Криуленко Антоніна Тимофіївна
Народилася	1 лютого 1920(1920-02-01) Олександрія
Померла	27 березня 2012(2012-03-27) (92 роки) Олександрія
Громадянство	СРСР →  Україна
Військове звання	Санітарний інструктор

Антоні́на Тимофі́ївна Криуленко (1 березня 1920, Олександрія, УРСР — 27 березня 2012, Олександрія, Україна) — педагог, краєзнавець, музеєзнавець (засновниця 20 музеїв), літераторка, відмінник народної освіти, учасниця Другої світової війни, ветеран праці, почесна громадянка міста Олександрії та села Недогарки.

Народилася 1 березня 1920 року в Олександрії. Батько — Тимофій Григорович Криуленко працював на пошті телефоністом та телеграфістом, мати — Степанида Петрівна Стороженко була домогосподаркою. Родина виховувала трьох власних дітей та п'ятьох осиротілих племінників матері.

У 1928 році вступила до дворічної Новопилипівської школи, з трього класу вчилася у середній школі № 1 (зараз Олександрійська гімназія ім Т.Г. Шевченка). У 1938 році закінчила десятий клас, а в 1939 році вступила до Дніпропетровського університету на філологічний факультет. Вибір професії вчителя був зумовлений рекомендацією директора школи Никифора Жарія, який відзначив у неї педагогічні здібності.

У 1941 році разом з іншими студентами евакуювалася на Кавказ у Орджонікідзе (Північно-Осетинська АРСР), де продовжила навчання в педагогічному інституті імені Коста Хетагурова(інші мови). Водночас працювала в місцевій лікарні, бо ще до війни почала проходити дворічний курс «медсестер-хірургічок». Добровільно зарахована санітаркою Новочеркаського евакгоспіталю № 337.. У січні 1942 року під час перевезення поранених Антоніну Тимофіївну поранено в голову. Після одужання в жовтні 1942 року її було направлено працювати до ТРСР. Працювала секретарем міського комітету комсомолу^[1].

Після звільнення Олександрії вона повернулася на батьківщину для відбудови народного господарства. З лютого 1944 року працювала вчителем історії в місцевій школі. У листопаді 1946 року перейшла на посаду вчителя російської мови в Олександрійському педучилищі. З 1949 по 1976 рік викладала російську мову та літературу в середній школі № 1. З 1976 року на пенсії^[1].

З 1976 по 1991 рік на громадських засадах працювала в Олександрійському народному краєзнавчому музеї: екскурсоводом, лектором, керівником «школи мужності», яка діяла при краєзнавчому музеї з 1972 по 1984 рік, за цей час проведено 10 випусків з охопленням 928 учнів.

З 1983 по 1985 рік працювала по заміні в Недогарській школі, тоді вона заснувала музей історії села Недогарки. У 1985 році була керівником пошукового загону(інші мови) Новопразької середньої школи № 1, у будинку піонерів вона створила музей бойової слави.

З 1986 по 1992 рік працювала у Войнівській середній школі, там створила пошуковий загін «Орлята». У 1992 році переведена до Косівської середньої школи, там створила пошуковий загін та краєзнавчий музей.

У 1996 році створила музей у загальноосвітній школі № 17 (зараз ліцей) міста Олександрії, очолила і працювала в ньому до 2000-х років. За допомоги Антоніни Тимофіївни були створені музеї в багатьох закладах Олександрії: індустріальному технікумі, медичному училищі, професіно-технічному училищі № 7, районному відділі міліції тощо.

Померла 27 березня 2012 року (за іншими даними 28 березня^[2]), похована в Олександрії.

Мати трьох дочок, які теж стали педагогами, є онуки, правнуки.^[3]

У 1980 році в Дніпропетровському університеті відбулася зустріч випускників, на яку прибули 27 осіб із 360, які закінчили факультет; більшість загинули на війні. Тоді Антоніна Тимофіївна дала клятву увічнити пам'ять про тих, хто віддав життя за батьківщину. Першим кроком була організація загону юних слідопитів у школі. Разом із учнями вона здійснювала листування, організовувала опитування місцевих жителів, збирала та опрацьовувала матеріали, створювала стенди, заклавши основу першого шкільного музею.

У 1983 році, працюючи на заміні у Недогарській школі вона ініціювала створення музею історії села, у якому було зібрано понад 1000 експонатів. Діяльність загону «Пошук», який працював під її керівництвом, була відзначена як переможець республіканського конкурсу-огляду музеїв військово-патріотичного спрямування. У 1986 році, перейшовши до Войнівської школи, сформувала загін юних слідопитів «Орлятко», який займався дослідженням історії військових частин, що визволяли Олександрійщину, а також доглядав за пам'ятками та здійснював пошукову роботу, зокрема виявлення й перепоховання останків з силосних ям.

Упродовж своєї педагогічної діяльності Антоніна Тимофіївна засновувала музеї там, де працювала: Недогарках, Олександрівці, Войнівці, Косівці, індустріальному технікумі, райвідділі міліції, Олександрійській школі № 17 тощо. Вона також сприяла створенню музеїв у Білгородській школі № 13 та деяких школах Харкова, передаючи частину зібраних матеріалів. У 1996 році за її ініціативи в школі № 17 було відкрито музей «Олександрія — місто гірників», присвячений історії вугільних підприємств регіону.^[4]

Авторка понад 55 публікацій^[1]. Досвід педагогічної праці, роботи зі створення громадських музеїв узагальнила в книгах «Сторінки життя вчителя», «Пам'ять», «Струни серця» тощо. Деякі книги є збірками білих віршів–верлібрів^[3]. Автор книг (проза, поезія, мемуари): «Эскизы природы», «Подкова на счастье», «Река судьбы», «Еще не вечер», «Пам’ять», «Світла юність моя» тощо^[5]. У книгах «Пам'ять», трилогії «Была война», «Огненные годы», «Стояли насмерть» — закликає «читачів, всіх людей доброї волі, берегти й зміцнювати мир»^[6].

Авторка циклу лекцій на патріотичні теми (працювала позаштатним лектором міськкому партії); активна учасниця товариства «Знання»; двічі обрана народним засідателем Верховного суду СРСР (1962, 1983)^[1].

• Медаль «Ветеран праці»;
• Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня;
• Орден «За мужність»^[2].

За особливі заслуги перед містом та активну участь у громадсько-політичному житті рішенням Олександрійської міської ради від 03.10.1995 року № 69 Антоніні Криуленко було присвоєно звання «Почесний громадянин міста».

У 2002 році Антоніна Криуленко стала лауреатом обласної педагогічної премії імені Василя Сухомлинського за свою книгу «Сторінки життя вчителя».^[3]

В Олександрії 8 жовтня 2015 року на приміщенні навчально-виховного об'єднання «Олександрійська гімназія ім.Т.Г.Шевченка — ЗНЗ І-ІІ ступенів — школа мистецтв» було відкрито пам'ятну меморіальну дошку Антоніні Тимофіївні Криуленко^[6][7].

27 лютого 2020 року в Олександрійському міському музейному центрі імені А. Ф. Худякової відбулась зустріч-вечір пам'яті з нагоди 100-річчя від дня народження Антоніни Тимофіївни^[6].

1. ↑ ^{а б в г} Антоніна Тимофіївна Криуленко // Лауреати обласної педагогічної премії імені Василя Сухомлинського. — Кіровоград, 2014. — С. 15—16.
2. ↑ ^{а б} Почесні громадяни. Олександрійська міська рада (укр.). 2 червня 2015. Процитовано 13 квітня 2025.
3. ↑ ^{а б в} Валчишена Т. 1 березня виповнюється 105 років від дня народження Антоніни Криуленко // Олександрійський міський музейний центр імені А.Ф. Худякової. — 2025.
4. ↑ Гайда Л. А. Криуленко Антоніна Тимофіївна // Вчителі – краєзнавці, засновники музеїв Кіровоградщини. (Біографічні нариси). — Кіровоград: Центрально–Українське видавництво, 2004. — С. 20—22. — ISBN 966-583-143-7.
5. ↑ Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти. — Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2019. — С 90—91. — ISBN 978-966-189-492-0.
6. ↑ ^{а б в} Гайда, Л. (14 грудня 2020). «Я не жила, я працювала…». Кропивницький час-тайм — www.chas-time.com.ua (укр.). Процитовано 13 квітня 2025.
7. ↑ Редакція "Гречки" (30 листопада 0001). В Олександрії відкрили меморіальну дошку відомому в місті діячеві й педагогу (ФОТО). Гречка - Новини Кропивницький (укр.). Процитовано 13 квітня 2025.

• Антоніна Тимофіївна Криуленко // Лауреати обласної педагогічної премії імені Василя Сухомлинського. — Кіровоград, 2014. — С. 15—16.
• Гайда Л. А. Криуленко Антоніна Тимофіївна // Вчителі – краєзнавці, засновники музеїв Кіровоградщини. (Біографічні нариси). — Кіровоград: Центрально–Українське видавництво, 2004. — С. 20—22. — ISBN 966-583-143-7.
• Кузик Б. М., Білошапка В. В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2 т. — Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. — Т. 2. — С. 206. — ISBN 966-348-021-1.