Богдан Антонович Кентржинський
Псевдонім	Доктор, Орловський, Кент, В. Сіверський, Шапара
Народився	22 лютого 1919(1919-02-22) Рівне
Помер	23 травня 1969(1969-05-23) (50 років) Стокгольм
Поховання	Скуґсчюркоґорден
Підданство	Швеція
Національність	українець
Діяльність	історик, політичний діяч, журналіст, публіцист, перекладач
Мова творів	українська, шведська, фінська, німецька
Роки активності	від 1938 до кінця життя
Magnum opus	«Мазепа»
Батько	Кентржинський Антон Михайлович

|Ukrcenter= |Примітки=

Богда́н Кентржи́нський (* 22 лютого 1919, Рівне — † 23 травня 1969, Стокгольм, Швеція) — дослідник історії України XVII—XVIII ст., політичний діяч, публіцист, журналіст, перекладач, член НТШ, член-кореспондент УВАН.

Богдан Кентржинський народився 22 лютого 1919 року в місті Рівне, в родині вчителів шляхетського походження. Його батько Антон (1892—?) був кооператором і громадським діячем у Рівному, матір Олена (?—1977) — закінчила гімназію та педагогічні курси. Богдан мав брата Тараса.

З 1936 по 1939 рр. Богдан Кентржинський закінчив рівненську гімназію ім. Пекарського і вступив на гуманістичний відділ Варшавського університету, а з 1937 р. одночасно слухав лекції і у варшавській Високій школі журналістики. У 1938–1941 рр. навчався в університетах Франкфурта-на-Майні, Осло і Берліна (вивчав германістику), працював в Українському національному об'єднанні в Німеччині. У 1940—1941 рр. був уповноваженим УНО в Берліні.

Членом ОУН став наприкінці 1930-х рр. (псевдоніми: Доктор, Кент, Орловський, В. Сіверський, Шапара). Після розколу ОУН залишився серед прибічників полковника Андрія Мельника. У липні 1941 р. призначений головою Проводу українських націоналістів (ПУН), уповноваженим ОУН у Фінляндії (за пропозицією Володимира Панченко-Юревича) й з січня 1942 р. постійно жив в Гельсінкі. На той момент Кентржинському було 22 роки.

У спогадах Богдан Кентржинський писав, що Мельник поставив перед ним три завдання: «а) національна й соціальна опіка над українськими полоненими; б) створення з них національного леґіону; в) наладнання української інформаційної й пропаґандивної служби». У квітні 1942 р. він заснував Українське інформаційне бюро для Фінляндії і Скандинавії (УІФС), яке публікувало бюлетень фінською, німецькою і шведською мовами, а також готувало матеріали для української преси. Кентржинський виступав з лекціями про Україну в Географічному товаристві Фінляндії (лютий 1942 р.) та на спільному засіданні трьох історичних товариств. Влітку цього ж року Кентржинський починає видавати часопис «Українець у Фінляндії», який вперше з'явився друком 15 лютого 1943 року. Окрім «Українця…» УІФС видавало для військовополонених «Захалявні книжечки» та «Український літопис» (Богдан Кентржинський був редактором останнього). Тоді ж УІФС організувало Комітет допомоги українським полоненим у Фінляндії. Завдяки діяльності УІФС у фінській пресі впродовж 1942–1944 рр. з'явилося приблизно 800 статей, присвячених Україні й українській тематиці. Зокрема, 22 січня 1943 р. у фінських газетах було опубліковано майже 80 статей, присвячених 25-літтю проголошення державної незалежності України, з них 40 передовиць. Пропонував міністерству закордонних справ Фінляндії створити український табір, де б військовополонені українці могли отримати військову підготовку, займатися освітою, самодіяльністю. Укомплектовував для полоненних українців пересувні бібліотеки. Наприкінці 1943 року Кентржинський звертався з проханням звільнити військовополонених і відправити їх на цивільні роботи.

У 1943 р. Б. Кентржинський певний час працював у міністерстві внутрішніх справ Німеччини у відділі статистики східноєвропейських країн, а також статистики українців у колишній Польщі. Пізніше знову повернувся до Фінляндії, де слухав лекції у Гельсинському університеті.

У 1943 року в Гельсінкі вийшла його книга «Sanningen om Ukraina» («Правда про Україну»), у якій автор аналізує загарбницьку політику московської окупаційної влади в Україні. У січні 1944 р. німці масово арештували членів ОУН, і Кентржинський втратив зв'язок з Проводом, а у вересні 1944 р., коли уряд СРСР оголосив ультиматум уряду Фінляндії з вимогою капітуляції, Кентржинський, щоб не потрапити до рук агентів НКВС, мусив майже нелегально добиратися до Швеції.

Перші роки перебування у Швеції займався торгівлею. Про це він написав в одному зі своїх листів: «В 1944 р. осінню прийшлось давати дряпака до Стокгольму, не обійшлось без перипетій, бо моя книжка „Правда про Україну“ викликала там гостру реакцію Коллонтаїхи, а шведи тоді трясли штанами і від менших погроз. Через те мені на початку було тут дуже тяжко, бо впустили мене під умовою, що „не робитиму політики“, не вестиму відкритої журналістичної роботи і взагалі сидітиму тихо… В мене повстала доволі дошкульна матеріяльна, а також моральна кріза, бо прийшлось зрікатися фаху». Проте все ж таки до кінця війни він співпрацював з «Dagens Nyheter», а в 1948 р. дістав роботу кореспондента «Daily Telegraph».

В 1947 році Кентржинський був одним із засновників Української громади в Швеції. В 1949 році він засновує в Стокгольмі Українське інформаційне бюро на Скандинавію (УІБ), створює й очолює Український академічний клуб у Стокгольмі (листопад 1949 р.), де організовував лекції українських істориків. Саме у Швеції Богдан Кентржинський отримав акредитацію журналіста. З 1949 р. Кентржинський був представником Виконного органу (ВО) УНРади у Скандинавії. У ці ж роки він стає членом Проводу ОУН. У 1954 році разом з Романом Рудником, Петром Горватом, Іваном Будком, Юрієм Борисом та Богданом Залугою створює Діловий комітет, який мав на меті організацію публічних лекцій, прес-конференцій для висвітлення правди про Україну.

У 1949–1950 рр. Б. Кентржинський слухав лекції в Стокгольмському університеті, а 1951 р. захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті в Мюнхені на тему «Союз Карла ХІІ з Мазепою в освітленні найновішої шведської історіографії». Його дисертацією опікувався професор Борис Крупницький. У 1955–1956 рр. Кентржинський досліджував архівні джерела XVII—XVIII ст. в Упсалі. Він також співпрацював зі шведським історичним товариством «Karolinska förbundet», у щорічнику якого публікував свої наукові праці, присвячені відносинам Швеції та України в епоху Богдана Хмельницького.

У 1957 р. Кентржинський захистив габілітаційну дисертацію в мюнхенському УВУ на тему «Карл Х Ґустав і східньоевропейська криза 1654–1655 рр.» За внесок у розвиток української історичної науки його обрали членом НТШ та членом-кореспондентом УВАН. Богдан Кентржинський був кореспондент багатьох видань: фінського журналу «Itsenäinen Suomi» (1942), стокгольмської газети «Svenska morgonbladet», копенгагенської газети «Politiken». У 1950 р. він був співробітником стокгольмської редакції американського агентства Associated Press. Також співпрацював з українськими часописами: «Український вісник» (видання УНО, Берлін), «Краківські вісті» (1942—1943), українськими виданнями США і Канади, був співредактором газети «Українське слово» (Париж).

З дитинства Кентржинський мав погане здоров'я. Проживаючи у Швеції, Кентрижинський декілька разів опинявся в лікарні, зокрема через виразку шлунка (1947) та хворе серце. 21 травня 1969 р. Богдан Кентржинський переніс важку операцію на серці й за два дні помер у шпиталі. Поховали його у Стокгольмі на цвинтарі Скуґсчюркоґорден.

Богдан Кентржинський володів українською, російською, польською, німецькою, французькою, фінською та шведською мовами.

Українською мовою перекладено такі твори Богдана Кентржинського:

• Богдан Кентржинський. «Мазепа». — К.: «Темпора», 2013 (переклав Олег Король)

• «Zwischen Gestern und Morgen» («Між учора і завтра» — книжка про історію, культуру, народне господарство України, машинопис нім. мовою; понад 200 с., брак деяких сторінок) — 1942 р.
• «Sanningen om Ukraina» («Правда про Україну»), Söderström & Co. Förlagsaktiebolag. Helsingfors 1943 (214 стор.)
• «Mazepa». Wahlström @ Widstrand, Stockholm 1962, 539 sidor.
• «Союз Карла XII з Мазепою в освітленні найновішої шведської історіографії» (докторська дисертація, УВУ, Мюнхен, 1951), 62 стор.
• «Карл Х Ґустав і східньоевропейська криза 1654—1655 рр.». Мюнхен, 1957 (габілітаційна дисертація).

• «Kampen om Ukrainas självständighet» («Боротьба за самостійність України»). Helsingfors 1942.
• «Ukrainan vapaustaistelu», Helsinki, 1942.
• «Ukraina och Norden», Finsk Tidskrift, липень — серпень 1942
• «Ukraina ja sen ’vapauttajat’» в журналі Itsenäinen Suomi, 12, 1943, стор. 33—35.
• «Katajaisena kasvaa vapautemine». Helsinki 1944.
• «Katajaisena kasvaa vapautemme», Helsingfors, 1944. 228 стор.
• «Скандинавські делюзії» (Статті, опубліковані 1950 р. в укр. періодиці: «Українські вісті», Н. Ульм; «Українське слово», Париж; «Америка», Філадельфія].
• «Mazepa і ukrainsk historieskrivning». Dagens Nyheter, 25.2.1951.
• «Скандинавські розчарування». «Мета». Торонто, 1951. n № 7, 8 (67, 68).
• «На скандинавському секторі ОУН в ІІ світовій війні». «ОУН 1929—1954, на чужині», 1955, с. 301—329.
• «Політична пропаганда в Україні напередодні полтавської битви». Календар-альманах «Українського слова». Париж, 1955.
• «На скандінавському секторі ОУН у другій світовій війні». Організація Українських Націоналістів 1929—1954, на чужині, 1955, стор. 301—329.
• «Karl X Gustav inför Krisen і öster 1654—1655». Karolinska förbundets årsbok. Stockholm, 1956. 140 стор.
• «Propagandakriget i Ukraina 1708—1709». Karolinska förbundets årsbok. Stockholm, 1958, pp. 81–124.
• «Till den Karolinska Ukraina politikens förhistoria». Karolinska förbundets årsbok, 1959.
• «The Political Struggle of Mazepa and Charles XII for Ukrainian independance». The Ukrainian Quarterly, v. XII, No. 3, Sept. 1959, pp. 241–261.

• «Die Ukraine. Land und Volk» (лекція, прочитана 25.02. 1942 перед членами Географічного товариства в Гельсинкі, машинопис, 48 с.).
• «Die Jüngste politische Geschichte der Ukraine» (лекція, прочитана 12.03. 1942 в університеті Гельсинкі перед членами трьох історичних товариств, машинопис нім. мовою, з рукописними правками, 30 с.).
• «Die Ukraine und der Weltkrieg» (лекція, прочитана 23.03. 1943 р. в університеті Гельсинкі, машинопис, 25 с.).
• «Im Osteuropäischen Minderheitenkessel. Zum problem der imperialistischen Strömungen im Osten Europas» (лекція, прочитана 30.03. 1943 р. в університеті Гельсинкі, машинопис, 20 с.).
• «Die Ukraine und Finnland» (текст німецькою мовою, 13 с.) — перша половина 1940-х рр.

• Юхані Ахо, «Ти погасиш, а я засвічу!».
• Карл Гайнріх Ваґґерль, «Дорога до коханого», «Марта», «Переказ про смерть», «Сотворення світу», «Волоцюги».
• Вернер фон Гейденстам, «Мазепа і його амбасадор».
• Ейно Лейно, «Чолом, Україно!».
• Два вірші з «Фінських сонетів». Автора не вказано (переклади датовано 11 і 24 липня 1942 р.).

• Бібліографія праць Б. Кентржинського. «Український історик», 1969, № 4, с. 76 — 77; EU. Vol. 12. 1984. Р. 435.
• Вінтоняк О. «Пам'яті Богдана Кентржинського [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.]». «Український історик», 1969, № 4, с. 72 — 76.
• Г. П. Герасимова. Кентржинський Богдан [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 172. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Г. Герасимова. «Кентржинський Богдан». «Українські історики ХХ століття». Біобібліографічний довідник. К., 2004, с. 195—196.
• Давидюк Р. П. З поляками за Україну: Наддніпрянська еміграція в суспільно-політичному житті міжвоєнної Волині [Архівовано 3 серпня 2021 у Wayback Machine.]. Монографічне видання. Рівне: ПП ДМ, 2014. — 174 с. — С. 49 — 50.
• Кентржинський Б. На скандинавському секторі ОУН в Другій Світовій війні // Організація Українських Націоналістів 1929—1954. На чужині (Париж), 1955. — 490 с.
• Котлярчук А. «Дипломатические отношения Швеции и Украины в 1654—1660 гг.: шведская историография и источники». «Украина и соседние государства в XVII веке: материалы международной конференции». СПб., 2004, с. 90 — 107.
• Некролог. «Визвольний шлях», 1969, № 6. с. 768.
• Список статей Богдана Кентржинського, надрукованих в «Українському слові» (Париж) в 1949—1959 pp., подано в календарі-альманасі «Українського слова» на 1961 рік, стор. 99.
• Черченко Ю. «Документи Богдана Кентржинського в архіві ОУН у Києві» [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
• Черченко Ю. Листування Богдана Кентржинського з Дмитром Дорошенком, Борисом Крупницьким, Володимиром Кубійовичем і Володимиром Яневим [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] / Український археографічний щорічник. — Нова Серія. — 2012. — випуск 16/17
• Штуль-Жданович О. «Між свічами шведських сосон». «Українське слово», 15.06. 1969.

• Кентржинський Богдан // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.196-197