село Карпівці | |
---|---|
![]() Млин у селі
| |
Країна | ![]() |
Область | Житомирська область |
Район | Житомирський район |
Тер. громада | Вільшанська сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA18040110060032068 ![]() |
Облікова картка | Карпівці |
Основні дані | |
Засноване | 1714 |
Населення | 2 037 (2001) |
Площа | 7,941 км² |
Густота населення | 256,52 осіб/км² |
Поштовий індекс | 13235 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°57′18″ пн. ш. 28°06′28″ сх. д.H G O |
Середня висота над рівнем моря |
242 м |
Водойми | р. Тетерів |
Найближча залізнична станція | Чуднів-Волинський |
Місцева влада | |
Адреса ради | вул. Короченська, 2, с. Вільшанка, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13224 |
Карта | |
Мапа | |
![]() | |
|
Ка́рпівці — село в Україні, у Вільшанській сільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення становить 2 037 осіб (2001).
Історія
Село Карпівці розміщене по обидва боки річки Тетерів. Першими поселенцями села Карпівці були землероби. Густі ліси й болота надійно захищали жителів села від нападу турків і татар. Першими відомими власниками Карповець були польські графи Карвіцькі, а саме генерал-майор, граф Ян, син Юзефа, Дунін-Карвіцький, який мав у своїй власності також села Волосівку і Бейзимівку. За архівними документами саме Ян Карвіцький дбав про облаштування місцевого кладовища, на його кошти була побудована у 1800 році кам'яна каплиця для богослужінь і інших відповідних потреб.
У 1810-му році, після смерті графа, його маєтності успадкував син — Станіслав Карвіцький. Разом із землями у його власність перейшли 672 селянина чоловічої статі, які були кріпаками, разом із своїми сім'ями. На той час у селі налічувалось 13 вільних осіб чоловічої статі.[1]Молодий граф постійно позичав гроші, а заставою були кріпаки. Не спромігшись повернути борг, Станіслав Карвіцький змушений був віддати Бейзимівку. Досить часто в оренду на певний період віддавалися і Карпівці.
Належало поміщикові Синицькому[2][3]. Станом на 1901 рік в селі налічувалося 435 жилих дворів у яких проживало 2550 осіб. У 1913 році дворяни Емануїл та Андріан Сініцькі[3] володіли землею у розмірах 1700,5 та 1493,5 десятин.
У 1911 році у селі було засновано однокласне училище. У ньому навчались 61 хлопчик і 21 дівчинка. На школу держава відпускала всього 255 карбованців, а община вносила ще 359 карбованців. В селі був один учитель — Табарук Володимир Абакумович.
З 1912 року навчання проходило в парафіяльній школі. В ній навчалося 63 учні, з них 20 дівчаток.
27 липня 2018 року включене до складу новоутвореної Вільшанської сільської територіальної громади Чуднівського району Житомирської області[4]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[5].
Відомі люди
- Дишкант Віталій Іванович (1989—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Кузніцов Михайло Анатолійович (1983—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Примітки
- ↑ Архів:ДАЖО/118/14/24 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (рос) . 28.08.1811. с. скан 646. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 7 січня 2022.
- ↑ Slownik_geograficzny
- ↑ а б Список дворян Волынской губернии. — Житомир: Волын. губ. тип., 1906. — с. 459 / 504
- ↑ Перелік актів, за якими проведені зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 7 червня 2025.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 7 червня 2025.
Джерела
- Список земледельцев и арендаторов Волынской губернии. — Житомир: Волын. губ. тип., 1913. — с. 16 / 140 (рос.)
Посилання
- Karpowce, wś w pow. żytomirskim, należy do Sinickiego, ... // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 879. (пол.)
- Karpowce, gmina Karpowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 61. (пол.)