсть всякой мятежи і святі апостоли і первиє христіяни за повиновеніє Богу гоненіє невинно лучше страждали, а не поставали проти власти по наміру Христа, повинующогося неправедно Єго судящему…»^[13]

• Пиндус Б., Ханас В., Ханас М. Малиновський Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 444—445. — ISBN 966-528-199-2.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с. — С. 156—157. — (Львівська сотня). — ISBN 978-966-486-089-2.

• Інститут історії України [Архівовано 1 квітня 2013 у Wayback Machine.].
• Угодова політика Юліяна Лаврівського.