Наталія Кобринська
Наталія Кобринська, 1880-ті
Ім'я при народженні	Наталія Озаркевич
Народилася	8 червня 1855(1855-06-08)[1][2] або 8 червня 1851(1851-06-08)  Белелуя, Снятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Померла	22 січня 1920(1920-01-22)[1][2]  Болехів, Українська Народна Республіка, окупована Польщею ·тиф
Країна	ЗУНР→ УНР Австрійська імперія→ Австро-Угорщина
Національність	українка
Діяльність	письменниця, активістка за права жінок, редакторка, феміністка
Галузь	письменник
Відома завдяки	українська письменниця, організаторка жіночого руху
Знання мов	чеська[3]
Рід	Озаркевичі
Батько	священник Іван Озаркевич
Мати	Теофілія Данилівна Окуневська
У шлюбі з	Теофіль Кобринський
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Ната́лія Іва́нівна Кобри́нська (до шлюбу Озаркевич; 8 червня 1855, село Белелуя, Снятинського повіту — 22 січня 1920, Болехів) — українська письменниця, засновниця організованого фемінізму в Україні. Створила першу феміністичну організацію («Товариство руських жінок», 1884), видала перший альманах на тему гендерної рівности («Перший вінок», 1887). Обстоювала право жінок на освіту.

Народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя, Королівство Галичини та Лодомерії, Австрійська імперія у родині греко-католицького священника, яка дотримувалась національно-культурних традицій.

Освіту Наталія здобувала домашню. Окрім української мови, вивчала польську, німецьку, французьку. Гарно малювала й грала на фортепіано.

Дід Кобринської — Іван Озаркевич (1795–1854) — перший популяризатор творів українських письменників у Галичині, ініціатор аматорського театру, автор і постановник п'єс Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Степана Писаревського та ін.

Батько письменниці священник Іван Озаркевич (1826–1903) був політичним діячем, депутатом Галицького сейму та Австрійського парламенту (Райхсрату). Займався громадською діяльністю та писав вірші. Мати — Теофілія Окуневська (представниця давнього українського роду Окуневських). Двоюрідна сестра Наталі — Софія Окуневська була лікаркою, феміністкою та громадською діячкою, яка після смерті матері жила в родині Озаркевичів.

У 1874 році Наталія вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського. У 1877 році Кобринська разом з чоловіком переїздить у Снятин, де священник Теофіл отримав парафію — Свято-Вознесенську церкву в Галицькому передмісті. Саме з ініціативи отця Теофіла в 1880 році розпочато будівництво кам'яної церкви Михайлового Чуда в Снятині. У 1882 році помер чоловік Наталії від сухот.

Після смерті Теофіла Кобринського, за сприяння свого батька дівчина переїздить до Відня. Саме там Наталія знайомиться з Іваном Франком та іншими членами студентського товариства «Січ». Істотний вплив на Наталію мав публіцист та літературознавець Остап Терлецький.

У травні 1886 року брала участь у вінчанні Михайла та Марії Грушевських у містечку Скала (нині селище Скала-Подільська)^[4].

За життя письменниці вийшли збірки її оповідань: «Дух часу» (1898), «Ядзя і Катруся» (1904), «Казки» (1904) та ін.

Померла Наталія Кобринська 22 січня 1920 року в Болехові від епідемічного висипного тифу^[5]. Про смерть письменниці і громадської активістки майже ніде не повідомлялось. Діячку поховали на місцевому кладовищі^[6].

У 1929 році відбулося впорядкування могили письменниці, де до цього стояв звичайний хрест з дерева. Такі зміни стали можливими завдяки зусиллям Богдани Левинської та Єлизавети Антонович, які організували в Болехові філію «Союзу українок», а також займались питанням вшанування пам'яти діячки. Рідні Наталії Кобринської передали кошти для встановлення пам'ятника.

У 1933 році місцеві жителі виготовили великий хрест із рожевого моноліту у формі дубового хреста, на якому викарбувано її останній короткий твір: «Мене вже серце не болить». Ці слова символізували завершення життєвого болю Кобринської, який вона відчувала через складну долю українського жіноцтва. Однак польська влада заборонила вшановувати пам'ять Наталії Кобринської та проводити богослужіння біля її могили, такі зібрання, на думку місцевих органів влади, могли мати антипольські настрої.

У 1970 році, за ініціативи болехівського краєзнавця та дослідника Романа Скворія, на могилі Кобринської провели реставрацію. Виготовили огорожу у формі стилізованого намиста. Автором проєкту став Юрій Доскоч. Перше публічне богослужіння на могилі письменниці було проведено 8 червня 1990 року.

Будинок, де проживала Кобринська, не зберігся, однак на його місці встановлено пам'ятний знак. У 2005 році в Болехові відкрили музей Наталії Кобринської^[7].

Наталія Кобринська стояла біля витоків українського фемінізму, вона розуміла, що мета її життя — реалізація феміністичних ідей через літературні твори.

У 1883 році Наталія написала оповідання «Пані Шумінська» (далі назву було змінено на — «Дух часу»), а через рік — повість «Задля кусника хліба».

У 1884 року в Станіславі Кобринська спільно з Олесею Бажанською заснували першу українську жіночу організацію  — «Товариство руських жінок»^[8].

Наталія Кобринська разом з Оленою Пчілкою в червні 1887 року підготували й видали альманах «Перший вінок» — антологію жіночої творчості. Ця праця заклала основи розвитку жіночих часописів, які редагували й видавали членкині таких організацій. До створення альманаху долучились найталановитіші жінки Наддніпрянщини та Заходу України: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олеся Бажанська та інші. Видання «Першого вінка» стало можливим завдяки фінансовій підтримці Олени Пчілки. Іван Франко називав альманах одним з «найкращих і найбагатших змістом наших видань того десятиліття»^[9].

На сторінках видання Кобринська опублікувала програмні засади фемінізму: «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль Товариства руських жінок в Станіславові»^[10].

Наталія Кобринська була активною громадською діячкою, збирала підписи за право жінок навчатися в університетах та гімназіях.

У 1893—1896 роках Наталія Кобринська займається видавничою справою. Видавництво «Жіноча бібліотека» випускає у світ три книги альманаху «Наша доля». Ці твори були високо оцінені Лесею Українкою й Іваном Франком. Для налагодження ефективного книгодрукування Наталія Кобринська приїздить до Львова, у пошуку кращих умов та популяризації феміністичних ідей.

У оповіданні Наталії Кобринської «Пані Шумінська» (пізніше — «Дух часу») авторка демонструє читачеві конфлікт матері і доньки. Для пані Шумінської клопоти про хатній затишок були змістом усього життя: «Був то її дім, її цілий світ. Не бачила вона більше простору, лиш що з-за єго вікон… В нім замикалося ціле її житє, вона нічого не бажала над те, що входило в єго об'єм». Вона у 16 років одружилася з богословом, якого до того бачила всього раз. Подружнє життя було терпінням і самовпокоренням. І бунт проти традиційної жіночої долі, на який зважуються її доньки, видається матері кінцем світу. Хатній космос перетворюється на жахливий хаос: «Бачила якусь тайну рук, що переносила посуду з комори до покою, а з покою до комори, усе з поду зсувалося до півниці, ліжка і столи рушалися, крісла укладалися в одну піраміду, образи виступали з своїх рам, а навіть пружини старого годинника тріскали й відлітали, колісця і дрібні огнива ланцюжка розкочувались на ріжні сторони». Таким чином, між донькою і матір'ю виникає непорозуміння: вони мають різні цінності, що провокує суперечки. Зречення старих цінностей відбувається і на рівні онучки-бабусі. Дівчина виборює право на освіту і можливість самій заробляти на життя.

У оповіданні «Дух часу» («Пані Шумінська») читач може побачити конфлікт протилежностей: публічного і приватного простору, чоловіків і жінок. Назва твору засвідчує увагу авторки до модернізаційних процесів, що тогочасне уявлення про побут і місце жінки у суспільстві. До персонажів своїх творів Наталія Кобринська ставиться із симпатією та повагою. У новелі «Янова» йдеться мова про єдиного сина Юстини, який має приїхати до Станіслава потягом, але матір це дуже лякає. Їй не зрозуміла сфера соціальних взаємодій у сучасному суспільстві (Кобринська змальовує потяг як сферу впливу чоловіків). У оповіданні «Студія» Наталія висвітлює питання публічного та приватного простору.

Разом із соціалістичними, феміністичними ідеями Наталю не менш хвилює і національне питання: національна культура, національна самосвідомість і — в перспективі — національна держава. Як писала сама Кобринська в «Автобіографії», «…стала пізнавати, що лиш на національних підставах може піднестися маса до загальної культури і цивілізації». Наталя Кобринська, крім художніх творів, також видає програмні статті про жіночий рух і літературно-критичні огляди. Як зазначає Соломія Павличко, у літературній творчості для Наталі Кобринської важило не так об'єктивне зображення жіночої долі, як ідеологічна настанова й ракурс зображення — «в погляді не збоку, як правило, очима чоловіка або з перспективи чоловічих цінностей, а з погляду інтелігентної, освіченої жінки з середнього класу, котра усвідомила всю залежність і несправедливість власного становища». Найбільше Кобринську цікавить боротьба за політичні права й економічну свободу жінки, що є головною умовою емансипації. Такі ідеї зчитуються і в її творах, наприклад у повісті «Задля кусника хліба».

«Вихідним моментом для авторки, а заразом і провідною гадкою було представити тяжку кривду дівчини, котру матеріальна нужда позбавляє найбільшого щастя — любити й бути любленою, та змушує виходити заміж за нелюба «задля кусника хліба», — писав Грушевський^[11].

Основні твори:

Вибрані видання:

• Наталія Кобринська. Дух часу. Оповідання. — Львів : Українсько-руська видавнича спілка, 1899. — 123 с.
• Наталя Кобринська. Оповідання / ред. й передм. А. Березинського. — Харків : Рух, 1929. — 425 с.
• Вибрані оповідання / Н. І. Кобринська. — Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1954. — 214 с.
• Вибрані твори / Н. І. Кобринська. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958. — 417 с.
• Вибрані твори / Н. І. Кобринська. — К.: Дніпро, 1980. — 446 с.
• Н. І. Кобринська. Дух часу: Оповідання, повість. — Львів : Каменяр, 1990. — 352 с. — ISBN 5-7745-0268-6.
• Наталія Кобринська. Блудний метеор. Вибрані твори. — Київ : Ще одну сторінку, 2023. — 344 с. — (Класична проза) — ISBN 978-617-522-152-5.

Вибрані переклади:

• Natalia Kobryńska. Pani Szumińska = Пані Шумінська / Tłum. Sędzisław. — Poznań : Drukiem i nakładem Drukarni Dziennika Poznańskiego, 1887. — 23 p.

31 січня 2020 року в місті Івано-Франківськ відкрили меморіальну дошку, присвячену Наталії Кобринській^[12].

У м. Болехів встановлено пам'ятник Наталії Кобринській.

У багатьох містах України є вулиці названі на честь Наталії Кобринської.

На честь подружжя Кобринських є вулиця у Снятині, де розташована Вознесенська церква — саме там правив чоловік пані Наталії Теофіл (похований на Снятинському міському цвинтарі).

Експертна робоча група з перейменувань у липні 2022 року рекомендувала Київській міській раді перейменувати Муромську вулицю в Деснянському районі Києва на вулицю Наталії Кобринської^[13], однак цей проєкт не реалізовано^[14].

У грудні 2024 року вулицю Крилова в Дарницькому районі Києва перейменовано на честь Наталії Кобринської^[15].

На честь Наталії Кобринської названо пластовий курінь.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кобринська Наталія Іванівна

• Перший вінок
• Музей Наталії Кобринської
• Свято-Вознесенська церква (Снятин)
• Олена Пчілка

• Наталія Кобринська. Громадська Думка, 25 січня 1920. Ч. 21. С. 1.
• Романенчук Б. З життя і творчости Наталії Кобринської: В 100-ті роковини з дня народження. — Філадельфія : Америка, 1951. — 32 с.
• Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. Детройт, 1984. С. 208—209.
• Т. І. Гундорова. Кобринська Наталія Іванівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — С. 422. — ISBN 978-966-02-6814-2.
• Сергій Бухало. Піонерка українського фемінізму // День. — 2005. — № 103.
• Сергій Гупало. Феміністка // Дзеркало тижня. — 2008. — № 9.
• Кізченко В. І. Кобринська Наталія Іванівна [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 373. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Книш Ірена Смолоскип у темряві. Наталія Кобринська й український жіночий рух / передмова Олени Кисілевської. — Вінніпеґ: Новий Шлях, 1957. — 302 с.
• Оксана Мельник (23 вересня 2016). Старість і старіння у практиці письма Наталії Кобринської. uamoderna.com. Україна Модерна. Архів оригіналу за 24 жовтня 2016. Процитовано 10 листопада 2024.
• Денисюк І. Поборниця прогресу / І. Денисюк; К. Кріль // Кобринська Н. І. Вибр. твори / Н. І. Кобринська. — К., 1980. — С. 5—20.
• Жовтуля І. Від літератури до фемінізму / І. Жовтуля // Сучасність. — 2002. — № 11. — С. 84—89.
• Качкан В. А. Верховинна естетика: Штрихи до портр. Наталії Кобринської // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. / За ред. А. З. Москаленка / В. А. Качкан. — К., 1994. — С. 143—151.
• «Мене вже серце не болить» [Текст] / С. Крохмалюк // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2020. — № 5 (5 лют.). — С. 7.
• Погребенник Ф. Три фотопортрети Наталії Кобринської // Сл. І час. — 1995. — № 5/6. — С. 31—32.
• Кобринська Наталія Іванівна: (8.У1.1855-22.1.1920) // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.). — К., 1990. — Т. 2. — С. 505—506.
• Кобринська Наталія Іванівна (8.06.1855-22.01.1920) // Українська Журналістика в іменах // За ред. М. М. Романюка; Передм. В. Качкана. — Л., 1994. — Вип. 1. — С. 95—97.
• Швець Алла. Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах / Алла Швець; Інститут Івана Франка НАН України; Лекторій СУА з жіночих студій УКУ; ВГО «Союз Українок». — Львів, 2018. — 752 с. — («Літературознавчі студії»; вип. 23) — ISBN 978-966-02-8522-4.
• Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ : Смолоскип, 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-27-6.

Зовнішні відеофайли
	Наталя Кобринська: мама українського фемінізму (29 червня 2022 р.)
	Про Наталію Кобринську у програмі «Велич особистости» (2 січня 2017 р.)

• Кобринська Наталя // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 663. — 1000 екз.
• Кобринська Наталія. kafedra.blog.net.ua. Кафедра української мови та літератури Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Архів оригіналу за 16 березня 2011. Процитовано 10 листопада 2024.
• Наталія Кобринська. Прозова мініатюра «Відцвітає». Аудіозапис твору

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.