Ковальчук Микола Силович

Микола Силович Ковальчук
Микола Силович Ковальчук
Народився	12 грудня 1918; Полонисте
Помер	22 травня 2011 (92 роки); Кримка
Поховання	Первомайський район
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	педагог
Нагороди
	Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковальчук.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Ковальчук Микола.

Мико́ла Си́лович Ковальчу́к (12 грудня 1918(19181212), Полонисте, нині Голованівського району Кіровоградської області — 22 травня 2011, Кримка Первомайський район, Миколаївська область) — український педагог, краєзнавець і літератор. Лауреат літературної премії імені С. Шеврякова.

Життєпис

Народився 12 грудня 1918 року в поятранському селі Полонистому, нині Голованівський район Кіровоградської області, в багатодітній селянській родині. Українець. За кілька років до Жовтневого перевороту 1917 року батько був обраний волосним старшиною, за що в роки колективізації сім'я була піддана «розкуркуленню». Після закінчення початкової школи, через злидні, протягом 4 років пас селянських корів. Дивом пережив Голодомор 1932—1933 років.

1936 року закінчив семирічку й вступив до Уманського педагогічного технікуму, однак за рік перевівся до педагогічного технікуму в місті Первомайську. По закінченні технікуму направлений директором Сухомлинівської початкової школи Янівського (нині — Іванівського) району на Одещині.

У вересні 1939 року призваний до лав РСЧА Янівським РВК Одеської області й направлений на навчання до Севастопольського училища зенітної артилерії. Учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. У вересні 1941 року під Кременчуком був поранений, потрапив у полон, перебував у таборі для військовополонених, звідки втік. І знову на фронті. Війну старшина М. С. Ковальчук закінчив на посаді командира взводу бойового живлення артилерійського дивізіону 211-го артилерійського полку 23-ї стрілецької дивізії (61-а армія, Перший Білоруський фронт).

Після демобілізації повернувся до педагогічної роботи. Працював учителем, завучем, а з 1967 по 1969 роки — директором Кримківської середньої школи. Заочно закінчив Уманський учительський інститут, а згодом — історичний факультет Одеського державного педагогічного інституту.

Починаючи з 1957 року й до кінця життя мешкав у селі Кримка Первомайського району Миколаївської області. Після виходу на пенсію в 1979 році розпочав краєзнавчу та літературну діяльність. У своєму творчому доробку мав понад 200 різноманітних публікацій у газетах та низку окремих видань.

Помер після тривалої важкої хвороби 22 травня 2011 року^[1].

Сім'я

Мав двох синів: кандидатів економічних наук професора Владислава Ковальчука і доцента В'ячеслава Ковальчука.

Внук — Ковальчук Всеволод Владиславович — голова правління ПрАТ « НЕК „Укренерго“» з жовтня 2015 по лютий 2020 року.

Нагороди

Нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (14.10.1999), радянськими орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня (11.03.1985), Червоної Зірки (14.05.1945^[2]) і медалями.

Лауреат літературної премії імені С. Шеврякова.^[3]

Основні твори

Ковальчук М. С. Під тихий шепіт хвиль ятранських. Сентиментальні повісті. — Тернопіль: Астон, 2002. — 199 с.
Ковальчук М. С. Катеринка на Кодимі. Історичні розповіді про виникнення та розвиток села. — Катеринка, 2006. — 189 с.
Ковальчук М. С. Оточення вогневе. Подвиг і трагедія героїв Зеленої Брами. — Тернопіль: Астон, 2006. — 208 с.
Ковальчук М. С. Не було щастя зранку: новели і повісті. — К.: Азимут-Україна, 2007. — 336с. — ISBN 978-966-8405-45-7.
Ковальчук М. С. Урочище «Катеринка». Історичні нариси. — Врадіївка: Видавництво Коваленка А. Г. — 2008.— 72 с. — ISBN 978-966-2035-03-2.
Ковальчук М. С. Розбурхана Ятрань Художньо-документальні повісті. — Тернопіль: Астон, 2010. — 256 с.

Примітки

↑ Ятрань. Архів оригіналу за 5 Березня 2016. Процитовано 31 Січня 2015.
↑ Нагородний лист на нагородження орденом Червоної Зірки. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 30 січня 2015.
↑ Тобі, рідний краю, я пісню співаю. Літературна карта Голованівщини (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 Квітня 2017. Процитовано 22 Квітня 2017.

[1] Ятрань. Архів оригіналу за 5 Березня 2016. Процитовано 31 Січня 2015.

[2] Нагородний лист на нагородження орденом Червоної Зірки. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 30 січня 2015.

[3] Тобі, рідний краю, я пісню співаю. Літературна карта Голованівщини (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 Квітня 2017. Процитовано 22 Квітня 2017.

[1]

[2]

[3]