Латвійськакультура поєднує у собі традиційну латиську і лівонську спадщину. Існує Культурний канон Латвії — це колекція найбільш видатних творів мистецтва та культури Латвії. Він включає роботи в семи галузях культури: архітектурі та дизайні, кіно, літературі, музиці, виконавському мистецтві, народних традиціях, образотворчому мистецтві. Канон Міністерства культури Латвії включає 99 культурних цінностей Латвії (станом на 2013 рік).
Латиська література — література латишів, створена здебільшого латиською та латгальською мовами. До виникнення письмової латиської мови, традиції передавалися в народних піснях, які до сих пір збереглися. Латиська література, можна сказати, дійсно почала існувати лише в ХІХ столітті, з першою збіркою національної писемної поезії Юріса Алунанса «Пісеньки» (1856). На початку ХХ століття, в основному завдяки численним німецьким і російським зв'язкам, в латиській літературі було багато різноманітних літературних напрямів: символізм, декаданс, і політичних — соціалізм, марксизм. Сучасна латиська література зосереджена на всебічному відображенні дійсності. Велика увага приділяється розкриттю внутрішнього світу людини, аналізу гострих життєвих конфліктів. Новий імпульс для розвитку отримала поезія[1].
Латиші воліли будувати будинки з дерева, зважаючи на велику кількість лісів. Як сільські будинки, так і фортеці (напр., Замок Арайши) будувалися повністю з дерева, і лише пізніше іноземці ввели моду на цегляну кладку.
Прекрасно збережений історичний центр Риги включений в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО[2].
Латвійська музика має давню традицію, і охоплює широкий спектр явищ від традиційної музики до сучасної академічної та популярної музичної сцени. До моменту завоювання території сучасної Латвії хрестоносцями (XIII століття), музична культура цього регіону була переважно народною. У XVII—XIX століттях музичне життя Латвії була тісно пов'язана з європейською культурою. Латиська національна музична школа почала формуватися у другій половині XIX століття. Музична освіта в Латвії XIX століття була доступна лише в семінаріях і декількох музичних школах, а для отримання повнішої освіти музиканти вирушали у західні країни або до Санкт-Петербургу. У ХХ столітті починається бурхливий розвиток музичної культури Латвії: будуються театри, будинки опери, музичні академії, філармонії. Сучасна Латвія — великий центр європейської музичної культури. У Ризі та інших містах регулярно проходять концерти найбільших світових музикантів, міжнародні музичні конкурси та фестивалі. Особливо відомі фестивалі в Юрмалі (Дзинтарі) і Сигулді.
Своїм витокам професійний латвійський театр завдячує так званому «першому пробудженню», коли перше покоління високоосвічених латишів заявило про свою національну та інтелектуальної ідентичності. Першим професійним латиським драматургом став Адольф Алунан, перша прем'єра п'єси якого відбулася у 1869 р. Ця подія стала підґрунтям Будинку ризького латиського суспільства, що став в майбутньому відомим культурним центром.
Спочатку латвійський театр перебував під впливом німецької школи з її гіперболізованими жестами і експресивними виразами облич. Згодом на зміну цьому стилю гри з Європи прийшла нова традиція натуралізму і символізму, а з Росії — принципи театральної постановки, драматичного дійства і акторської майстерності.
Латвійська національна опера
Найвідомішими драматургами кінця XIX — початку XX ст. були Рудольф Блауманіс, Райніс і Аспазія. У своїх п'єсах вони зображували історичні моменти для нації за участю міфологічних персонажів і сюжетів. У п'єсах Аспазії вперше зазвучали маніфести про права і свободи жінок. Успіх її п'єс знаменний і тим, що в Європі п'єси того часу, написані жінками, не отримували підтримки.
Після Другої світової війни латвійський театр перебував під ретельним наглядом і ідеологічним тиском радянських органів влади.
У 1960-х рр. латвійський театр став більш різностороннім, список режисерів поповнився молодими талановитими творчими працівниками. Серед них були Алфредс Яунушанс (Рига) і Ольгертс Кродерс (Валміера). У 1980-х Мара Кімеле, Адольф Шапіро та Карліс Аушкапс сприяли розвитку нових тенденцій.
Сьогодні багатство і різноманітність латвійської театрального життя забезпечується проведенням великої кількості фестивалів: «Homo Novus», «Homo Alibi», «The Latvian Theatre Showcase», «Skats», «Dirty Drama», «Time to Dance», «No-Mad-I»[3].
Основу латиської національної кухні складають різні продукти землеробства: борошно, крупа (в першу чергу перлова), горох, боби, картопля, овочі, а також молоко і молочні продукти: кисле молоко, кефір, сир, сметана. З м'ясних продуктів найбільш споживана свинина, рідше яловичина, телятина, птах. Багато страв готуються з копченої чи солоної свинини і подаються на стіл з різноманітними овочевими гарнірами. Для приготування національних страв широко використовуються оселедець, кілька, салака.
.jpg)
Австрія[en] • .svg){kind=small}
Бельгія • 
Ліхтенштейн • 
Люксембург • 
Монако • 
Нідерланди[en] • 
Німеччина • 
Франція[en] • .svg){kind=small}
Швейцарія[en]
Албанія • 
Андорра • 
Боснія і Герцеговина • .svg){kind=small}
Ватикан • 
Греція • 
Іспанія[en] • 
Італія[en] • 
Мальта[en] • 
Північна Македонія • 
Португалія[en] • 
Сан-Марино • 
Сербія • 
Словенія[en] • 
Хорватія • 
Чорногорія.svg){kind=small}
