Мова, відома як іспанська або кастильська. Для інших мов, поширених в Іспанії, див. також: Мови Іспанії.

Іспанська мова
español, castellano
Мапа іспаномовного світу, з територіями іспаномовної більшості та меншини.
Поширена в	Більша частина Південної та Центральної Америки, частини Європи, Північної Америки та Вест-Індії, іммігрантські групи на всіх континентах
Носії	485 000 000 осіб (2023)[1]
Місце	2-3 (різні оцінки)
Писемність	латиниця (іспанська абетка)
Класифікація	Індоєвропейська Італьська група Романська Західно-італьська Гало-іберійська Іберо-романська Західно-іберійська
Офіційний статус
Офіційна	Іспанія  Мексика  США Нью-Мексико Пуерто-Рико  Аргентина  Болівія  Венесуела  Гватемала Гондурас Домініканська Республіка  Колумбія Коста-Рика  Куба  Нікарагуа  Панама  Парагвай Перу Сальвадор Уругвай  Чилі Еквадор Західна Сахара Екваторіальна Гвінея  Філіппіни
Регулює	Asociación de Academias de la Lengua Española (Іспанська Королівська академія і 21 національна академія іспанської мови)
Коди мови
ISO 639-1	es
ISO 639-2	spa
ISO 639-3	spa
SIL	SPA

Іспанська (español; заст. укр. гишпанська, шпанська,^[2][3]заст. укр. еспанська^[4]) або кастильська (castellano) — мова, яка генетично належить до іберо-романської (західної) підгрупи романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Виникла в Кастилії (центральна Іспанія). Приблизно 407 млн осіб розмовляють іспанською як першою мовою (за цим показником вона є найпоширенішою після китайської)^[5]. Крім того, 60 млн осіб використовують іспанську як другу мову^[6], а також 20 млн знають її як іноземну^[7]. Іспанська є однією з шести офіційних мов ООН, а також є офіційною мовою ЄС та Меркосуру.

Іспанська належить до іберо-романської підгрупи мов, що виникла на основі кількох діалектів латинської мови в Іберії після розвалу Західної Римської імперії у V столітті. Її вперше було задокументовано в центрально-північній Іберії в IX ст. і згодом із розширенням Королівства Кастилії вона поширилися на центральну й південну частини Піренейського півострова^[8]. Від початку свого розвитку іспанська лексика була під впливом контактів із баскською мовою та сусідніми іберо-романськами мовами, а згодом увібрала багато арабських слів, оскільки Королівство Кастилія поширилося на колишні території Арабського халіфату (див. Реконкіста). Крім того, іспанська запозичила багато слів із неіберійських мов, зокрема з французької, італійської та англійської, а також утворює нові слова на основі власних. Величезне поширення іспанської сталося завдяки утворенню іспанських колоній в обох Америках, Африці та на Філіппінах у XV—XIX століттях.

Іспанська є найпопулярнішою іноземною мовою, яку вивчають у США^[9]. 30 % населення США походить з іспаномовних країн, для яких ця мова є рідною^[10]. Також вона є найчастіше зрозумілою мовою Західної півкулі, носії якої живуть на території від Патагонії до Нью-Йорка. До того ж, у США та Бразилії 10 млн осіб вільно розмовляють іспанською як другою мовою.

Іспанська — одна з лідерів за популярністю серед іноземних мов (після англійської, китайської, гінді), вона посідає 4-те місце за кількістю носіїв^[11][12][13]. На початку XXI століття вона випередила французьку. Іспанська, нарівні з англійською, є також однією з найпопулярніших мов, які вивчаються, в додатках для вивчення мов (Duolinguo, Rosetta Stone, Babbel тощо)^[14]. Іспанська вважається однією з найпростіших мов для вивчення для тих, хто вільно володіє англійською^[15].

В Іспанії та деяких інших регіонах іспаномовного світу іспанську мову називають як castellano (кастильська), так і español (іспанська). Термін «кастильська» походить від назви іспанського регіону — Кастилії, — де ця мова виникла. В Іспанії його вживають здебільшого носії регіональних мов для того, щоб протиставити іспанську своїм мовам — галісійській, баскській, каталонській тощо.

З цією ж метою термін «кастильська» можуть вживати і самі іспанці. Зокрема, іспанська конституція 1978 року використовує термін castellano на означення державної мови всієї країни, на противагу «інших іспанських мов» (las demás lenguas españolas):

«Кастильська є офіційною іспанською мовою Держави. (...) Інші іспанські мови також є офіційними у відповідних автономних областях.[16]".

Щодо територій за межами Іспанії, то термін «кастильська» переважає у всій Південній Америці, крім Колумбії та Уругваю, а термін «іспанська» переважає у Центральній Америці (включно з Мексикою та південними штатами США).

Деякі філологи використовують термін «кастильська» тільки тоді, коли йдеться про мову, розмовну в Кастилії протягом Середньовіччя, заявляючи, що краще використовувати «іспанська» для її сучасної форми. «Кастильська» може бути також діалектом іспанської мови, яка вживається в більшості частин сучасної Кастилії. Цей діалект має цілу низку характеристик і певну вимову, відрізняючись, наприклад, від діалектів Андалусії або Арагону. Зазвичай цей кастильський діалект і вважається нормативною іспанською мовою.

Іспанська розвинулася з народної латини, яку принесли на Піренейський півострів римляни під час Другої Пунічної війни (201 р. до н. е.). На той час в Іберії розмовляли кількома нероманськими (їх називають також палеоіспанськими), а також кількома неіндоєвропейськими мовами. Ці мови — баскійська (нею розмовляють досі), іберська та кельтиберська. Сліди цих мов можна знайти в сучасній іспанській лексиці, особливо в топонімах.

Перші документовані записи того, що тепер називають попередником іспанської мови, датовано IX століттям (див. Glosas Emilianenses). У Середньовіччі та Новому часі іспанська (кастильська) лексика запозичувала слова не лише із сусідніх романських мов (як-от наварро-арагонської, леонської, каталонської, португальської, галісійської, мірандської, окситанської, гасконської, французької, італійської), але також із баскійської, арабської та германських мов. Багато слів було запозичено з латинської, яка лягла в основу іспанської мови. Крім того, латинь тривалий час була мовою науки та церкви. В іспанській лексиці 65—70 % слів мають латинське походження^[17].

Декілька місцевих варіантів народної латини розвинулися в іспанську мову на півночі Іберії, на території між Алавою, Кантабрією, Бургосом, Сорією та Ла Ріохою, в межах Королівства Кастилії. Прийнято вважати, що деякі риси цих діалектів пізніше потрапили в діалект міста Толедо, де в XIII ст. вперше розвинувся письмовий стандарт іспанської мови^[18]/ На цій стадії формування іспанська набула суттєвих відмінностей від свого близького сусіда, леонської, і, на думку деяких дослідників, зазнала потужного баскійського впливу (див. Іберо-романські мови). Цей діалект поступово поширювався на південь разом із Реконкістою, зазнавши також чималого лексичного впливу арабської та андалузької^[19], особливо пізніше у середньовічний період. Письмовий стандарт цієї нової мови почав розвиватися у містах Толедо (з XIII по XVI ст.) та Мадриді (з 1570-их років)^[18].

Розвиток іспанської звукової системи характеризується змінами, типовими для західнороманських мов, наприклад, леніцію приголосних між голосними (лат. vīta > ісп. vida). Дифтонгізація латинських наголошених /e/ та /o/, що відбулася у відкритих складах французької та італійської, але частково у каталонській та португальській, є притаманною і відкритим, і закритим складам в іспанській, як показано у таблиці внизу:

Латинські подвоєння nn і ll в іспанській зазнали палаталізації: (лат annum > ісп. año, лат. anellum > ісп. anillo).

Латинський приголосний [u] / [v], який вимовляли як [w] у класичній латині, перетворився в губно-губний /β/, імовірно, у народній латині. У ранній іспанській (але не каталонській чи португальській) він злився із приголосним [b] (губно-губний з проривними та фрикативними алофонами).

Особливістю іспанської (а також сусіднього гасконського діалекту окситанської) є мутація латинського початкового f- у h-, коли за ним слідує не дифтонгізований голосний. Літера h-, що досі збереглася у правописі, не позначає жодного звука, хоча в деяких андалузьких та карибських діалектах звучить придихово в окремих словах (наприклад, Habana — Гавана). Ось чому в сучасній мові є варіації на зразок Fernando та Hernando (обидва є варіантами імені «Фердинанд»), ferrero та herrero (обидва означають «коваль»), fierro та hierro (обидва означають «залізо»), або fondo та hondo (обидва означають «глибокий», але fondo ближчий до значення «дно», а hondo — до «глибокий»); hacer (іспанське «робити») є коренем слова satisfacer («задовольняти»), і hecho («зроблено») є коренями слова satisfecho («задоволений»).

Порівняння прикладів у таблиці:

З деяких латинських буквосполучень розвинулися характерні відмінності у цих мовах:

У XV—XVI ст. в іспанській відбулася зміна у вимові свистячих звуків (ісп. reajuste de las sibilantes del idioma español^[es]): буква /j/ стала позначати велярний звук [x], а буква /z/ — міжзубний [θ] (те саме стосується букви /c/ перед /e/ чи /i/).

Gramática de la lengua castellana, яку написав 1492 року в Саламанці Антоніо де Небріха, була першою граматикою сучасної європейської мови. Існує популярна байка, начебто коли Небріха представив королеві Ізабеллі I свою граматику, вона спитала, як це можна використати, а Небріха відповів, що мова — це інструмент імперії.^[20] У передмові до своєї граматики, датованої 18 серпня 1492 року, Небріха написав: «…мова завжди була супутником імперії.»^[21]

З XVI століття іспанські колонізатори занесли мову до Америки та Іспанської Ост-Індії. Тоді жив Мігель де Сервантес, автор роману «Дон Кіхот». Він є популярним символом іспанської мови, через що її часто називають la lengua de Cervantes (мовою Сервантеса).

У XX столітті іспанська потрапила до Екваторіальної Гвінеї та Західної Сахари, а також до деяких куточків США, які не були частинами Іспанської імперії (наприклад, Іспанський Гарлем у Нью-Йорку).

Іспанська/кастильська мова класифікована таким чином:

• Сім'я: Індо-європейська
• Гілка: Італійська
• Група: Романська
• Комплекс: Західно-італійська
• Підкомплекс: Західна
• Гілка: Гало-іберійська
• Гілка: Іберо-романська
• Гілка: Західно-іберійська

Іспанська/кастильська найбільш споріднена з іншими іспанськими мовами латинського походження і діалектами (самої іспанської мови), розмовних в межах Іспанії. Більшість з них взаємно зрозумілі серед носіїв без труднощів.

• Арагонська мова (aragonés)
• Леонська мова (llïonés)
• Астурійська мова (asturianu)
• Галісійська мова (gallego)
• Португальська мова (português)
• Естремадурська мова (estremeño)
• Каталонська мова (català)
• Окситанська мова (aranès)

Між двома головними мовами, розмовними на півострові, іспанською і португальською, є загалом взаєморозуміння між нормальними розмовними формами, хоч іспанська морфологія набагато легша для розуміння носієм португальської, ніж навпаки. Також і з каталонською, яка ближче до окситанської, ніж до іспанської або португальської мови.

Іспанська і португальська мови мають подібні граматики і більшість словника, також як і загальну історію впливу арабської мови, коли велика частина півострова була під мусульманською владою (обидві мови поширилися на мусульманські території).

Дифтонгізація коротких наголошених голосних звуків, звичайна в іспанський, як і в інших романських мовах, але відсутня в галісійсько-португальській групі.

Ще одна властивість іспанської мови (як і гасконського діалекту окситанської мови, без сумніву завдяки баскійському впливу) — втрата латинського початкового /f/, коли наступний голосний звук не стає дифтонгом. Такі споріднені слова не обов'язково означають те саме. Деякі дуже загальні слова також значно відрізняються в обох мовах (у дужках — латинський чи інший оригінал слова).

Еволюція латинських кластерів приголосних обрала зовсім інші шляхи у двох мовах (іспанські і португальські слова, подібні до «pleno», «ocular», «nocturno», «tremular» не взято до уваги тому, що вони були повторно запозичені безпосередньо з латинської мови протягом Ренесансу і віків бароко).

Іспанська мова не відкидає єдині міжголосні \L\ і \N\, як це характерне для португальської:

Латинські подвійні міжголосні \LL\ перетворюються на іспанські -ll- і португальський -l- \NN\ — на іспанські -ñ- (іспанська буква «ñ» була спочатку скороченням «nn») і португальські -n-,

Іспанська мова має різні загальні особливості порівняно з каталонською, східно-іберійською мовами, які виявляють багато галло-романських рис.

Іспанська мова не зрозуміла у спілкуванні з французькою або румунською мовами, та майже не зрозуміла при спілкуванні з італійською. Хоча італійська фонетична система дуже подібна до іспанської, вони дуже відрізняються граматичним словником і морфологією і можуть бути зрозумілими тільки тоді, коли людина вже знайома з іншою мовою.

Ладіно, мова, яка є по суті середньовічною кастильською і ближча до сучасної іспанської, ніж до будь-якої іншої мови, вживається багатьма нащадками сефардських євреїв, які були вигнані з Іспанії в XV-му сторіччі.

1. Також nós outros у ранній сучасній португальській.
2. Аналог nous autres у французькій.
3. Також noialtri у південних італійських діалектах.
4. Залежно від норми правопису.
5. Середньовічна каталонська.
6. Румунське caș (від лат. cāsevs) позначає сорт сиру. Загальне поняття сиру передає слово brânză.

Іспанська є основною мовою у 20 країнах світу. Загальна кількість носіїв мови оцінюють між 470 та 500 мільйонами осіб, що робить її другою мовою світу за кількістю осіб, які використовують її як першу.^[22][23] Натомість за загальною кількістю мовців іспанська є третьою (після мандаринської китайської та англійської). Те саме стосується вжитку іспанської в інтернеті.^[24]

В Європі іспанська є офіційною мовою Іспанії. Вона також широко використовується у Гібралтарі (де офіційною є лише англійська) та Андоррі (де офіційною є лише каталонська). Крім того іспанською розмовляють у невеликих осередках в інших країнах Європи, як-от Великій Британії, Франції та Німеччині. Іспанська є офіційною мовою Європейського Союзу. У Швейцарії іспанська є рідною мовою для 1,7 % населення, репрезентуючи найбільшу мовну громаду після чотирьох офіційних мов.

Іспанська є четвертою за популярністю іноземною мовою вивчення у Західній Європі (після англійської, французької та німецької). У Великій Британії та Франції за цим критерієм іспанська є другою (після французької та англійської відповідно).

Основна кількість носіїв іспанської живуть у Латинській Америці; серед країн, де переважає іспанська мова, лише Іспанія та Екваторіальна Гвінея містяться за межами Америки. Найбільше іспаномовних людей мешкає в Мексиці. Загалом же іспанська є офіційною (де-факто чи де-юре) в Аргентині, Венесуелі, Гондурасі, Гватемалі, Домініканській Республіці, Еквадорі, Колумбії, Коста-Риці, Кубі, Мексиці, Нікарагуа, Панамі, Сальвадорі, Уругваї, Чилі, Парагваї (разом із гуарані), Болівії (разом із кечуа, аймара, гуарані та 34 іншими місцевими індіанськими мовами) та Перу (разом із кечуа, аймара та іншими місцевими індіанськими мовами). Крім того, іспанська є де-факто офіційною на Пуерто-Рико.

Іспанська не має жодного статусу в колишній британській колонії Белізі, хоча 43 % населення розмовляє цією мовою (станом на 2000 рік)^[25]. Здебільшого вони є нащадками колоністів, які прибули в цей регіон у XVII ст. Офіційною мовою Белізу є англійська.

На Тринідаді і Тобаго іспанська є першою іноземною (з 2004); тут близько 1,5 тис. громадян розмовляють цією мовою, до того ж країна перебуває під впливом іспаномовних країн Південної Америки. Іспанську викладають у школах, починаючи з наймолодших класів^[26].

Іспанська є важливою в Бразилії через пожвавлену торгівлю з іспаномовними сусідами, а також через членство країни в Меркосурі та Союзі південноамериканських націй. 2005 року Парламент Бразилії прийняв закон про обов'язковість вивчення іспанської у державних та приватних середніх школах країни^[27]. У багатьох прикордонних містечках та села (особливо на кордонах з Уругваєм та Парагваєм) люди розмовляють змішаною мовою, відомою як «портуньйол» (Portuñol)^[28].

Відповідно до перепису 2006 року, 44,3 млн населення США мають іспанське або латиноамериканське походження^[29]; 34 млн осіб віком від 5 років (12,2 % населення) розмовляють вдома іспанською. Ця мова має давню історію у США, оскільки багато південно-західних штатів були іспанськими територіями, а згодом частинами Мексики. Південно-східна Флорида була іспанською територією до 1821 року. Останнім часом кількість носіїв мови зросла через приплив іспаномовних іммігрантів.

Іспанська є другою у США за поширеністю викладання (після англійської). Хоча США не мають декларативно визнаної «офіційної мови», іспанська є формально такою у кількох штатах (на рівні з англійською). Найбільш поширена у штаті Нью-Мексико (40 %).

В Африці іспанська є офіційною мовою Екваторіальної Гвінеї (на рівні з французькою та португальською), а також офіційною мовою Африканського Союзу. В Екваторіальній Гвінеї іспанська є домінантною за загальною кількістю мовців (близько 500 тисяч осіб).

У Західній Сахарі, колишній іспанській колонії, кількість осіб, що можуть читати та писати іспанською є невідомою. Кілька тисяч тутешніх мешканців в рамках пакетів допомоги отримали університетську освіту закордоном (здебільшого в Іспанії та на Кубі). Прес-центр Західної Сахари (офіційний новинний сервіс Сахарської Арабської Демократичної Республіки з 2001 року публікує новини також іспанською мовою, а вебсайт RASD TV (офіційного телеканалу Західної Сахари) має іспанську версію. Міжнародний сахарський кінофестиваль здебільшого демонструє іспаномовні фільми. Хоча іспанська мова поширена в цьому регіоні більше ста років, Інститут Сервантеса відмовив у підтримці іспаномовної освіти у Західній Сахарі та в таборах біженців у Алжирі. Низка місцевих письменників пишуть свої твори іспанською.

Також іспанською розмовляють у африканських автономіях Іспанії — містах Сеуті (75 241) та Мелільї (73 460) на півночі Африки та Канарських островах (2 117 519) біля північно-західного узбережжя Африки. В Північному Марокко, колишньому іспанському протектораті, бл. 20 тис. осіб розмовляють іспанською як другою. Невелика кількість марокканських євреїв розмовляє сефардинським діалектом хакетія (близьким до ладіно). Також іспанською розмовляють у кількох громадах Анголи та Південного Судану через вплив Куби часів Холодної війни та війни за незалежність відповідно.

Іспанська була офіційною мовою в колоніальних урядах Іспанської Іст-Індії (тепер Філіппіни, Гуам та Північні Маріанські острови). На Філіппінах іспанська була офіційною з 1565 по 1973 рр. Після здобуття незалежності 1946 року іспанська була однією з офіційних мов на рівні з англійською та філіпіно. Втім 1973 року цей статус було скасовано. З 2007 року іспанську поступово було повернуто в місцеву освіту. Втім, лише 0,5 % населення розмовляє цією мовою як рідною. Крім того, близько 600 тис. осіб розмовляють креольською іспанською мовою (чавакано). Місцеві мови також зазнали впливу іспанської, особливо на лексичному рівні.

Іспанська є офіційною також на Острові Пасхи (територія Чилі). Мова досі є досить поширеною на острові Гуам та Північних Маріанських островах (територія США), а також у незалежних державах Палау, Маршаллові острови та Федеративні штати Мікронезії. Всі ці території були під іспанською владою до кінця XIX століття (іспансько-американська війна).

В іспанській мові іменники мають два роди: чоловічий та жіночий. Іменники чоловічого роду часто закінчуються на -о (libro — книжка, otoño — осінь), жіночого на -а (ruta — шлях, tierra — земля). Словозміна іменників полягає лише у відмінності між одниною та множиною.

Прикметники, як і в українській мові, узгоджуються з іменниками в роді та числі. Наприклад, pluma negra — чорна ручка (прикметник negro вжитий у жіночому роді однини, як і іменник pluma). Прикметник найчастіше стоїть у постпозиції до означуваного слова (ave migratoria — перелітний птах, буквально — птах перелітний), як і в більшості романських мов.

Особові займенники вживаються вкрай рідко (лише у випадку необхідності наголосити на особі підмета). Займенники іспанської мови такі^[30]:

• ¿Qué…? — що?
• ¿Quién…? — хто?
• ¿Cuándo…? — коли?
• ¿Dónde…? — куди?
• ¿Por qué…? — чому?
• ¿Cuál? — котрий?
• ¿Cómo…? — як?

Іспанське дієслово має близько 50 форм.

В іспанській мові активно вживається така службова частина мови, як артикль, який стоїть у препозиції до іменника. Розрізняють неозначені артиклі (artículos indeterminados) un (перед іменниками чоловічого роду) та una (перед іменниками жіночого роду), які походять від кількісного числівника uno (один); та означені (artículos determinados), які крім роду, мають категорію числа.

Структура речення переважно підмет-присудок-додаток (SVO), хоча трапляються варіації. Як і в українській мові, порядок слів у питальних реченнях не змінюється; єдиною відмінністю між розповідним і питальним реченням є інтонація.

Іспанська має 5 голосних фонем (vocales): a, e, i, o, u. До сильних належать a, e, o, слабких — i, u. Редукція ненаголошених голосних відсутня: всі як наголошені, так і ненаголошені голосні вимовляються ясно та чітко. Наявні дифтонги. Зрідка трапляються трифтонги^[31][32]. Характерною рисою іспанського консонантизму є наявність інтердентальної(інші мови) глухої фонеми /θ/, яка відсутня в решті романських мов. Наголос вільний (змінний), але найчастіше припадає на передостанній склад^[32].

Існують відмінності між різними областями Іспанії та різними іспаномовними країнами Америки. В Іспанії діалектна кастильська вимова звичайно береться як стандарт, хоча з декількома винятками. Але в Латинській Америці кожна країна самостійно регулює свою мову, яка відображає мову андалузьких переселенців XVI—XVIII століть та вплив місцевих індіанських мов. Тут будуть розглянуті деякі найпомітніші відмінності діялектів іспанської мови.

Leísmo/Laísmo — це явище використання непрямих прийменників (le/les) замість прямих (la/lo/las/los) (leísmo), або прямих замість непрямих (laísmo). Laísmo — характерна ознака кастильського діалекту, тоді як leísmo поширеніше, але також тільки в Іспанії.

В іспанській мові існують три займенники другої особи: tú, usted та, у деяких частинах Латинської Америки, vos (використання цієї форми називається voseo). Узагалі кажучи, tú й vos неформальні та використовуються з друзями (проте, в Іспанії vos розглядається як архаїчна форма для звертання до видатних особистостей, її використання зараз обмежене літургією). «Usted» універсально розцінюється як формальна форма й використовується, звертаючись до своїх старших або незнайомців. Займенник «vosotros» — множинна форма «tú» в більшій частині Іспанії, хоча в Америці (і деяких містах Південної Іспанії, наприклад Кадісі та на Канарських островах) він замінюється на «ustedes». Цікаво, що використання «ustedes» як неформального займенника в множині («ви») у південній Іспанії не слідує звичайним правилам узгодження дієслова й займенника. Наприклад, тоді як формальна форма для «ви йдете» («ustedes van») використовує множинну форму третьої особи дієслова. У Кадісі неформальна форма сконструйована як «ustedes vais», використовуючи другу особу множини дієслова. На Канарських островах звичайне узгодження дієслова й займенника збережене в більшості випадків.

«Vos» використовується екстенсивно як первинна розмовна форма єдиного займенника другої особи в багатьох країнах Латинської Америки, зокрема Аргентині, Коста-Риці, Еквадорі, Сальвадорі, Гватемалі, Гондурасі, Нікарагуа, Парагваї, Уругваї та венесуельському штаті Сулія. В Аргентині, Уругваї, усе частіше в Парагваї, — це нормальна форма, використовувана в ЗМІ, але ЗМІ в інших «voseante»-країнах продовжують використовувати «usted» або «tú». Залежно від країни або області, використання може бути стандартом або бути випадковим. Ситуації, у яких прийняте використання «vos», також значно відрізняються між областями.

Іспанські форми також відрізняються щодо займенників множини другої особи. Іспанські діалекти Латинської Америки мають тільки одну форму множини другої особи — «ustedes» (як формальну, так і неформальну). В Іспанії існують дві форми: «ustedes» (формальна) та «vosotros» (неформальна).

Вимова цих звуків відрізняється в Іспанії та в Латинській Америці. Переселенці до Америки, у більшості андалузці, перенесли до Америки вимову, типову для Андалусії 16 сторіччя — seseo. Сучасна фонема європейської кастильської мови, МФА /θ/, як у ciento, caza (міжзубний безголосний фрикативний звук, подібний до англійського th у слові thin) не існує в американській іспанській мові, де він замінюється на звук /s/, як у siento, casa (такий же звук, як українське «с»).

Традиційно іспанська мова мала фонему /ʎ/, піднебінний латеральний сонант, яка записувалася ll (вимовляється як українська «й»). Вона була втрачена в більшій частині Америки (за винятком двомовних областей, де кечуа та інші індіянські мови мали такий самий звук, але зараз це також втрачається в Іспанії (також за винятком двомовних областей з каталонською та іншими мовами, які зберегли цей звук)). Проте цей звук був збережений в ладіно, також як і в словах іспанського походження тагалогської (філіппінської) мови, як наприклад kordilyera (/koɾdiʎeɾa/). У багатьох іспаномовних областях цей звук з'єднався з піднебінним /ʝ/ (звичайно записується «y»), це явище називається «yeísmo». Цей об'єднаний звук вимовляється кількома різними способами. У більшості областей, де присутній «yeísmo», фонема явна тільки як /ʝ/ (український «й»). В області навколо Ріо-де-ля-Плята (Аргентина, Уругвай) ця фонема вимовляється як постальвеольний безголосий або слабкий фрикативний звук (подібний до /ʃ/ або /ʒ/, український «ш» або «ж»).

Деякі слова відмінні в різних реґіонах іспаномовного світу, у деяких випадках дуже значно. Самі носії іспанської можуть визнати інші іспанські форми, навіть у місцях, де вони звичайно не використовуються, але іспанці загалом не визнають американське використання. Звичайно, в Америці іспанські слова замінюються словами індіянського або англійського походження. Наприклад, іспанські слова mantequilla, aguacate, albaricoque (відповідно, «масло», «авокадо», «абрикос») стають manteca, palta й damasco в Аргентині. Або слова frontera, fila, ordenador (відповідно, «кордон», «черга», «комп'ютер») стають bordera, linea, computadora в Мексиці. Щоденні іспанські слова coger (ловити або підніміть) і concha (морська черепашка) розглядаються надзвичайно грубими в цих частинах Латинської Америки. Наприклад, типова фраза виданого в Іспанії розмовника «¿Donde se cogen las taxis?» («Де я можу взяти таксі?») означає в Мексиці «Де таксі займаються сексом?».

«Заповіт» Шевченка іспанською мовою (переклали Сесар Арконад і Федір Кельїн):

(Джерело: Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Альтернативний переклад «Заповіту» Т. Шевченка (переклав Андрій Якубув):

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Іспанська мова

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іспанська мова

• Іспанська фонологія

• Перлин, Оскар Учебник испанского языка. — Варшава: Wiedza, 1975.
• Языкознание. Большой энциклопедический словарь / [главн. ред. В. Н. Ярцева]. — 2-е (репринтное) издание «Лингвистического энциклопедического словаря» 1990 года. — М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. — 685 с. : ил.

Вікіпедія має розділ
іспанською мовою
Wikipedia:Portada

• Степан Ризванюк, El Español (2-е видання (перероблене і доповнене), 2019). Перше видання публікувалося у К. : ВПЦ «Київський університет» , 2016 . — 488 C^[33].
• Степан Ризванюк, El Verbo Castellano (Іспанське дієслово)^[34] — К. : ВПЦ «Київський університет» , 2006 . — 96 °C.
• Gramática española en ejercicios = Граматика іспанської мови у вправах: навч. посіб. / Роман Помірко, Оксана Кушнір, Іванна Хомицька. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. — 308 с.

• Особливість іспанської мови: етимологічний дублет ser/estar // Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей / наук. кер. проєкту: Барбара Кассен і Констянтин Сігов. — Київ : Дух і літера, 2009. — Т. 1. — С. 67-75.
• PROEL Загальний лінгвістичний сайт [Архівовано 15 січня 2020 у Wayback Machine.] (ісп.)
• Іспанська мова на About.com [Архівовано 22 травня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
• Офіційна сторінка Real Academia Española [Архівовано 3 січня 2020 у Wayback Machine.] (ісп.)
• PDF: Історія іспанської мови [Архівовано 3 липня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
• Число носіїв за країною [Архівовано 6 березня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
• Еволюція іспанської з латинської (англ.)
• Іспанська мова на сайті Ethnologue: Spanish. A language of Spain (англ.)
• Іспанська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Spanish [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
• Іспанська мова на сайті WALS Online: Language Spanish [Архівовано 6 травня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)

• Петрівський Т. Українсько-Еспанський, Еспансько-Український словник [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.]. Буенос-Айрес: S. Mandziy, 1930. 279 с.
• Буній О. Еспансько-український словник [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.]. Буенос-Айрес, Рим: Український Католицький Університет, 1993. 993 с.
• Українсько-іспанський словник
• Tododiccionarios.com [Архівовано 2 квітня 2006 у Wayback Machine.] Іспанські словники (ісп.)
• DIX [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]: bi-directional Англо-іспанський словник з понад 95000 статей
• Англо-іспанський словник на Yahoo
• LangToLang [Архівовано 14 січня 2020 у Wayback Machine.] — Багатомовний словник
• definicion.org [Архівовано 20 січня 2020 у Wayback Machine.]
• DRAE, Dictionary of the RAE [Архівовано 1 травня 2006 у Wayback Machine.] — Тлумачний словник (ісп.)
• Diccionarios.com [Архівовано 14 січня 2020 у Wayback Machine.]
• Spanish to English
• Англо-іспанський словник [Архівовано 2 січня 2020 у Wayback Machine.]
• Tododiccionarios.com [Архівовано 2 квітня 2006 у Wayback Machine.] — Список словників іспанською та англійською.
• Spanishdict.com [Архівовано 9 травня 2006 у Wayback Machine.] — Англо-іспанський словник.
• Wordreference.com [Архівовано 10 травня 2006 у Wayback Machine.] — Англо-іспанський словник.
• Tomísimo.org [Архівовано 17 лютого 2020 у Wayback Machine.] — Англо-іспанський словник.
• Diccionarios en internet — Список іспанських словників.

• Вивчення іспанської мови [Архівовано 1 січня 2019 у Wayback Machine.] (укр.)
• Вивчення іспанської мови [Архівовано 23 січня 2013 у Wayback Machine.] (укр.)
• Вікікнига: Іспанська граматика [Архівовано 15 червня 2006 у Wayback Machine.] (ісп.)
• Використання акцентів в іспанської мові (англ.)

• Історія іспанської мови: навч. посіб. / Н. М. Корбозерова. — Д. : ФОП Середняк Т. К., 2015. — 162 с. — ISBN 617-7257-65-2.