Тарас Компаніченко
Компаніченко Тарас Вікторович
Тарас Компаніченко виконує кант на «Країні мрій» 2009
Основна інформація
Дата народження	14 листопада 1969(1969-11-14) (55 років)
Місце народження	Київ
Громадянство	Україна
Національність	українець
Професія	мистецтвознавець
Освіта	Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, Львівська національна академія мистецтв і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Вчителі	Білецький Платон Олександрович і Овсійчук Володимир Антонович
Інструменти	бандура, ліра, кобза, лютня
Колективи	«Кобзарський цех»
Членство	Хорея Козацька і СУМ
Співпраця	«Хорея козацька», «Академія традицій», «Карпатіянs»
Нагороди	Премія імені Василя Стуса (2004)
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Тара́с Ві́кторович Компаніче́нко (нар. 14 листопада 1969, Київ) — український культурний та церковний діяч (УАПЦ), пластун, композитор, поет, кобзар, бандурист, лірник, загалом мультиінструменталіст. Також текстолог, музиколог та історик-музикознавець. Дослідник та популяризатор епічної, середньовічної та барокової музичної традиції України. Лідер музичного гурту «Хорея Козацька». Заслужений артист України (2008)^[1]. Народний артист України (2019)^[2].

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації до України, мобілізувався до ЗСУ, старший солдат 241 окремої бригади територіальної оборони. Також у ЗСУ від 2024 його старший син Богуслав Компаніченко.

Лауреат Шевченківської премії 2023.

Походить із родини депортованих козаків Деркачівки Лебединського повіту — мати виросла на засланні в Архангельській області Російської Федерації, куди росіяни примусово вивезли її родину.

Батьки, кандидати технічних наук, докладали всіх зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Коли Тарас був маленьким, батько подарував йому бандуру, з якою хлопець уже не розлучався.

Дитинство минало в районі Академмістечко в Києві. Навчався у середній школі № 200 — одній із небагатьох шкіл Києва з українською мовою викладання, з якої вийшло багато діячів української культури; паралельно — у музичній школі (за класом бандури).

Згодом навчався у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, потім — у Львівському інституті прикладного мистецтва (на факультеті мистецтвознавства — у Якима Запаска, Володимира Овсійчука, Маї Білан). Згодом перевівся до Києва до Української академії мистецтв, де слухав лекції Платона Білецького^[3].

З кінця 1980-х років — у національному русі, член Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), близький товариш Дмитра Корчинського.

Учасник багатьох показових виступів на бандурі ще в часи радянського союзу. У 1990-х вдається до систематичної реконструкції традиційного кобзарсько-лірницького репертуару в супроводі кобзи Остапа Вересая, старосвітської бандури та колісної ліри.

Значну частину репертуару становлять епічні твори: думи, старовинні канти Почаївської лаври, так звані запорозькі пісні, козацькі псалми, лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, побожні псальми та канти, духовна та світська лірика. Створені у пізньому середньовіччі пам'ятки музики та літератури частково дійшли до наших днів в усній традиції (часом збереглись в рукописному чи друкованому збірниках) та дідівських піснях.

Окрім сліпецького, старцівського чи дідівського репертуару, виконує (як керівник ансамблю Хорея Козацька) пам'ятки старовинної музики та літератури Руси-України XV—XVIII ст. Твори на слова поетів XVI—XVIII ст. Д. Наливайка, Д. Братковського, І. Величковського, Т. Прокоповича, Стефана Яворського, Г. Сковороди.

Бере участь у популярних фестивалях: «Країна мрій», «Трипільське коло». 2002 року взяв участь у громадському паломництві до місць масових поховань української інтелігенції — урочища Сандармох та Соловецьких островів.

Член Центрального Проводу Республіканської платформи.

Композитор і актор у фільмі Павла Когута «Посттравматична рапсодія».

З 2018 року веде передачу «Хорея Козацька» [Архівовано 3 Липня 2020 у Wayback Machine.] на UA: Радіо Культура.

У 2019 році пісня Т. Компаніченка «Завжди Україна буде» стала одним із саундтреків до фільму «Незламні»^[4].

Компаніченко — активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану.

26 жовтня 2012 музикант мав узяти участь у програмі «Велика політика з Євгеном Кисельовим» на телеканалі Інтер на підтримку Олега Тягнибока. Через недопущення «Свободи» до студії Компаніченко виступив просто неба^[5].

Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу.

Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони бойових дій, де виступав перед воїнами української армії та добровольцями. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема Думи про битву на Савур-могилі; і пісні «Та шукав козак чести й слави…», присвячених українським воїнам, загиблим в Іловайському котлі.

Одружений із киянкою Ніною Бурмістровою. Виховує чотирьох дітей — Святополка, Богуслава, Богдану та Софію.

Компаніченко — кум Олега Скрипки. Він хрестив сина Олега — Романа, а Скрипка став хрещеним батьком Тарасової доньки Софії^[6].

• Кобзарський цех (2018, реж. Віктор Придувалов)
• Поводир (2013)

• Жеплинський Б. М. Компаніченко Тарас Вікторович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 213—214. — ISBN 978-966-02-7304-7.
• Компаніченко Тарас Вікторович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 516.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Компаніченко Тарас Вікторович

• Сторінка Тараса Компаніченка на сайті «Київського Кобзарського цеху» [Архівовано 22 Лютого 2012 у Wayback Machine.]
• Тарас Компаніченко у програмі «Остання Барикада» 17.01.2017
• Спадкоємець українських мудреців — інтерв'ю газеті «День»
• Інтерв'ю з Тарасом Компаніченком про перспективи традиційного музикування на автентичних співоцьких інструментах
• Інтерв'ю з Тарасом Компаніченком на YouTube
• Архів передачі «Хорея Козацька» з 17.02.2019 [Архівовано 3 Липня 2020 у Wayback Machine.], яку веде Тарас Компаніченко на UA: Радіо Культура
• Тарас Компаніченко: «Люди досі не можуть збагнути, що вбивають не лише танки і кулі»

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.