Мирний і союзний трактат між Російською Імперією і Ханством Кримським рос. дореф. Мирный и союзный трактатъ между Россійскою Имперіею и Ханствомъ Крымскимъ
Тип	договір
Підписано	1 листопада 1772
Місце	Карасубазар (нині Білогірськ), Кримське ханство
Чинність	29 січня 1773
Умови	формальна незалежність Кримського ханства; союз Кримського ханства з Росією; контроль російської армії над фортецями Керч та Єні-Кале; переселення Ногайської та Буджацької орд на Кубань; перебування при дворі кримського хана «резидуючого міністра» російської імператриці
Підписанти	Російська імперія: Василій Долгоруков-Кримський, Євдоким Щербінін Кримське ханство: хан Сахіб II Ґерай
Сторони	Російська імперія, Кримське ханство

Карасубазáрський трактáт (рос. Карасубазарский трактат), офіційно Ми́рний і сою́зний трактáт між Росі́йською Імпéрією і Хáнством Кри́мським (рос. дореф. Мирный и союзный трактатъ между Россійскою Имперіею и Ханствомъ Крымскимъ^[1]) — мирний договір, підписаний у місті Карасубазар (сучасний Білогірськ) у Криму 1 листопада 1772 року між Російською імперією та Кримським ханством^[2]. Умови трактату полягали в проголошенні незалежности Криму та укладанні союзу з Росією.

1771 року Кримське ханство у ході російсько-турецької війни було окуповане російською армією на чолі з Василієм Долгоруковим-Кримським. Того ж року до влади в Криму прийшов хан Сахіб II Ґерай.

1772 року між Росією та Кримом розпочалися переговори про укладення мирного договору, який передбачав би незалежність ханства та його союз із Росією. З боку Росії участь у переговорах брав слобідсько-український губернатор Євдоким Щербінін.

Влада Кримського ханства не одразу погодилася на укладання такого мирного договору. У відповідь російські війська знищували корінне населення півострова. Підтримку Росії в переговорному процесі надавала частина кримської знаті.

1 листопада 1772 року договір був підписаний у місті Карасубазар (нині — Білогірськ). 29 січня 1773 року імператриця Катерина II ратифікувала трактат. Проте через зловживання російського уряду в Криму диван Кримського ханства розірвав угоду.

За умовами договору, Кримське ханство ставало повністю незалежною державою, проте перебувало в союзі з Російською імперією; фортеці Керч та Єні-Кале в Керченській протоці мали перебувати під контролем російської армії; Ногайська та Буджацька орди мають бути переселені до Кубані; при дворі кримського хана мав перебувати «резидуючий міністр» російської імператриці.

Умови договору були визнані Османською імперією у 1774 році за Кючук-Кайнарджийським миром.

1768 року Османська імперія, звинувативши Росію в організації нападу козаків під проводом Максима Залізняка на місто Балту, оголосила їй війну^[3]. Як васал османів на їхньому боці воювало Кримське ханство.

У війні Османська імперія зазнавала тяжких поразок від Росії. Кримське ханство було повністю окуповане Росією.

1771 року кримські беї без участи османського султана обрали ханом Сахіба II Ґерая замість Селіма III^[4].

З метою «дотиснути» Сахіба II Ґерая до унезалежнення Криму та союзу з Росією у квітні 1772 року слобідсько-український губернатор Євдоким Щербінін з півторатисячною залогою вирушив до Криму для переговорів^[5].

Євдоким Щербінін мав авдієнцію в кримського хана. Він намагався вмовити Сахіба Ґерая погодитися на розміщення в Криму російських військ та флоту. Історик Сергій Соловйов у праці «Історія Росії від найдавніших часів» писав, що Сахіб Ґерай не одразу погодився на такі умови Росії; хан казав російському послові Щербініну^[6]:

Для чого вільну людину охороняти?

У відповідь Євдоким Щербінін казав ханові, що це необхідно для його безпеки у випадку можливої спроби його повалення турецькими військами^[6]. Крім того, учасники переговорів з боку Кримського ханства заявляли^[6]:

Адже ми вільні, відповідно, можемо погоджуватись і не погоджуватися.

Переговори з кримським ханом були важкими^[5]. Сторону Росії в кількамісячних переговорах підтримала частина кримської проросійської знаті^[7].

Для того, щоб змусити кримського хана укласти мир, російський полководець генерал-аншеф князь Василій Долгоруков-Кримський 19 вересня 1772 року знищив «татарські скопища, що чинили заворушення». Армія Долгорукова спалювала поселення та страчувала місцеве населення, внаслідок чого кількість корінного населення Криму різко зменшилася^[8][9][10].

Врешті-решт, 1 листопада 1772 року в місті Карасубазар (сучасний Білогірськ), під так званим Суворовським дубом поблизу скелі Ак-Кая^[11], було підписано Мирний і союзний трактат між Російською Імперією і Ханством Кримським (рос. дореф. Мирный и союзный трактатъ между Россійскою Имперіею и Ханствомъ Крымскимъ) між Російською імперією та Кримським ханством. За Росію договір підписав генерал-аншеф Євдоким Щербінін, а за Кримське ханство — хан Сахіб II Ґерай.

Підписанти Карасубазарського трактату: Євдоким Щербінін та Сахіб II Ґерай

29 січня 1773 року імператриця Росії Катерина II ратифікувала договір^[12].

Трактат складався з 14 пунктів.

• Пункт 1 проголошував «союз, дружбу та довіру» між Росією та Кримським ханством «без утисків віри, законів і вольностей»^[13].

• Пункт 2 проголошував, що право обрання нового хана належить лише народові та знаті Кримського ханства, і ні Російська, ні Османська імперії не мають права втручатися у процес обрання.

• Пункт 3 проголошував, що всі народи, які були в підпорядкуванні Кримському ханству, продовжують перебувати під його владою, проте кабардинці мають перейти у російське підданство.
• Пункт 4 проголошував, що Росія не може вимагати в «Кримської області» війська, а війська Кримського ханства не підпорядковуються російській армії.
• Пункт 5 проголошував, що імператриця Катерина II та її наступники зобов'язуються оберігати «Татарську область» «у всіх вищезазначених її правах та початкових положеннях».
• Пункт 6 проголошував, що до завершення російсько-турецької війни Російська імператорська армія може перебувати у фортецях на теренах Криму, проте за умов, «щоб ця обставина ні найменшим не була тягарем для кримських обивателів».
• Пункт 7 проголошував, що Росія бере на себе обов'язок захищати вольності Криму, проте «назавжди» бере у своє підпорядкування фортеці Керч та Єні-Кале.
• Пункт 8 проголошував, що будь-які інші фортеці та укріплення, окрім Керчі та Єні-Кале, будуть у підпорядкуванні «Світлійшого Хана та Кримського Уряду»^[14].
• Пункт 9 проголошував, що Ногайська та Буджацька орди повинні бути переселені на Кубань та проживати там під зверхністю хана, керуючись «своїми древніми правами, обрядами та звичаями»^[15].
• Пункт 10 проголошував про повернення всіх військовополонених кримців до Криму, а росіян — до Росії без викупу.
• Пункт 11 проголошував, що кримці-кріпаки, навіть якщо вони християни, не можуть бути в складі Російської імператорської армії, а можуть «тільки за добровільною згодою з хазяїнами викуплені бути».
• Пункт 12 проголошував, що кримські купці можуть вільно торгувати в Росії, а російські купці — в Криму.
• Пункт 13 проголошував, що російська імператриця має право мати власного «резидуючого міністра» при кримському ханові.
• Пункт 14 проголошував, що трактат має бути ратифікований Катериною II.

Через дії «Росії, що відбирає в нас землі і поводиться з нами брехливо», диван Кримського ханства розірвав договір з Росією^[16][17][18].

У 1774 році було підписано Кючук-Кайнарджийський мирний договір, відповідно до якого Османська імперія визнала де-юре незалежність Кримського ханства, що передбачав Карасубазарський трактат^[18].

У 1775 році владу в Криму захопив хан Девлет IV Ґерай, який підтримував Османську імперію. Проте вже у 1777 році у Криму владу захопив хан з проросійською орієнтацією Шагін Ґерай. У 1782 році його скинув з престолу хан Бахадир II, проте у 1783 році Шагін Ґерай повернувся до влади.

1783 року за наказом Катерини II Кримське ханство увійшло до складу Російської імперії як Таврійська область.

• Айнали-Кавакська конвенція
• Кючук-Кайнарджійський мирний договір
• Анексія Кримського ханства