Лавріненко Петро Григорович | |||
---|---|---|---|
Капітан | |||
Загальна інформація | |||
Народження | 12 квітня 1979 Харків, Українська РСР, СРСР | ||
Смерть | 2014 Маріуполь, Донецька область, Україна | ||
Поховання | Міське кладовище № 3d | ||
Alma Mater | Національна академія внутрішніх справ | ||
Військова служба | |||
Роки служби | 1997-2014 | ||
Приналежність | Україна | ||
Вид ЗС | Національна гвардія | ||
Формування | |||
Війни / битви | |||
Командування | |||
Командир роти | |||
Нагороди та відзнаки | |||
Петро́ Григо́рович Лавріне́нко (12 квітня 1979, Харків, Українська РСР — 5 вересня 2014, Маріуполь, Донецька область, Україна) — капітан (посмертно) Національної гвардії України, учасник війни на сході України, командир роти (1-ша бригада оперативного призначення НГУ).
Життєпис
Народився 1979 року в місті Харків. Навчався в ЗОШ № 115; після школи закінчив залізничний ліцей з червоним дипломом. 1997 року призваний до строкової служби; вирішив продовжити службу за контрактом. Пройшов шлях від солдата до старшого лейтенанта. 1999 року направлений до школи прапорщиків у місті Золочів Львівської області. 2000 року направлений для виконання службово-бойових завдань у складі миротворчого батальйону місії ООН у Косові; зазнав контузії. 2002 року вступив до Академії МВС України; після закінчення навчання отримав звання молодший лейтенант і посаду командира взводу.
Закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ[1].
5 вересня 2014 року загинув поблизу Маріуполя Донецької області при виконанні службово-бойового завдання — терористи обстріляли колону українських силовиків. Тоді ж загинули Микола Кобринюк, Олександр Звінник, Юрій Спащенко, Андрій Шанський.
Похований на Третьому міському кладовищі Харкова[2].
Без сина лишилася мама.
Нагороди і вшанування
- 31 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
- Пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець»
- Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» в Києві: секція 4, ряд 3, місце 15
- Медаль ООН «За службу миру»
- Його ім'я навічно занесено до складу військової частини 3027
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 вересня[3]
Примітки
- ↑ Забута трагедія. Главное™. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 17 грудня 2019.
- ↑ Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 17 грудня 2019.
- ↑ Герої не вмирають — Вони в віках живуть! В Міноборони вшанували загиблих Українських воїнів
Джерела
- Указ № 838/2014 [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- Лавріненко Петро Григорович [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- Петро Лавріненко
- КМДА
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Капітани (МВС)
- Народились 12 квітня
- Народились 1979
- Уродженці Харкова
- Померли 2014
- Померли в Маріуполі
- Поховані на харківському міському кладовищі № 3
- Національні гвардійці України
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Нагороджені пам'ятним нагрудним знаком «Воїн-миротворець»
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Українські миротворці
- Випускники Національної академії внутрішніх справ України