| Красуський Михайло | |
|---|---|
| Народився | невідомо  |
| Помер | невідомо |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | аматорська лінгвістика, народна етимологія, помилкова етимологія |
| Відомий завдяки | «Древність малоросійської мови» (1880) |
| Alma mater | невідомо |
| Знання мов | російська і українська |
Миха́йло Красу́ський (рос. дореф. Михаи́лъ Красу́скій) — автор брошури «Древність малоросійської мови» (1880 рік)[1]. Жодних даних про особу цього автора в сучасних дослідників немає, а очевидно для більшої авторитетності[2], його називають «польським мовознавцем», або іноді «польсько-російським» з зауваженням, що він не був українофілом[3][4][5]. Письменник, літературознавець та бібліограф Григорій Зленко висловив припущення, що «Михайло Красуський» — це псевдонім[6]. Часто за фото Красуського видають автопортрет російського письменника Івана Буніна, зроблений в 1937 році.
Автор в єдиній своїй роботі просуває псевдонаукову теорію про те, що українська мова є найдавнішою з індоєвропейської мовної сім'ї та прамовою інших індоєвропейських мов. У сучасній лінгвістиці його праця, через явний псевдолінгвістичний[en] характер, повністю ігнорується мовознавцями як наукове дослідження, залишаючись відомою переважно у колах послідовників різних антинаукових і маргінальних теорій щодо походження української мови та українців[2][3][4][6].
«Древність малоросійської мови»
Зміст та історія публікацій
У 1880 році в Одесі вийшла друком брошура «Древність малоросійської мови» (рос. дореф. Древность малороссійскаго языка)[1][2]. Вона складається з 28 сторінок та надрукована типографією Генріха Ульріха, що розташовувалася на Красному провулку. У цій роботі автор намагався довести прадавність української мови, вдаючись до народної (помилкової) етимології, з'ясовуючи походження досить поширених слів (наприклад найменувань чисел)[3][7][8]. За його спостереженням, санскрит, польська, латинська, німецька та англійська мови мають цілу низку споріднених з українськими формами слів. Автор використовував це як аргумент, що всі мови індоєвропейської сім'ї нібито походять від української мови[3][4][9][10].
1983 року про існування брошури повідав історик-краєзнавець Олександр Знойко під час роботи IX Міжнародного з'їзду славістів в Києві, після того як її виявив Сергій Плачинда в конволюті без назви[11]. У 1991 році вона була перевидана в оригіналі російською мовою у складі журналу «ІндоЄвропа»[11]. Того ж року її вперше видано в українському перекладі в журналі «Дніпро»[3][12], а в 1997 році перевидано українською в журналі «Наука і суспільство»[13]. В 2014 році український фольклорист Віктор Давидюк приймав деякі висновки Красуського щодо числівників[14]. В 2016 році брошуру в українському перекладі видали в журналі «Яровиця» (Луцьк), додавши нічим не підтверджений факт, що Красуський «володів десятками мов»[15]. А в 2017 році газета «Подільські вісті» (Хмельницький) приписала Красуському вже «знання 26 мов», що також є вигадкою[16].
У червні 2019 року брошуру популяризував такий собі Анатолій Суковач із Кременчука, що назвав себе «істориком», присвятивши їй статтю у виданні «Кременчуцький ТелеграфЪ»[17]. В серпні 2021 року, фізик-теоретик Валерій Швець, не маючи філологічної освіти, «схвально» описав працю Красуського в одеській газеті «Чорноморські новини»[18] та на скандальному вебсайті «Народний Оглядач», що відомий розповсюдженням неправдивої інформації і як расистсько-екстремістський та ксенофобський онлайн-ресурс[19].
Критика
Відомий український філолог другої половини ХІХ століття Каленик Шейковський, у своїй рецензії 1881 року, різко розкритикував «Древність малоросійської мови». Зокрема, зауважується про «повну відсутність наукових плюсів» у праці та курйозність пояснень походження слів, що не дозволяє назвати її науковим дослідженням. Шейковський завершує рецензію словами: «Результат той, що цієї брошури не варто читати»[2][7].
Український мовознавець Микола Лесюк у 1999 році закликав бути критичними до брошури Красуського, проводячи аналогію з твердженнями у книзі «Мага Віра», засновника неоязичницької, рідновірської організації РУНВіра Лева Силенка: «Звичайно, сприймати подібні твердження слід із певними застереженнями, бо тут скоріше видається бажане за дійсне, але те, що саме [територія] України й є прабатьківщиною індоєвропейської мови, підтверджують і інші вчені»[4].
Інший український мовознавець та етимолог Григорій Півторак у 2001 році також піддав критиці «Древність малоросійської мови», зауважуючи на наївності та некомпетентності автора. Півторак пише: «Справді, це сприймається ефектно й робить відповідне враження на читача, проте нічого сенсаційного в цьому немає»[3][20].
|
Що ж до самої праці М. Красуського, слід сказати, що поряд з деякими цікавими спостереженнями і слушними зауваженнями у ній навіть нефахівцеві впадає в око наївність і недостатня компетентність автора, бо майже вся його аргументація взята з арсеналу не лінгвістики, а так званої народної етимології, де вважається нормальним порівнювати випадково подібні за звучанням, але абсолютно різні за значенням слова… | 
|
— Григорій Півторак | ||
| Слово | Сучасна етимологія[21][22] | Тлумачення походження М. Красуським (цитування зі збереженням авторської орфографії) |
|---|---|---|
| укр. оди́н | ст.-укр. оди́нъ < д.-рус. оди́нъ < прасл. *odìnъ < *edìnъ < пра-б.сл. *edīˀnas < пра-і.є. *h₁edʰiHnos < *h₁iHnos < *óynos | Одинъ происх. отъ малор. одъ-винъ, или оть онъ, оть него, разумѣя подъ этим, что счетъ начинается отъ первого пальца руки. |
| укр. два | ст.-укр. два < д.-рус. два < дъва < прасл. *dъ̏va < пра-б.сл. *duwō < пра-і.є. *d(u)wóh₁ | Два, двое, происх. отъ твои, твое, подразумѣвая здѣсь второи палецъ руки, указательный, служащій наозначеніе лицъ и предметовъ. |
| укр. три | ст.-укр. три < д.-рус. три < триѥ < прасл. *trь̏je < пра-б.сл. *tríjes < пра-і.є. *tréyes | Малор. тры проис. отъ тере, тре (треть), ибо средній палецъ треть о другіе боковые. |
| укр. чоти́ри | ст.-укр. чоты́ри < четы́ри < д.-рус. четꙑ́ре < прасл. *četỳre < пра-б.сл. *ketū́res < пра-і.є. *kʷetwóres | Малор. четыре, чотыры, штыры <…> проис. отъ малор. ще-тере (еще теретъ), ибо четвертый палецъ еще треть о другіе, какъ и третій. |
| укр. п'ять | ст.-укр. пѧть < д.-рус. пѧть < прасл. *pętь < пра-б.сл. *pénkti < пра-і.є. *pénkʷti < *pénkʷe | Пять, пятыи, происх. отъ малор. пивъ-утятыи (въ половинѣ урѣзанный), или отъ пидтятыи (подрѣзанный). |
| укр. шість | ст.-укр. шесть < д.-рус. шесть < прасл. *šȅstь < пра-б.сл. *šéšti < *šéš < пра-і.є. *swéḱs | Малор. шесть, шисть, проис. отъ ще-естъ (еще есть) или покончивъ счетъ на одной рукѣ, начинается вновь, еще такъ точно на другой; слѣдовательно еще есть возможность считать. |
| укр. сім | ст.-укр. семъ < д.-рус. семь < седмь < прасл. *sedmь < *septmъ < пра-б.сл. *septmás < пра-і.є. *septmós < *septḿ̥ | Не подлежитъ сомнѣнію, что названіе этого числа происх. отъ малор. седымо (мы сидимъ), или остаемся безъ работы, празднуемъ этотъ день, послѣ шестидневныхъ трудовъ. |
| укр. ві́сім | ст.-укр. во́семъ < о́семъ < о́сьмъ < осмъ < д.-рус. осмь < прасл. *osmь < *osmъ < пра-б.сл. *aśmas < пра-і.є. *h₃eḱth̥₃mos < *oḱtowós < *oḱtṓw | Малор. висимъ, рус. восемь <…> проис. отъ малор. видъ-симъ, или витъ-симъ (отъ семи), или наступающій послѣ семи. |
| укр. де́в'ять | ст.-укр. де́вѧть < д.-рус. де́вѧть < прасл. *dȅvętь < пра-б.сл. *déwinti < *néwin < пра-і.є. *h₁néwn̥ | Девять происх. отъ малор. давыть (давитъ) ибо девятый палецъ надавливаетъ на восьмаго. |
| укр. де́сять | ст.-укр. де́сѧть < д.-рус. де́сѧть < прасл. *dȅsętь < пра-б.сл. *déśimt < пра-і.є. *déḱm̥t | Десять проис. отъ малор. досыть (достаточно) <…> а это проис. отъ до-сыта… |
| укр. сто | ст.-укр. сто < д.-рус. сто < съто < прасл. *sъ̀to < пра-б.сл. *śú(m)ta < пра-і.є. *(d)ḱm̥tóm | Сто происх. отъ стой!; такъ точно десять, отъ досыть, или достаточно. |
| укр. ти́сяча | ст.-укр. ты́сѧча < д.-рус. тꙑ́сѧча < прасл. *tỳsęťa < *tỳsęti < пра-б.сл. *tū́ˀsentis < пра-і.є. *tuHsentis < *tuHsont- | Тысячъ проис. отъ малор. десячъ, или десятокъ, подразумѣвая здѣсь десятую сотню. |
Згадки у шкільних підручниках
В першому (2017 рік)[23] та другому (2022 рік)[24] виданнях підручнику «Українська мова» для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів, за авторством братів Заболотних (видавництво «Генеза»), у вступній частині згадується Михайло Красуський, як «польський учений-лінгвіст», його праця, та цитується його антинаукове твердження, що «українська мова є найдавнішою мовою серед усіх слов'янських і взагалі європейських мов»[8]. Кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української мови Запорізького національного університету Оксана Меркулова, так прокоментувала згадку Красуського в шкільному підручнику:
|
|
Наведення думки Михайла Красуського, викладеної в невеликій брошурці «Древность малороссійскаго языка», сьогодні не є науково обґрунтованим тією мірою, яку можна було б уважати прийнятною для подальших цитувань навіть у шкільній підручниковій літературі.[8] |
|
Примітки
- ↑ а б Estreicher, K. Krasuskij Michaił. Driewnosť małorosijskago jazyka. Odiessa, tip. Ulricha, 1880, w 8ce str. 28. 40 kop. // Bibliografia Polska: XIX. stólecia. Dopełnienia (A–O). — Kraków : Akademia Umiejętności, 1881. — Vol. VI. — P. [396] (col. 2).
- ↑ а б в г Тараненко, О. О. Явище історико-мовної міфотворчості в сучасному українському суспільстві : [арх. 12 лютого 2022] // Мовознавство : журнал. — К. : Вид. дім «Академперіодика» НАН України, 2011. — № 6 (грудень). — С. 14–33. — ISSN 0027-2833.
- ↑ а б в г д е Півторак, Г. П. «Лежать віки, покриті пилом, позасихала кров на них…» : [арх. 28 лютого 2023] // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов : [арх. 3 травня 2023] : Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — К. : ВЦ «Академія», 2001. — С. 17–18. — 152 с. — ББК 81 П 32. — ISBN 966-580-082-5.
- ↑ а б в г Лесюк, М. П. Різнотрактування історії української мови : [арх. 23 січня 2022] // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. — Івано-Франківськ : Плай, 1999. — Вип. 4. — С. 33–41.
- ↑ Багринець, В. М. Коли і як виникали назви «Україна», «українці»?. — 2-е вид. — Ужгород : Ґражда, 2002. — 62 с. — ISBN 978-966-7112-35-6.
- ↑ а б Зленко, Г. Д. Михайло Красуський: справжнє імення чи псевдонім?. — В: Розповідь літературного слідопита // Кур'єр Кривбасу : часопис. — Кривий Ріг, 2004. — № 175 (червень). — С. 131–138.
- ↑ а б Шейковскій, К. В. Древность малороссійскаго языка. Написалъ Михаилъ Красускій. Одесса. 1880. in 8⁰. 28 стр. Ц. 40 к. // Русскій филологическій вѣстникъ. — Варшава : Тип. М. Земкевича и В. Ноаковскаго, 1881. — Т. 5, вип. 1. — С. 171–173.
- ↑ а б в Топольник, Юліана (27 березня 2023). У шкільному підручнику пишуть, що українська мова старіша за санскрит. Це правда?. Gwara Media. Архів оригіналу за 28 березня 2023. Процитовано 3 травня 2023.
- ↑ Гриценко, Т. Б. Українська мова за професійним спрямуванням : Навчальний посібник рекомендовано МОН України. — К. : Центр учбової літератури, 2010. — С. 39. — 624 с. — 800 екз. — ISBN 978-611-01-0031-1.
- ↑ Куляс, П. П. Вся і давність, і обнова – українська мова : [арх. 15 лютого 2022] // Вища освіта України : журнал. — К. : Педагогічна преса, 2012. — № 4. — С. 13–24. — ISSN 2078-1016.
- ↑ а б Красуский, М. Древность малороссийского языка : [арх. 15 лютого 2022] / гол. ред. Довгич В. А. // ІндоЄвропа : журнал. — К., 1991. — № 1. — С. 9–39. — 40 000 екз. — ISSN 0869-2750.
- ↑ Красуський, М. Стародавність української мови // Дніпро : журнал. — К., 1991. — № 10 (жовтень). — ISSN 0130-321X.
- ↑ Красуський, М. Стародавність української мови // Наука і суспільство : журнал. — К. : Український центр духовної культури, 1997. — № 1/2. — С. 9–13. — ISSN 0130-7037.
- ↑ Давидюк, В. Ф. Вибрані лекції з українського фольклору (в авторському дискурсі): Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — 3-є вид. — Луцьк : ПВД «Твердиня», 2014. — С. 85. — 448 с. — ISBN 978-617-517-182-0.
- ↑ Красуський, М. Давність української мови : [арх. 14 березня 2023] // Яровиця : журнал. — Луцьк, 2016. — № 3–4 (13–14) (21 липня). — С. 29–40.
- ↑ Тимощук, О. О. Найдревніша з усіх мов світу : [арх. 14 березня 2023] // Подільські вісті : газета. — Хмельницький, 2017. — 28 листопада.
- ↑ Суковач, А. (29 червня 2019). «Санскрит зародився на території України і є набагато молодшим за українську мову», – історик Анатолій Суковач. Кременчуцький ТелеграфЪ. Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 13 лютого 2022.
- ↑ Швець, В. Т. Поляк, що звеличив українську мову : [арх. 17 лютого 2022] // Чорноморські новини : газета. — Одеса, 2021. — № 62–63 (5 серпня).
- ↑ Швець, В. Т. (5 серпня 2021). Михайло Красуський – поляк, що звеличив українську мову. Народний Оглядач. Архів оригіналу за 14 березня 2023. Процитовано 14 березня 2023.
- ↑ Півторак, Г. П. Українці: звідки ми і наша мова. Походження української та російської мов: міфи та історична правда : [арх. 8 січня 2020] // День : газета. — К. : Українська прес-група, 2011. — № 85 (20 травня). — ISSN 2305-7289.
- ↑ Numerals // Encyclopedia of Indo-European Culture / Mallory J. P., Douglas Q. Adams, eds. — London, Chicago : Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. — P. 397–404. — ISBN 978-1-884964-98-5.
- ↑ Етимологічний словник української мови: у 7 т / гол. ред. О. С. Мельничук. — К. : Вид. «Наукова думка» НАН України, 1982–2012. — Т. 1–6.
- ↑ Заболотний, В. В.; Заболотний, О. В. Українська мова: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл.. — 1-е вид.. — К. : Генеза, 2017. — С. 5. — 272 с. — УДК 811.161.2(075.3). — ISBN 978-966-11-0830-0.
- ↑ Заболотний, В. В.; Заболотний, О. В. Українська мова: підруч. для 9 кл. закл. загал. серед. освіт.. — 2-е вид., перероблене. — К. : Генеза, 2022. — С. 5. — 274 с.
Посилання
- Михаилъ Красускій. Древность малороссійскаго языка. — Одесса : Тип. Г. Ульриха, Красный переулокъ, домъ № 3-й, 1880. — 28 с.
