Лахедзький султанат (араб.سلطنة لحج) або Султанат аль-Абдалі (араб.سلطنة العبدلي) — арабська держава, що існувала в 1728—1967 на території нинішньої мухафази Лахдж в Південному Ємені. На чолі султанату стояла династія Абдалі.
У 1728 вождь аравійського племені Абдал, який займав територію оази Лахдж, шейх Фадл I аль-Абдалі, оголосив про свою незалежність від імамів Сани та прийняв титул султана.
У 1735 до султанату приєднаний Аден. До кінця XVIII століття Лахедж встановив свою гегемонію над територією всього Південного Ємену, що привернуло насторожену увагу Великої Британії.
У 1839 англійці захопили Аден, чому формально було надано вид договору купівлі-продажу, за яким султан за скромну винагороду передав Великій Британії Аденську гавань та прилегле село. Проте менш ніж через 20 років султан Лахеджу Алі I (1849—1863) зажадав повернення території Адену і в 1858 рушив війська проти англійців. Однак після того, як його армія була розбита під Шейх-Усманом, султану довелося змиритися з втратою Адену.
Будинок султана для гостей в Лахедже, фотографія Henry Ogg Forbes, 1898
У 1869 султанат Лахедж змушений увійти до складу британського Протекторату Аден.
У 1873 у відповідь на вторгнення турецьких військ в Північний Ємен англійці окупували Лахедж, султанат фактично позбувся незалежності.
З 1951 року при султані знаходився британський резидент, з яким султан був зобов'язаний радитися з усіх питань своєї внутрішньої політики.
У 1958 році в Лахедж були введені британські війська з метою забезпечення входження султанату до складу Федерації арабських еміратів Півдня. Велика частина лахеджської армії та частина населення султанату на знак протесту покинули територію Лахеджа.
У жовтні 1961 року Лахедж увійшов до складу Федерації арабських еміратів Півдня. У 1962 році на півдні Ємену піднявся національно-визвольний рух.
