Казарін Володимир Павлович
Народився	15 серпня 1952(1952-08-15)[1] (72 роки)  Ашхабад, Туркменська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна  Росія
Діяльність	письменник, філолог, літературознавець, викладач університету, політик
Галузь	філологія[2], літературознавство[2], російська література[2] і політична діяльність[2]
Alma mater	Далекосхідний федеральний університет
Науковий ступінь	доктор філологічних наук[d]
Вчене звання	професор[d]
Знання мов	російська
Заклад	ТНУ
Членство	Національна спілка письменників України і Український ПЕН[3]
Партія	КПРС
Діти	Казарін Павло Володимирович
Нагороди

Казарін Володимир Павлович (15 серпня 1952, Ашхабад) — радянський і український філолог і пушкінознавець. Доктор філологічних наук, професор. Ректор Таврійського національного університету імені в. І. Вернадського, розташованого в Києві, з 2015 року. Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим IV та V скликання. Член Національної спілки письменників України.

Під керівництвом Казаріна було захищено 17 кандидатських дисертацій^[4]. Заслужений працівник освіти України (2008).

Народився 15 серпня 1952 року в Ашгабаті в сім'ї військовослужбовця. Батько — Павло Федорович Казарін, родом з Волгограда. Військовий. Учасник Другої світової та Корейської війн. Був командиром дивізії морської піхоти у Владивостоці. Мати — уродженка Читинській області. Кравчиня. Дід по батькові — білогвардієць. Бабуся по батьківській лінії проживала в Польщі й була вислана на північ Росії за участь у повстанні 1863—1864 років^[5]. Дід по матері — червоноармієць^[6].

Разом з батьком сім'я часто переїжджала. Так, Володимир навчався в школах Москви, Одеси та Феодосії. В одній з московських шкіл навчався разом із майбутнім міністром оборони України Олександром Кузьмуком^[5].

Поступив на філологічний факультет МДУ, однак у підсумку навчався в Далекосхідному державному університеті за спеціальністю «російська мова і література», який закінчив в 1974 році^[5]. У 1978 році закінчив аспірантуру Ленінградського державного університету ім. А. Жданова.

У 1978 році почав працювати в Далекосхідному державному університеті, де був асистентом кафедри, в. о. завідувача кафедри, старшим викладачем кафедри російської, радянської та зарубіжної літератури.

У 1979 році — замполіт батальйону плаваючих танків^[7].

З 1981 року по 1985 рік — доцент кафедри російської та зарубіжної літератури, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, завідувач кафедри російської і зарубіжної літератури Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе. З 1985 року по 1988 рік — звільнений секретар партійного комітету Сімферопольського державного університету. У 1988 році пішов за власним бажанням з партійної діяльності у зв'язку з незгодою з реформами Михайла Горбачова^[5].

З 1988 року був завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури, проректором з гуманітарної освіти, перспективного розвитку та міжнародних зв'язків Сімферопольського державного університету ім. М. В. Фрунзе. З 1988 року — доктор філологічних наук, а з 1989 року — професор. У 1994 році став дійсним членом Кримської академії наук.

З 1996 року по 2016 рік — член Союзу письменників Росії. Був головою Кримського республіканського об'єднання «Міжнаціональна згода»^[8] та Генеральним директором Кримського центру гуманітарних досліджень^[9].

У травні 2005 року став проректором Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

У 2011 році став завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету.

Після анексії Криму прийняв російське громадянство і продовжив роботу в новоствореному Кримському федеральному університеті^[10]. На конференції «Форум 2000» у Празі 15 вересня 2015 року Казарін розкритикував рівень освіти в Криму після 2014 року^[11]. Через місяць з'явилася інформація про його звільнення з університету^[12][13].

19 листопада 2015 року Казарін був призначений ректором Таврійського національного університету в Києві^[14][15]. Перебував на цій посаді до 2021 року^[16].

У 2020 році був занесений до Реєстру корупціонерів Національного агентства з питань запобігання корупції через невиконання правових вимог^[17]. У висновку НАЗК за результатами перевірки декларації було оголошено, що Казарін, який за інформацією Служби безпеки України є громадянином Російської Федерації, у 2020 році отримав незадекларовану пенсію від Пенсійного фонду РФ у розмірі 757 тис. 142 рублів (більше 281 тисяч грн)^[18].

У жовтні 2020 Держаудитслужба України повідомила, що Казарін не допустив її представників на територію Таврійського національного університету для проведення ревізії використання бюджетних коштів та державного майна^[19].

У квітні 2024 року Казаріну оголосили підозру у розтраті 800 тисяч гривень у період 2017-2021 років шляхом створення фіктивних робочих місць і начислення зарплат фахівцям, які насправді не виконували трудову діяльність. Казарін свою провину заперечив і заявив, що у своїй діяльності керувався розпорядженням Кабінету міністрів України^[20].

З 1991 року по 2015 рік — голова Кримського товариства російської культури^[21]. Однією з основних цілей даної організації, за словами Казаріна, було протистояння українізації вищої освіти^[22]. Казарін виступав за надання російській мові статусу другої державної в Україні^[23].

Був членом Комуністичної партії України. З 1992 року по 1994 рік — перший секретар Сімферопольського міськкому Союзу комуністів Криму, а з 1994 року по 1999 рік — секретар Кримського комітету Компартії України.

З 2001 року по 2004 рік — заступник Голови Ради міністрів Криму в урядах Сергія Куніцина і Валерія Горбатова.

Був депутатом Верховної Ради Криму IV скликання (2002—2006) від КПУ та V скликання (2006—2010) від Блоку Куніцина. У жовтні 2004 року був виключений з Комуністичної партії за підтримку на виборах президента України Віктора Януковича, а не Петра Симоненка^[24]. Пізніше, з 2004 року по 2008 рік був членом Народно-демократичної партії, а з 2008 року по 2009 рік був членом партії «Єдиний центр».

10 липня 2006 року призначений першим заступником голови Севастопольської міської державної адміністрації, яку очолював Сергій Куніцин^[25]. У 2009 році за даними тижневика «Коментарі» Казарін увійшов до списку 15 найбільш впливових політиків Севастополя^[26]. Під час роботи в Севастополі місцева опозиція і проросійські організації критикували Казаріна за «українізацію» міста^[27][28][29]. Пізніше, Куніцин був призначений представником президента України в Криму і Казарін став його першим заступником. Працював на цій посаді й після відставки Куніцина під керівництвом Віктора Плакіди. 12 січня 2011 року Казарін був відправлений у відставку^[30].

28 жовтня 2012 року на виборах до Верховної ради України набрав 1 % голосів виборців, посівши одинадцяте місце в одномандатному окрузі.

• Подяка Держкомітету СРСР з народної освіти (19 грудня 1988) — за активну участь у розвитку університетської освіти
• Почесна грамота Ради міністрів Автономної Республіки Крим (12 січня 2000) — за значний внесок у зміцнення міжнаціональних відносин у Криму та розвиток національної культури
• Заслужений діяч науки і техніки Автономної Республіки Крим (13 серпня 2002)
• Подяка Ради міністрів Автономної Республіки Крим (15 серпня 2002) — за багаторічну сумлінну працю, вагомий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Автономної Республіки Крим, підготовку висококваліфікованих наукових кадрів, велику громадсько-політичну діяльність та у зв'язку з 50-річчям з дня народження
• Пам'ятний нагрудний знак «60 років визволення м. Києва від фашистських загарбників» (17 жовтня 2003)
• Медаль «15 років Збройним силам України» (23 квітня 2007)
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (14 серпня 2007)
• Медаль Пушкіна (31 жовтня 2007) — за великий внесок у поширення, вивчення російської мови, збереження культурної спадщини, зближення і взаємозбагачення культур націй і народностей^[31][32]
• Заслужений працівник освіти України (11 червня 2008) — за значні особисті заслуги у соціально-економічному та культурному розвитку міста Севастополя, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди Дня міста Севастополя^[33]

Дружина — Серафима. Троє дітей — дві доньки ^{[джерело?]} і син Павло Казарін (1984), який є українським журналістом.

• Біографія на сайті politika-crimea.ru [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.]
• Біографія на сайті esu.com.ua [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.]
• Біографія на сайті kianews.com.ua [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.]
• Профіль на сайті irbis-nbuv.gov.ua [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.]
• Профіль на сайті agatov.com [Архівовано 3 липня 2018 у Wayback Machine.]

Інтерв'ю

• Прокопенко Марія. «Ми приїхали в Київ просто з валізами» [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.] (2016) // День
• Лісіцина Катерина. Я оптиміст: через півтора-два роки Крим повернеться в Україну (2016) // Укрінформ
• Яніцький Андрій. Володимир Казарін: «Ми дамо українську освіту тим, хто знаходиться в Криму» [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.] (2016) // Лівий берег
• Віталій Портников. Володимир Казарін: «Ми готуємо фахівців для Криму» [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.] (2017) // Крим. Реалії.