Київське товариство охорони пам'яток старовини та мистецтва
Абревіатура	КООПСИ(укр.)
Тип	наукове товариство[d] наукове товариство
Засновник	ІТНЛ
Засновано	1910
Розпущено	1919
Сфера	охорона пам'яток історії та культури
Галузь	вища освіта
Країна	Російська імперія
Штаб-квартира	Київ
Керівник	Трепов Федір Федорович
Ключові особи	Мердер Олексій Іванович Ертель Олександр Дмитрович Ящуржинський Хрисанф Петрович
Членів	187 (1911)
Партнерство	Імператорське Російське військово-історичне товариство ІТНЛ Київське товариство старожитностей і мистецтв

Київське товариство охорони пам'яток старовини та мистецтва, КТОПСІМ (рос. Киевское общество охраны памятников старины и искусства, КООПСИ^[1]) — наукове товариство міста Київ, яке досліджувало історію та мистецтво земель України, Білорусі, Молдови та частково Польщі.

Засноване в 1910 р. з ініціативи членів Історичного товариства імені Нестора-літописця^[2].

У 1911 р. з метою внесення пропозицій і змін брали участь в обговоренні закону про охорону пам'яток Російської імперії: «Положення про охорону старожитностей».

Від 7 грудня 1912 р. діяв Розпорядчий комітет очолюваний старшим чиновником з особливих доручень при генерал-губернаторові Мердером О., який залишався на цій посаді до припинення існування товариства в 1920 р.^[3]. В тому ж 1912 році це товариство заснувало музей (хранитель музею — Ертель О.) та бібліотеку, що в 1913—1915 рр. містились у приміщенні Педагогічного музею при Київському навчальному окрузі.

У 1913 р. офіційно відкрито Уманське відділення даного товариства, а головою став член Одеського товариства історії та старожитностей, член Таврійської вченої архівної комісії — Ящуржинський Х..

Співпрацювало зазначене товариство з

• Київським відділом Імператорського Російського воєнно-історичного товариства,
• Історичним товариством імені Нестора-літописця,
• Київським товариством старожитностей і мистецтв,
• Церковно-археологічним товариством при Київській духовній академії.

Згадане товариство виступило засновником

• Київської губернської вченої архівної комісії (у 1914 р.)^[2] і розробило науково-теоретичні засади її діяльності (праці Каманіна І.),
• крайового архіву та
• Археологічного інституту в Києві для підготовки фахівців архівознавства, що був відкритий в 1918 р..

Від 1918 р. товариство діяло тільки на теренах України^[2].

У 1919 р. припинило діяльність через утворення Всеукраїнського комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва^[4]. У тому ж 1919 р. найцінніші археологічні знахідки із музею товариства передано Київському художньо-промисловому і науковому музею.

У 1920 р. музейний фонд і бібліотечний фонд товариства передано Українському науковому товариству в Києві.

Головний напрямок — охорона історико-культурної спадщини, реставрація, археологія^[1].

Мало на меті

• виявлення, облік та охорона пам'яток на теренах Бесарабської, Волинської, Гродненської, Катеринославської, Київської, Люблінської, Мінської, Подільської, Полтавської, Чернігівської і Херсонської губерній;
• дослідження й збереження місцевих пам'яток старовини;
• розробка критеріїв визначення, поцінування та класифікації пам'яток, формування системи охорони пам'яток та ін.;
• клопотати перед урядовими установами вживання заходів до відновлення й охорони пам'яток, що перебувають у приватних осіб, товариств та установ;
• організація археологічних експедицій для огляду, вивчення і збирання стародавніх пам'яток;
• проводити за дозволом Імператорської археологічної комісії розкопки на громадських, казенних і церковних землях, на приватних ділянках (за згодою власника);
• розшукувати в урядових, станових і громадських установах, у приватних осіб старовинні архівні справи, папери і документи, що мають наукову цінність, вживати заходи щодо їх охорони;
• обговорювати наукові доповіді і видавати наукові праці своїх членів, влаштовувати прилюдні читання за тематикою наукових досліджень, виставки старожитностей;
• створити музей та бібліотеку товариства.

До складу зазначеного товариства входило в 1911 р. 187 осіб^[1], потім понад 320 осіб (в Уманське відділення товариства — 30 осіб):

• вища адміністрація Південно-Західного краю;
• професори Київського університету, Київської духовної академії, інженери, архітектори, військові, підприємці та ін.
• Біляшівський М., Болсуновський К., Голубєв С., Данилевич В., Ернст Ф., Каманін І., Меньшов Д., Мілєєв Д., Могилевцев С., Петров М.^[1][4], Полонська-Василенко Н., Прахов А., Сіцінський Ю., Терещенко О., Хвойка В., Щербаківський Д., Щербина В..

• Почесний голова:
  • Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор Трепов Ф..
• Рада голів:
  • єпископ Чигиринський Павло Преображенський (до 1911 р.), київський губернатор О. Гірс (у 1911—1912 рр.), шталмейстер Височайшого двору Суковкін М. (у 1913—1915 рр.), київський губернатор Ігнатьєв О. (у 1915—1917 рр.); 27 грудня 1911 р. загальні збори товариства обрали членом Ради Мердера О. І.^[3]; у різний час також були членами ради Голландський П., Добровольський Л., Довнар-Запольський М., Ертель О. (також був хранителем музею), Кулаковський Ю., Леонтович В., Стороженко М., Титов Ф.;
  • товаришами голів ради були — професор Київського університету Іконников В. (у 1910—1916 рр.), професор Київської духовної академії Завітневич В. (від 1916 р.; від березня 1917 р. виконував обов'язки голови цього товариства);
  • першими секретарями були — старший помічник управителя канцелярії генерального-губернатора Бахтін К. (у 1910 р.), старший ад'ютант штабу Київського військового округу підполковник Стеллецький Б. (1910—1913 рр.), діловод управління Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора Левицький О.^[1] (від 1913 р.).
• Загальні збори.

• Київське товариство старожитностей і мистецтв
• Українське товариство охорони пам'яток історії та культури

• Федорова Л. Д., Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва [Архівовано 11 Квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 250. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Федорова Л. Д.. Київське товариство охорони пам'яток старовини і мистецтва [Архівовано 11 Квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.