Lifestyle Khazanah Profil Baru Dram Lists Ensiklopedia
Technopedia Center
PMB University Brochure
Faculty of Engineering and Computer Science
S1 Informatics S1 Information Systems S1 Information Technology S1 Computer Engineering S1 Electrical Engineering S1 Civil Engineering

faculty of Economics and Business
S1 Management S1 Accountancy

Faculty of Letters and Educational Sciences
S1 English literature S1 English language education S1 Mathematics education S1 Sports Education





  2. Weltenzyklopädie
  3. Лора Пойтрес — Вікіпедія
Лора Пойтрес — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лора Пойтрес
англ. Laura Poitras
Народилася2 лютого 1964(1964-02-02) (60 років)
Бостон, США
Країна США[1]
Місце проживанняНью-Йорк
Діяльністькінопродюсерка, кінорежисерка, журналістка, кінооператорка, операторка-постановниця, сценаристка, документалістка
Alma materНова школа
ЗакладThe Interceptd
Роки активності1998 — тепер. час
Нагороди
IMDbID 0688636
Сайтpraxisfilms.org

Лора Пойтрес ([ˈpɔɪtrəs][2]; нар. 2 лютого 1964[3][4]) — американська режисерка та продюсерка документальних фільмів[5].

Пойтрес отримала численні нагороди за свою роботу, зокрема у 2015 році «Оскар» за найкращий документальний повнометражний фільм «Citizenfour» про Едварда Сноудена[6][7], а стрічку «Моя країна, моя країна» номінували в тій же категорії у 2007 році[8]. У 2013 році вона отримала премію Джорджа Полка за репортажі про національну безпеку, пов'язані з викриттям масового стеження[9]. Звіти АНБ Пойтрес, Гленна Грінвальда, Юена Мак-Аскілла та Бартона Геллмана сприяли присудженню Пулітцерівської премії за суспільну службу у 2014 році «Ґардіан» і «Вашингтон пост»[10][11][12][13][14]. У 2022 році її документальний фільм «Вся краса та кровопролиття», який розповідає про кар'єру Нен Голдін і крах сім'ї Саклерів, отримав «Золотога лева», ставши другим документальним фільмом, який отримав головний приз Венеційського кінофестивалю.

Вона є стипендіатом програми Мак-Давелла, стипендіатом Мак-Артура, творцем Field of Vision[15] і одним із перших прихильників Freedom of the Press Foundation. У 2014 році Гарвардський фонд Німана нагородив її медаллю І. Ф. Стоуна за незалежну журналістику.

Пойтрес — одна із редакторок-засновниць онлайн-газети «Інтерсепт»[16]. 30 листопада 2020 року First Look Media звільнила Пойтрес нібито у зв'язку з суперечкою щодо Ріелеті Віннер[17][18].

Раннє життя

Народилася в Бостоні, штат Массачусетс, Лора Пойтрес — середня донька Патрисії «Пет» і Джеймса «Джима» Пойтрес[19], які у 2007 році пожертвували 20 мільйонів доларів США[20], щоб заснувати Центр дослідження афективних розладів Poitras в Інституті дослідження мозку Мак-Говерна, що є частиною Массачусетського технологічного інституту[19]. Її батьки мають будинок у Массачусетсі, але живуть переважно в Орландо, Флорида[20]. Її сестри — Крістін Пойтрес, викладає англійську як другу мову, та Дженніфер Пойтрес, спеціаліст з планування та реагування на стихійні лиха[19].

Підростаючи, Лора планувала стати шеф-кухарем і кілька років працювала кухарем у французькому ресторані L'Espalier, розташованому в бостонському районі Бек-Бей. Однак після закінчення школи Садбері Веллі вона переїхала до Сан-Франциско та втратила бажання розвиватися у цьому напрямку[20]. Замість цього вона навчалася в Інституті мистецтв Сан-Франциско з режисерами-експериментаторами Ерні Гером[21] і Дженіс Крістал Ліпзін. У 1992 році Пойтрес переїхала до Нью-Йорка, щоб продовжити роботу в кіноіндустрії[22]. У 1996 році закінчила Нову школу зі ступенем бакалавра у галузі зв'язків з громадськістю[23][24].

Кар'єра

Пойтрес була співрежисером, продюсером і зняла документальний фільм «Війни прапорів» (2003) про джентрифікацію в Колумбусі, штат Огайо. Він отримав премію Пібоді як найкращий документальний фільм на кінофестивалі South by Southwest (SXSW) у 2003 році та на ЛГБТ-кінофестивалі у Сіетлі, а також нагороду як режисерка на фестивалі повнокадрового документального кіно. Фільм розпочав сезон 2003 року телесеріалу PBS «POV». Його номінували на премії «Незалежний дух» й «Еммі» у 2004 році[25]. Серед інших ранніх робіт Пойтрес: «О, кажи, ти бачиш…» (2003) і «Точна фантазія» (1995)[25].

Її фільм «Моя країна, моя країна» (2006) про життя іракців під американською окупацією номінували на премію «Оскар». Стрічка «Клятва» (2010) розповідає про двох єменських чоловіків, які потрапили в американську війну проти тероризму, отримала нагороду за визначні досягнення в кінематографії за документальний фільм США на кінофестивалі «Санденс» у 2010 році[26]. Ці два фільми є частинами трилогії. Остання третя «Citizenfour» (2014) докладно розповідає про те, як війна проти тероризму все більше фокусується на американцях через стеження, таємну діяльність і напади на інформаторів.

Пойтрес на PopTech 2010 у Камдені, штат Мен

22 серпня 2012 року на форумі короткометражних документальних фільмів, створених незалежними кінематографістами, «Нью-Йорк таймс» опублікувала «Op-doc» виробництва Пойтрес під назвою «Програма»[27][28]. Це була попередня робота, яку мали включити в документальний фільм, запланований до випуску як фінальної частини трилогії. Документальний фільм базувався на інтерв'ю з Вільямом Бінні, 32-річним ветераном Агентства національної безпеки, який став інформатором і описав деталі проєкту «Stellar Wind», у розробці якого він брав участь. Він заявив, що програма, над якою він працював, розробили для іноземного шпигунства, але у 2001 році її перетворили на шпигунство за громадянами США, що викликало занепокоєння у нього та інших через незаконність та неконституційність цих дій, і це призвело до їх розкриття.

«Програма» передбачала, що об'єкт, який будується в Блаффдейлі, штат Юта, є частиною внутрішнього стеження, призначений для зберігання величезних обсягів даних, зібраних із широкого спектра повідомлень, які можна легко отримати для розвідки без ордерів. Пойтрес повідомила, що 29 жовтня 2012 року Верховний суд США заслухає аргументи щодо конституційності поправок до Закону про нагляд за іноземною розвідкою, які використали для санкціонування створення таких об'єктів і виправдання таких дій.

У 2012 році Пойтрес брала активну участь у тримісячній експозиції бієнале Вітні сучасного американського мистецтва[29].

Державне спостереження

Пойтрес перебувала під контролем уряду США, що, за її припущеннями, сталося через електронний переказ, який вона надіслала у 2006 році Ер-Ріяду аль-Адхаду, іракському лікарю та сунітському політичному кандидату, який був темою її документального фільму 2006 року «Моя країна, моя країна»[30]. Після завершення роботи над стрічкою, за словами Пойтрес: «Мене внесли до списку спостереження Міністерства національної безпеки», і служба безпеки аеропорту повідомила, що «мій „рейтинг загрози“ найвищий»[31]. Вона зазначила, що її роботі заважали постійні переслідування з боку прикордонних агентів під час більш ніж трьох десятків перетинів кордону США. Її тримали під вартою протягом кількох годин і допитували, а агенти забрали її комп'ютер, мобільний телефон і журналістські нотатки та не повертали тижнями. Одного разу їй погрожували відмовити у в'їзді у США[32]. У відповідь на статтю Гленн Грінвальд на цю тему група кінорежисерів розпочала петицію в знак протесту проти дій уряду щодо неї[33]. У квітні 2012 року Пойтрес дала інтерв'ю щодо стеження на «Демократія зараз!» і назвала поведінку певних лідерів «ганебною»[34][35].

Позов 2015 року про переслідування з боку влади

У січні 2014 року Пойтрес подала запит відповідно до Закону про свободу інформації[36] для з'ясування причин неодноразових обшуків, затримань і допитів[37]. Не отримавши відповіді на запит, у липні 2015 року Пойтрес подала позов проти Міністерства юстиції та інших служб безпеки[38]. Понад рік потому вона отримала понад 1000 сторінок матеріалів від федерального уряду. Документи вказують на те, що неодноразові затримання Пойтрес пов'язані з підозрою уряду США в тому, що вона завчасно знала про засідку на американських військових в Іраку у 2004 році, що Пойтрес заперечує[39].

Розкриття глобального спостереження

Сноуден розповідає про витік інформації АНБ; інтерв'ю знято Пойтрес

У 2013 році Пойтрес стала однією з перших трьох журналісток, які зустрілися з Едвардом Сноуденом у Гонконзі та отримали копії документів АНБ[23][40]. За словами Грінвальда, Пойтрес і журналіст Гленн Грінвальд єдині, хто володіє повними архівами оприлюднених Сноуденом документів АНБ[23][41].

Пойтрес допомогла створити статті, які викривали раніше таємну діяльність розвідки США, що принесло їй премію Полка у 2013 році[9] та сприяло присудженню Пулітцерівської премії 2014 року за суспільну службу «Ґардіан» і «Вашингтон пост»[42]. Пізніше вона працювала з Джейкобом Апелбаумом та авторами, редакторами «Шпіґеля» для висвітлювання розкриття масового стеження, зокрема тих, які стосувалися діяльності АНБ у Німеччині[43][44]. Пізніше вона розповіла у своєму документальному фільмі «Ризик» про нетривалі романтичні стосунки з Апелбаумом[45].

Вона зняла, змонтувала та продюсувала альтернативу Королівському різдвяному повідомленню королеви Єлизавети II у 2013 році на Channel 4, «Альтернативне різдвяне повідомлення» за участю Едварда Сноудена[46][47].

У жовтні 2013 року Пойтрес об'єдналася з репортерами Грінвальдом і Джеремі Скагіллом, щоб заснувати видавничу компанію з журналістських розслідувань онлайн, фінансовану мільярдером eBay П'єром Омідьяром[48], First Look Media. «Стурбованість Омідьяра щодо свободи преси в США та в усьому світі» породила ідею створення нового ЗМІ[49]. Перша публікація цієї групи — цифровий журнал «Інтерсепт» вийшов 10 лютого 2014 року[50]. Пойтрес залишила посаду редактора у вересні 2016 року, щоб зосередитися на проєкті First Look Media «Field of Vision», про нехудожні фільми[51].

21 березня 2014 року Пойтрес приєдналася до Грінвальда та Бартона Геллмана через Skype на конференції «Sources and Secrets Conference», щоб обговорити правові та професійні загрози для журналістів, які висвітлюють стеження з боку національної безпеки та історії інформаторів, як-от історія Едварда Сноудена. Пойтрес запитали, чи буде вона ризикувати в'їздом до США, і вона відповіла, що планує відвідати захід 11 квітня, попри юридичні чи професійні загрози з боку влади США[52]. Пойтрес і Грінвальд безперешкодно повернулися до США, щоб отримати свої нагороди[53][54].

У травні 2014 року Пойтрес возз'єднався зі Сноуденом у Москві разом із Грінвальдом[55].

У вересні 2021 року Yahoo! News повідомляли, що у 2017 році, після публікації WikiLeaks файлів Vault 7, «вищі посадові особи розвідки лобіювали Білий дім», щоб назвати Пойтрес «інформаційним брокером», щоб дозволити використовувати більше засобів розслідування проти неї, «потенційно відкриваючи шлях» для її судового переслідування. Однак Білий дім цю ідею відхилив. Пойтрес сказала Yahoo! News, що такі спроби «моторошні та становлять загрозу для журналістів у всьому світі»[56].

Документальний фільм «1971»

«1971» — документальний фільм, знятий спільно з Пойтрас[57]. Прем'єра стрічки про рейд ФБР у Медії, в штаті Пенсільванія у 1971 році відбулася на кінофестивалі «Трайбека» 18 квітня 2014 року[58].

«Citizenfour» (2014)

Пойтрес представляє свій фільм «гCitizenfour» у IFC Center, Нью-Йорку, у вечір прем'єри
Трейлер стрічки «Citizenfour»

«Citizenfour» — документальний фільм про Едварда Сноудена, прем'єра якого відбулася 10 жовтня 2014 року на Нью-Йоркському кінофестивалі. У 2014 році Пойтрес повідомила Ассошіейтед Прес, що вона монтувала фільм у Берліні, оскільки боялася конфіскації матеріалів урядом США[59]. Керівник фільму Гарві Вайнштайн сказав, що «Citizenfour» змінив свою думку про Едварда Сноудена, описуючи документальний фільм як «один із найкращих фільмів, крапка»[60].

В інтерв'ю «Вашингтон пост» про «Citizenfour» незадовго до виходу фільму Пойтрес сказала, що вважала себе оповідачем, але вирішила не показуватись на камеру:

«Я походжу з традиції кіновиробництва, коли камера — це мій об'єктив для вираження того, що я роблю. Подібно письменнику, який використовує свою мову, для мене саме образи розповідають історію… камера — мій інструмент для документування подій, тому я здебільшого залишаюся позаду неї»[61].

У 2014 році стрічка отримала премію «Оскар» за найкращий повнометражний документальний фільм[62].

У біографічній драмі «Сноуден» (2016) режисера Олівера Стоуна з Джозефом Гордоном-Левіттом у ролі Сноудена, Пойтрес зіграла Мелісса Лео.

«Астрономічний шум»

У лютому 2016 року персональна виставка Пойтрес «Астрономічний шум» відкрилася в Музеї американського мистецтва Вітні. Вона представляла іммерсивне середовище, яке включає документальні кадри, архітектурне посередництво, первинні документи та наративні структури, які запропонували відвідувачам взаємодіяти з матеріалом, зібраним Пойтрес, у надзвичайно інтимному і безпосередньому способом[63].

«Ризик» (2016)

Пойтрес — авторка документального фільму «Ризик» про життя Джуліана Ассанжа. За повідомленням «Вараєті» у фільмі показано, що Ассанж «готовий поставити на карту все, ризикуючи ув'язненням і ще гірше, заради оприлюднення інформації, яку, на його думку, громадськість має право знати»[64].

Пойтрес та інші назвали заяви Ассанжа про жінок «тривожними»[65][64][66]. У фільмі Ассанж стверджує, що він є жертвою змови радикальних феміністок через те, що його розшукує для допиту за звинуваченнями в сексуальному насильстві шведська влада[66]. У фільмі він стверджує, що одна з жінок, про яку йдеться, потенційно мала альтернативну мотивацію, оскільки вона заснувала найбільший нічний лесбійський клуб Гетеборга[66]. За словами Пойтрес, Ассанж не схвалював фільм, оскільки він містив сцени, які показують його «тривожні стосунки з жінками»[64].

У травні 2017 року четверо юристів WikiLeaks публічно написали статтю для «Ньюсвік», в якій стверджували, що фільм служить підривом репутації WikiLeaks у той час, коли адміністрація Трампа оголосила про намір переслідувати журналістів, редакторів і партнерів WikiLeaks. Юристи також ретельно вивчали те, як Пойтрес змінила фільм після його прем'єри у 2016 році, а також інші критичні аспекти[67].

«Вся краса та кровопролиття» (2022)

«Вся краса та кровопролиття» — документальний фільм 2022 року, який розповідає про життя та кар'єру фотографа та активістки Нен Голдін та її спроби притягнути компанію Purdue Pharma, що належила сім'ї Саклер, до відповідальності за епідемію опіоїдів. Голдін, відомий фотограф, чиї роботи часто документували субкультури ЛГБТ і кризу ВІЛ/СНІДу, заснувала правозахисну групу PAIN (Prescription Addiction Intervention Now) у 2017 році після її власної залежності від оксикодону. PAIN спеціально націлена на музеї та інші мистецькі установи, щоб притягнути мистецьку спільноту до відповідальності за співпрацю з родиною Саклерів і її фінансову підтримку мистецтва, яка широко висвітлювалася. Режисером фільму стала Пойтрес[68][69]. Вона сказала: «Мистецтво та бачення Нен роками надихали мене на роботу та вплинули на покоління режисерів»[70]. Прем'єра фільму відбулася 3 вересня 2022 року на 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі[71], де він отримав «Золотого лева», він став другим документальним фільмом (після Sacro GRA у 2013 році), який отримав головний приз у Венеції[72] Його також покажуть на Нью-Йоркському кінофестивалі 2022[69], де він стане головним фільмом фестивалю, а офіційний постер розробить Голдін[73]. Дистриб'ютор фільму Neon повідомив, що кінотеатральний прокат збігається з ретроспективою робіт Голдіна в Музеї сучасного мистецтва, відкриття якої заплановано на 29 жовтня 2022 року[70].

Вибрані нагороди та відзнаки

Часткова фільмографія

Примітки

  1. ↑ Museum of Modern Art online collection
  2. ↑ What it's like to turn the camera on Snowden and Assange. PBS NewsHour. 21 липня 2017. Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 10 липня 2021.
  3. ↑ Citizenfour (Motion picture). 2014. Noted on US Customs and Border Protection logs shown at 0:04:40.
  4. ↑ Laura Poitras Talks 'Citizenfour' Nomination: Nominees Night Party, The Hollywood Reporter, архів оригіналу за 5 квітня 2015 Video interview.
  5. ↑ The inside story. The National. 17 лютого 2010. Архів оригіналу за 7 червня 2015.
  6. ↑ The 87th Academy Awards. oscars.org. Процитовано 15 січня 2015.
  7. ↑ D'Addario, Daniel (22 лютого 2015). Citizenfour Wins Best Documentary at the Oscars. Time. Процитовано 22 лютого 2015.
  8. ↑ Edward Snowden documentary Citizenfour wins Oscar. The Guardian. Процитовано 22 лютого 2015.
  9. ↑ а б в 2013 George Polk Award Winners. Long Island University. Процитовано 13 квітня 2020.
  10. ↑ A Pulitzer triumph: Snowden reporting wins journalism's top prize. Процитовано 20 квітня 2014.
  11. ↑ Greenwald, Poitras, Gellman, MacAskill: key in NSA coverage. Phys.org. Процитовано 22 жовтня 2014.
  12. ↑ Guardian and Washington Post win Pulitzer prize for NSA revelations. Guardian. 14 квітня 2014. Процитовано 20 квітня 2014.
  13. ↑ Mirkinson, Jack. The Pulitzer Prizes Just Demolished The Idea That Edward Snowden Is A Traitor. Процитовано 17 квітня 2014.
  14. ↑ Filmmaker Laura Poitras' Work Rewarded With a Pulitzer Prize. 14 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
  15. ↑ Laura Poitras takes documentaries into the future with Field of Vision. The Guardian. 30 вересня 2015.
  16. ↑ Laura Poitras. The Intercept (амер.). Процитовано 14 січня 2021.
  17. ↑ Ellison, Sarah (14 січня 2021). Laura Poitras says she's been fired by First Look Media over Reality Winner controversy. Now she's questioning the watchdog's integrity. The Washington Post. Процитовано 15 січня 2021.
  18. ↑ Praxis Films. www.praxisfilms.org. Процитовано 14 січня 2021.
  19. ↑ а б в Karagianis, Liz (Spring 2008). Fulfilling a Dream. MIT Spectrum. Процитовано 17 лютого 2014.
  20. ↑ а б в Leon Neyfakh (27 жовтня 2014). Filmmaker focuses on Edward Snowden, his leaks. The Boston Globe. Процитовано 7 листопада 2014.
  21. ↑ Laura Poitras Receives Segal Prize. Film at Lincoln Center (англ.). 30 березня 2011. Процитовано 14 листопада 2021.
  22. ↑ Krasny, Michael (21 жовтня 2014). 'Citizenfour' Tells the Story of NSA Whistleblower Edward Snowden. Forum (Подкаст). San Francisco: KQED-FM. Процитовано 21 жовтня 2014.
  23. ↑ а б в Maass, Peter (18 серпня 2013). How Laura Poitras Helped Snowden Spill His Secrets. NYTimes. Процитовано 18 серпня 2013.
  24. ↑ Laura Poitras: Secret No Longer. 14 серпня 2013. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 14 серпня 2013.
  25. ↑ а б ZEIT ONLINE GmbH, Hamburg, Germany (19 серпня 2013). NSA-Affäre: Die Berliner Snowden-Connection. ZEIT ONLINE. Процитовано 22 жовтня 2014.
  26. ↑ The Oath Honored at the Sundance Film Festival. Beyond the Box. 20 жовтня 2001. Архів оригіналу за 28 листопада 2010.
  27. ↑ Poitras, Laura, The Program, New York Times Op-Docs, August 22, 2012
  28. ↑ Poitras, Laura (29 серпня 2012). Op-Docs (ред.). NSA Whistle-Blower Tells All: The Program. Uploaded by The New York Times via YouTube. Процитовано 21 жовтня 2014. The filmmaker Laura Poitras profiles William Binney, a 32-year veteran of the National Security Agency who helped design a top-secret program he says is broadly collecting Americans' personal data.
  29. ↑ Roberta Smith (1 березня 2012). A Survey of a Different Color 2012 Whitney Biennial. NY Times. Процитовано 5 березня 2012.
  30. ↑ Packer, George (20 жовтня 2014). The Holder of Secrets: Laura Poitras's closeup view of Edward Snowden. Profiles. The New Yorker. Т. 90, № 32. с. 50—59. Процитовано 10 лютого 2015. Then again, [Poitras] told me, the trigger may have been a wire transfer that she sent in 2006 to Dr. Riyadh when his family fled Iraq’s civil war. [Journalist John] Bruning's book claims that the battalion suspected the doctor of being an insurgent. (There is no evidence for this, either.)
  31. ↑ My Country, My Country. Film Synopsis. PBS. Процитовано 27 травня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  32. ↑ Glenn Greenwald (8 квітня 2012), U.S. filmmaker repeatedly detained at border, Salon, архів оригіналу за 8 квітня 2012, процитовано 2 травня 2016
  33. ↑ Mike Flemming, Documentary Directors Protest Homeland Security Treatment Of Helmer Laura Poitras, Deadline Hollywood, April 9, 2012.
  34. ↑ Democracy Now! (23 квітня 2012), More Secrets on State Surveillance: Exclusive Part 2 With NSA Whistleblower, Targeted Hacker, Democracy Now! via YouTube, архів оригіналу за 30 березня 2017, процитовано 3 травня 2016
  35. ↑ More Secrets on Growing State Surveillance: Exclusive Part 2 with NSA Whistleblower, Targeted Hacker, Democracy Now!, video and transcript, April 23, 2012.
  36. ↑ Poitras FOIA Complaint. 13 липня 2015. Процитовано 14 липня 2015.
  37. ↑ 'Citizenfour' Director Laura Poitras Sues Over "Kafkaesque" Airport Screening. The Hollywood Reporter. 13 липня 2015. Процитовано 14 липня 2015.
  38. ↑ Oscar-Winner Laura Poitras Sues After U.S Ignores FOIA Request. Процитовано 14 липня 2015.
  39. ↑ Filmmaker Laura Poitras finally learns why she endured airport stops for years. Toronto Star. 17 квітня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  40. ↑ patty. Edward Snowden Evolved From Gaming Geek to Conscientious Whistleblower. Truthout. Процитовано 22 жовтня 2014.
  41. ↑ Boadle, Anthony (7 серпня 2013). New U.S. spying revelations coming from Snowden leaks -journalist. Reuters UK. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 серпня 2013.
  42. ↑ Harris Jr, Roy J. (2015). Pulitzer's Gold: A Century of Public Service Journalism. Columbia University Press.
  43. ↑ John Lubbock (October 2013), Jacob Appelbaum's Utopia [Архівовано 19 березня 2016 у Wayback Machine.] Vice: Motherboard
  44. ↑ Embassy Espionage: The NSA's Secret Spy Hub in Berlin Der Spiegel October 27, 2013
  45. ↑ Zeitchik, Stephen.
  46. ↑ Peter Walker (24 грудня 2013). Edward Snowden broadcasts Channel 4's alternative Christmas Day message. the Guardian. Процитовано 22 жовтня 2014.
  47. ↑ Alternative Christmas Message. Channel4.com. Процитовано 22 жовтня 2014.
  48. ↑ '«There is a War on Journalism»: on NSA Leaks & New Investigative Reporting Venture', Democracy Now!, December 5, 2013.
  49. ↑ 'Pierre Omidyar commits $250m to new media venture with Glenn Greenwald', The Guardian, October 16, 2013.
  50. ↑ Russell, Jon (10 лютого 2014). The Intercept, the first online publication from eBay founder Pierre Omidyar, is now live. The Next Web. Процитовано 10 лютого 2014.
  51. ↑ Poitras, Laura (20 вересня 2016). Field of Vision Is Moving. The Intercept. Процитовано 12 січня 2017.
  52. ↑ "Sources and Secrets: A Conference on the Press, the Government and National Security" The Times Center presented by the George Polk Awards and hosted by The New York Times, in cooperation with CUNY TV, the Media Law Resource Center, and the Media Law Resource Center Institute. C-Span. New York City. C-span.org. 21 березня 2014. Процитовано 1 квітня 2014.
  53. ↑ Video: Laura Poitras & Glenn Greenwald Back in U.S. for First Time Since Breaking NSA-Snowden Story. Democracy Now. Процитовано 15 квітня 2014.
  54. ↑ Somaiya, Ravi; Cohen, Noam (12 квітня 2014). Journalists Who Broke News on N.S.A. Surveillance Return to the U.S. NYT. Процитовано 15 квітня 2014.
  55. ↑ Glenn Greenwald, Edward Snowden And Laura Poitras Reunite for a Selfie in Moscow. Huffington Post. 22 травня 2014. Процитовано 6 червня 2014.
  56. ↑ Dorfman, Zach; Naylor, Sean D.; Isikoff, Michael (26 вересня 2021). Kidnapping, assassination and a London shoot-out: Inside the CIA's secret war plans against WikiLeaks. Yahoo! News. Процитовано 26 вересня 2021.
  57. ↑ Benzine, Adam (20 січня 2014). Laura Poitras backs FBI break-in doc. Realscreen. Процитовано 11 травня 2014.
  58. ↑ "1971" – Tribeca Film Festival. Tribeca Film Festival official website. Tribeca Institute. Архів оригіналу за 14 жовтня 2014.
  59. ↑ Snowden Documentary to Premiere at NY Festival. ABC News. Associated Press. 1 липня 2013.
  60. ↑ Harvey Weinstein on Edward Snowden's 'Citizenfour': "It Changed My Opinion of Him". Hollywood Reporter. 27 жовтня 2014.
  61. ↑ Snowden filmmaker Laura Poitras: 'Facebook is a gift to intelligence agencies'. Washington Post. 23 жовтня 2014.
  62. ↑ а б The 87th Academy Awards. oscars.org.
  63. ↑ Foran, Clare (10 лютого 2016). 'Astro Noise': When Mass Surveillance Is Art. The Atlantic.
  64. ↑ а б в Lang, Brent (3 травня 2017). 'Risk' Director Laura Poitras on Her Explosive Julian Assange Documentary. Variety (амер.). Процитовано 9 травня 2017.
  65. ↑ Zeitchik, Steven (6 травня 2017). With Laura Poitras' re-cut 'Risk,' a director controversially changes her mind about Julian Assange. Los Angeles Times (амер.). ISSN 0458-3035. Процитовано 9 травня 2017.
  66. ↑ а б в Julian Assange Is Not Ready for His Close Up. Foreign Policy. Процитовано 9 травня 2017.
  67. ↑ WikiLeaks attorneys blast Citizen Four maker Poitras. Newsweek. 17 травня 2017. Архів оригіналу за 2 лютого 2019. Процитовано 4 квітня 2019.
  68. ↑ Lang, Brent (4 серпня 2022). Laura Poitras' All the Beauty and the Bloodshed Tapped as New York Film Festival Centerpiece Selection. Variety.
  69. ↑ а б Sutton, Benjamin (5 серпня 2022). Laura Poitras documentary on Nan Goldin's campaign against the Sacklers to show at New York Film Festival. The Art Newspaper - International art news and events.
  70. ↑ а б Kilkenny, Katie (18 серпня 2022). Neon Acquires Laura Poitras Doc All the Beauty and the Bloodshed. The Hollywood Reporter. Процитовано 19 серпня 2022.
  71. ↑ Biennale Cinema 2022 | All the Beauty and the Bloodshed. La Biennale di Venezia. Процитовано 30 серпня 2022.
  72. ↑ Foreman, Alison (10 вересня 2022). ‘All the Beauty and the Bloodshed’ wins Golden Lion at Venice: All the Winners. Deadline. Процитовано 10 вересня 2022.
  73. ↑ D'Alessandro, Anthony (4 серпня 2022). New York Film Festival Selects Laura Poitras Documentary All The Beauty And The Bloodshed As Centerpiece. Deadline. Процитовано 8 серпня 2022.
  74. ↑ Creative Capital (10 січня 2008). Laura Poitras. Creative Capital. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 3 грудня 2015.
  75. ↑ Jonathon Braden (28 лютого 2010). Picturing a better vision. Columbia Tribune. Архів оригіналу за 7 березня 2012. Процитовано 28 лютого 2010.
  76. ↑ Anonymous Was a Woman Award News. www.anonymouswasawoman.org.
  77. ↑ Felicia R. Lee (1 жовтня 2012). Surprise Grants Transforming 23 More Lives. The New York Times. Процитовано 1 жовтня 2012.
  78. ↑ Laura Poitras – MacArthur Foundation. Процитовано 4 жовтня 2012.
  79. ↑ EFF Pioneer Awards 2013. Electronic Frontier Foundation. Процитовано 6 жовтня 2013.
  80. ↑ Ridenhour Prizes. The Ridenhour Prizes – Fostering the spirit of courage and truth. Ridenhour.org. Архів оригіналу за 26 лютого 2015. Процитовано 22 жовтня 2014.
  81. ↑ Glenn Greenwald Reacts To Pulitzer Prize. The Huffington Post. 20 квітня 2014. Процитовано 22 жовтня 2014.
  82. ↑ Pilkington, Ed (14 квітня 2014). Guardian and Washington Post win Pulitzer prize for NSA revelations. The Guardian (Пресреліз). Процитовано 5 квітня 2017.
  83. ↑ UCLA Anderson School of Management Announces 2014 Gerald Loeb Award Winners. UCLA Anderson School of Management. 24 червня 2014. Архів оригіналу за 1 лютого 2019. Процитовано 31 січня 2019.
  84. ↑ Die Preisträger des deutschen Filmpreises 2015 (German) (PDF). deutscher-filmpreis.de. Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2015. Процитовано 20 червня 2015.
  85. ↑ Official Awards of the 79th Venice Film Festival. Процитовано 10 вересня 2022.
  86. ↑ Terror Contagion. MAC Montréal (амер.). Процитовано 20 травня 2022.

Посилання

Pusat Layanan

UNIVERSITAS TEKNOKRAT INDONESIA | ASEAN's Best Private University
Jl. ZA. Pagar Alam No.9 -11, Labuhan Ratu, Kec. Kedaton, Kota Bandar Lampung, Lampung 35132
Phone: (0721) 702022
Email: pmb@teknokrat.ac.id