| Каллінік II Константинопольський | |
|---|---|
| грец. Καλλίνικος Β΄ Κωνσταντινουπόλεως | |
| Народився | 1630  Agrafad, Аграфа, Evritania Regional Unitd, Центральна Греція |
| Помер | 8 серпня 1702 Константинополь, Османська імперія |
| Діяльність | патріарх |
| Посада | Константинопольський патріархат |
Каллінік II (грец. Καλλίνικος Β΄ Κωνσταντινουπόλεως; 1630—1702), уроджений Пулос, званий «Акарнан» — Патріарх Константинопольський у 1688 році та в періоди 1689–1693 та 1694–1702 років.
Життєпис
Каллінік походив з Кастанії з Аграфи і був учнем Євгенія Джануліса з Айтолосу[1]. Він був митрополитом Пруссії в 1671/2[2] до 1688 років і був обраний Патріархом Константинопольським 3 березня 1688 року. Проте він залишався на патріаршому престолі кілька місяців, оскільки звільнений ним митрополит Адріанопольський Неофіт зумів скинути його 27 листопада 1688 року і стати патріархом як Неофіт IV.
Каллінік був переобраний у березні чи квітні наступного року (1689) і був патріархом до 1693 року, коли його було скинуто з престолу діями правителя Валахії Константіном Бринковяну, який навів свого протеже, колишнього патріарха Діонісія IV, на престол. Незабаром він був переобраний втретє і був патріархом з 1694 року до своєї смерті 8 серпня 1702 року[1], коли його наступником став Гавриїл III.
Каллінік був активним Патріархом: він реорганізував Патріаршу школу в 1691 році[1], виявив більш загальний інтерес до освіти та активно протистояв проникненню римо-католиків на Схід[3], скинувши латино налаштованого патріарха Антіохії Серафима-Кирила[4]. На прохання провінції Яніна в 1701 році він видав синодальний лист, що підтверджував чинність місцевих рішень щодо питання посагу[5]. Також він залишив важливу літературну працю. Він написав Тлумачення для священників і дияконів, Церковні бесіди, Патріаршу історію, Послання тощо[2].
Він помер 8 серпня 1702 року і був похований у монастирі Камаріотісса в Халках[6].
Посилання
- ↑ а б в Σάθας, 1990.
- ↑ а б Κλήμος, 2010.
- ↑ Καραθανάσης, 2004.
- ↑ Γαλανοπούλου, 2011.
- ↑ Μπακούρος, 1998.
- ↑ Σιδηράς, Ιωάννης. Παναγία Καμμαριώτισσα. Φως Φαναρίου. Процитовано 15 Απριλίου 2021.
Джерела
- Οικουμενικό Πατριαρχείο Αρχειοθετήθηκε 2016-10-20 στο Wayback Machine.
- Εγκυκλοπαίδεια Μείζονος Ελληνισμού
- Σάθας, Κωνσταντίνος (1990). Βιογραφίαι των εν τοις γράμμασι διαλαμψάντων Ελλήνων από της καταλύσεως της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας μέχρι της Ελληνικής Εθνεγερσίας 1453-1821. εκδ. Κουλτούρα.
- Κλήμος, Γεώργιος (2010). Ιστορικά Στοιχεία Καστανιάς και Μούχας Αγράφων. Καρδίτσα. с. 57-66. Процитовано 12 Απριλίου 2021.
- Καραθανάσης, Αθανάσιος Ε. (2004). Ο Δημήτριος Καντεμίρ, Η Πατριαρχική Ακαδημία, το Φανάρι. Δελτίο Εταιρείας Μελέτης της καθ' ημάς Ανατολής. Т. τόμος Α΄. Αθήνα.
- Γαλανοπούλου, Δήμητρα (2011). Ο Οικουμενικός Πατριάρχης Νεόφυτος Ζ΄ και το έργο του, Διδακτορική διατριβή. Εθνικό και Καποδιστριακό Πανεπιστήμιο Αθηνών (ΕΚΠΑ).
- Μπακούρος, Βασίλειος (1998). Ο Οικουμενικός Πατριάρχης Σαμουήλ Α΄ Χαντζερής ο βυζάντιος: ο βίος και το έργο του (1700-1775). Αθήνα: Εθνικό και Καποδιστριακό Πανεπιστήμιο Αθηνών (ΕΚΠΑ), Εθνικό Αρχείο Διδακτορικών Διατριβών.
