Капричіо, капричо^[1], каприс — музична інструментальна віртуозна п'єса в блискучому, ефектному стилі^[2].

В епоху класицизму жанр капричіо належав звичайно до інструментальної музики, хоча до середини XVIII століття назва стала використовуватися і для каденцій, особливо складених самими композиторами, — в цьому відношенні важливими прецедентами стали каденції-капричіо П'єтро Локателлі до його 12 скрипкових концертів (1732). Оскільки такі каденції носили віртуозний характер, в епоху романтизму акцент в жанровому позначенні «капричіо» змістився в бік «віртуозної вишуканості» творів, — в цьому сенсі найбільш показові 24 каприса для скрипки соло Нікколо Паганіні.

Капричіо для фортепіано з оркестром Стравінського (1929) — віртуозний концерт. В опері «Каприччіо» Ріхарда Штрауса (1-я пост. 1942) слово використовується в первісному значенні (твір академічної музики, написаний у вільній формі); тема опери — вишукана суперечка на вічну тему змагання музики і поезії.

У літературознавстві капричіо називали твори з елементами одивнення та фантастики.
Одивнення — цілеспрямоване увиразнення письменником художнього образу шляхом використання незвичних асоціацій, що створює свіжий, оновлений погляд на довкілля, руйнує автоматизм світосприйняття^[3].

• Капричіо // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 324-325.
• Капричіо // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 462.
• Одивнення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 145-146.
• Одивнення // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 380. — 634 с.