| Карліно | |
| Дата створення / заснування |
1266  |
|---|---|
 | |
| Названо на честь |
Карл I Анжуйський |
| Країна |
 Італія,  Мальта і  Неаполітанське королівство |
| Час/дата закінчення |
1861 |
 Карліно у Вікісховищі | |
Карліно (італ. Carlino) — назва кількох типів золотих та срібних монет, що карбувались на півдні Італії, в Провансі, а також в Папської області та Орденом госпітальєрів на Родосі.
Золотий карліно вперше викарбуваний у Неаполітанському королівстві під час правління Карла I Анжуйського (1266—1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. В 1303 році його син Карл II припинив карбувати золотий карліно і надав цю назву своїй срібній монеті (джильято), яку карбував також у своїх володіннях в Провансі. За його прикладом в XIV столітті схожу срібну монету карбували при папському дворі в Авіньойоні та Орден госпітальєрів на Родосі.
Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773). Як грошова одиниця карліно проіснувало аж до об'єднання Італії та введення італійської ліри в 1861 році.
Золотий карліно
Вперше викарбуваний під час правління короля Неаполя Карла I Анжуйського (1266-1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. Аверс монети містив зображення сцени Благовіщення (архангел Гавриїл, який несе благу звістку Діві Марії про швидке народження нею Ісуса Христа). На реверсі зображено герб держави[1][2]. Карліно Карла I та Карла II Анжуйських через зображення на аверсі Благовіщення отримали також назву салюто[1], салютдор[2] або салюдор[3]. Карбувалися також золоті монети номіналом в ½ карліно[1]. За своєю номінальною вартістю перші карліно відповідали золотому августалю короля Сицилії Фрідріха II[1]. Їхня вага становила близько 4,4 г[1]. Син Карла I Анжуйського, Карл II відмовився від використання в Неаполітанському королівстві золотих монет і припинив карбувати золотий карліно в 1303 році.
Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773)[4] та його наступника Віктора Амадея III[5] (1773—1796)[1]. На відміну від середньовічних монет, вміст у них чистого золота досягав 30 г[5].
Срібний карліно
За короля Неаполя Карла II Анжуйського в 1303 в наслідування французького турського гроша випущена монета вартістю в половину золотого тарі або 1⁄12 дуката, що отримала назву срібного карліно або джильято[1][6]. Вага монети складала 3,34 г срібла 958-ї проби[1]. У срібного карліно з'явилося безліч наслідувань, низка їх отримали власні назви. Так, карліно, на реверсі яких була зображена лілія, стали називати джильято, карліно короля Альфонса — альфонсіно, Фердинанда — коронато[1][6].
Карліно залишався грошовою одиницею Неаполітанського королівства до 1813. Монетна система держави у XVIII столітті включала такі грошові одиниці[7]:
Монети номіналом в 10 грано в Королівстві обох Сицилій карбували аж до 1859[8], в Папській області — до 1860. Їх співвідношення з іншими грошовими одиницями було таким: 6 гроссо = 4 карліно = 3 джуліо = 3 паоло[it] = 1 тестон; 14 карліно = 1 піастр[9].
Крім різних італійських держав карліно карбували і на Мальті під час правління Мальтійського ордена. На цій острівній державі він становив 10 грано[10].
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к НС, 1980, «Карлино».
- ↑ а б Salut d´or (нім.). www.reppa.de. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 11 лютого 2016.
- ↑ СН, 1993, «Салюдор».
- ↑ Krause 1701—1800, 2010, с. 989—990.
- ↑ а б Krause 1701—1800, 2010, с. 992.
- ↑ а б Carlino (нім.). www.reppa.de. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 11 лютого 2016.
- ↑ Krause 1701—1800, 2010, с. 942.
- ↑ Cuhaj G., Michael T., Miller H. Standard Catalog of World Coins 1801—1900. — 6th edition. — Iola, WI : Krause Publications, 2009. — P. 825. — ISBN 0-89689-940-3.
- ↑ Krause 1701—1800, 2010, с. 947.
- ↑ Krause 1701—1800, 2010, с. 1066.
Література
- Зварич В.В. Нумизматический словарь. — 4-е изд. — Львов : Высшая школа, 1980.
- Фенглер Х., Гироу Г., Унгер В. Словарь нумизмата / Отв. ред. В. М. Потин. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Радио и связь, 1993. — ISBN 5-256-00317-8.
- Cuhaj G., Michael T., Miller H. Standard Catalog of World Coins 1701—1800. — Iola, WI : Krause Publications, 2010. — 1344 p. — ISBN 1-4402-1364-X.