Іван Гнатович Козуб (25 травня 1896, Капустинці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія — 1985, Київ, УРСР) — (рідно)український, козацький народник (націоналіст) і соціаліст, революціонер, партійний комуніст, чекіст, реабілітований (ще при СРСР) в’язень ГУЛАГу, бойовик і один з організаторів селянського загону самооборони (УПА) на Переяславщині в часи українсько-російської війни 1920х, перший голова Бориспільського райвиконкому, жертва сталінських репресій, автор книги спогадів «Доба і доля»[1]. Один з багатьох молодих людей, яким помогли «вийти в люди» украінські меценати на зразок П.П.Бохановського і Є.Х.Чикаленка.
| Іван Гнатович Козуб | ||||
|---|---|---|---|---|
 Іван Козуб з дружиною Вірою, Москва, 1927р | ||||
| Народився | 25 травня (6 червня) 1896  Капустинці, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія | |||
| Помер | 1985 Київ, СРСР | |||
| Громадянство | Російська імперія, Українська Народна Республіка, Українська Держава, Радянський союз | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Нагороди | Георгіївський хрест | |||
|
| ||||
Життєпис
Народився 25 травня 1896 року у селі Капустинці Пирятинського повіту Полтавської губернії, в родині козака Гната Васильовича Козуба та селянки Марії Федорівна Куліш.
В ранні роки дитинства був кволим, часто хворів. В віці 10 років від хвороби померла мати, а батька в 1919 за діяльність сина вб'ють денікінці.