Карагйо́зис (грец. Καραγκιόζης, від тур. Karagöz, дослівно «чорне око») — традиційний тіньовий ляльковий театр у новогорецькому фольклорі, названий за ім'ям головного персонажа — веселуна Караґйозіса, навколо якого групуються усі оповідки, які ставлять у театрі. Своєю суттю карагйозис — еллінізований турецький театр тіней карагез.

Театр тіней карагйозис сформувався в Греції в результаті асиміляції та еллінізації турецького театру карагез у середині XIX століття.

Першим відомим власне грецьким лялькарем театру карагйозис був Я. Брахаліс, який виступав у 1850-ті. Головна заслуга в реформуванні карагйозису й у перетворенні його на грецький народний тіньовий театр належить актору Мімаросу (псевдонім Д. Сардуніса), що виступав у 1890-х роках.

Подальшу реформу і творчий розвиток карагйозису забезпечили лялькарі А. Моллас і С. Спафаріс, за яких грецький театр тіней досяг найбільшого розквіту.

Усередині XX століття (1940—50-і роки) під час великих геополітичних подій у Європі та світі, в ході трансформації власне грецького суспільства, змін культурних потреб, моди, відтак естетичних смаків, поширення кінематографу та інших новітніх видовищ і сучасної маскультури в цілому, театр карагйозис як загальнопоширене і популярне явище переживає занепад, і надалі існує обмежено як вид фольклору й переважно дитяча забава, використовується у виставах низки грецьких лялькових колективів, наприклад афінського театру «Фігури і ляльки».

До мотивів і персонажів карагйозису звертався грецький драматург В. Ротас, що написав серію гостросатиричних п'єс про сучасне йому політичне життя життя Греції.

Для сюжетів вистав карагйозису використовувалися епізоди давньої та нової грецької історії, міфи, легенди і фантастичні пригоди, в яких виступали постійні традиційні персонажі дійства: сам Караґйозіс, товариш головного персонажа Хадзіаватіс, його жінка Аглая, горянин Барба Йоргос тощо), історичні і легендарні особи: наприклад, Олександр Македонський, герої війни 1821 року тощо.

Комічні епізоди у театрі перепліталися з історико-героїчним пафосом, а також патріотичними мотивами, особливо на перших стадіях зародження й становлення театру. Поступово ж у театрі карагйозис панівними стали елементи, що відображали побут, звичаї, часом окремі явища тогочасного політичного життя Греції. Поряд з умовними постатями представників тодішньої влади — турецькі візири, паші, беї, грубіяни й боягузливі турецькі жовніри, на полотні з'явилися персонажі представників різних областей країни з типізованими рисами характеру, що говорили місцевими говірками — Ніоніос, Барба-Гіоргос та ін; велике місце зайняли п'єси, що зображували пригоди Караґйозіса в умовах гірського побуту, що додалися до традиційних «професійних» — «Караґйозіс-лікар», «Караґйозіс-булочник» та соціально-побутових вистав — «Одруження Караґйозіса» тощо.

Невичерпна дотепність, винахідливість у витівках зробили Караґйозіса втіленням народного розуму, сатиричного духу, що перемагає зброєю сміху всі життєві негаразди.

• Театр Греції
• Театр тіней
• Ляльковий театр

• L. Roussel, ou "Karagheuz, ou Un theatre d'ombris a Athenes", t. I, Athenes, 1921 (фр.)
• Caimi G., Karaghiozi ou la Comedie grecque dans l'ame du theatre d'ombres, Athenes, 1935 (фр.)