Казарцев Олександр Ігнатович
Народження	25 серпня 1901(1901-08-25)  Барнаульський повітd, Томська губернія, Російська імперія
Смерть	16 червня 1985(1985-06-16) (83 роки)  Москва, СРСР
Поховання	Кунцевський цвинтар
Звання	генерал-полковник
Командування	Q19907304?
Війни / битви	Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Нагороди

Олекса́ндр Ігна́тович Каза́рцев (12 (25) серпня 1901, село Тальменка, Томська губернія — 16 червня 1985, Москва) — радянський воєначальник, генерал-полковник (1958). Учасник Громадянської, Німецько-радянської, Радянсько-японської війн. Герой Радянського Союзу (1943, за дії під час Мелітопольської наступальної операції).

Народився у сім'ї селянина 12 серпня (25 серпня за старим стилем) 1901 року в селі село Тальменка в Барнаульському повіті^[ru] Томської губернії (нині це селище і районний центр Алтайського краю). Закінчив 3 класи школи.

У січні 1920 року вступив добровольцем до Червоної армії. Як червоноармієць 229-го стрілецького полку 26-ї стрілецької дивізії^[ru] Східного фронту брав участь у Громадянській війні в боях проти військ отаманів Дутова і Анненкова, у ліквідації військ барона Унгерна в Забайкаллі, Кайгородова на Алтаї.

По закінченні війни Казарцев командував відділенням, а потім був помічником командира в тому ж полку до серпня 1922 року.

У 1923 і 1926 роках закінчував Сибірські повторні курси комскладу^[ru], що функціонували в Іркутську. З травня 1923 року Казарцев командував взводом у 77-му стрілецькому полку 26-ї стрілецької дивізії Сибірського військового округу (Татарськ), потім у 35-му стрілецькому полку 12-ї стрілецької дивізії, а після 1926 року в тому ж полку Казарцев служив помічником командира кулеметної роти, командиром та політруком роти. З травня по вересень 1932 року командував батальйоном у 218-му стрілецькому полку 73-ї стрілецької дивізії^[ru] Сибірського ВО.

У 1936 році закінчив Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. З вересня 1936 року служив помічником начальника та начальником 1-ї (оперативної) частини штабу 92-ї стрілецької дивізії^[ru] Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії^[ru], а з грудня 1938 року — начальником штабу цієї дивізії. З березня 1941 року був начальником штабу 26-го стрілецького корпусу (1-а Червонопрапорна армія, Далекосхідний фронт).

У березні 1942 року полковник Казарцев був призначений на посаду командира 87-ї стрілецької дивізії^[ru], що формувалася на Далекому Сході, і з червня 1942 року на посаді командира 87-ї стрілецької дивізії (62-а армія) брав участь у Німіцько-радянській війні. Дивізія відзначилася в період оборони з липня по серпень під час Сталінградської битви, але наприкінці серпня під час маршу дивізію перехопили німецькі танки в районі Пісковатка — Вертячий, при цьому зазнавши величезних втрат. Після цього дивізію звели в так звану «оперативну групу полковника Казарцева». 14 вересня цю групу вивели в резерв, де дивізію створено наново. Вже 23 листопада вона знову вступила в бій у складі 57-ї армії, відзначившись у Котельниковській наступальній операції. 12 січня 1943 року Казарцев був звільнений з посади командира дивізії через хворобу і направлений до шпиталю.

З березня 1943 року перебував на посаді командира 126-ї стрілецької дивізії^[ru] (51-а армія). Дивізія взяла участь у Донбаській операції (13 серпня — 22 вересня 1943 року), в якій спільно з 271-ю стрілецькою дивізією^[ru] за кілька годин звільнила велике місто Горлівку. Наказом Сталіна від 8 вересня 1943 № 9 за цю перемогу 126-а стрілецька дивізія отримала почесне найменування «Горлівська».

Командуючи 126-ю стрілецькою дивізією^[ru] (54-й стрілецький корпус, 51-а армія, 4-й Український фронт), Казарцев відзначився в ході Мелітопольської наступальної операції. Під час штурму Мелітополя у жовтні 1943 року він вправно керував діями штурмових загонів на вулицях міста, перетвореного німцями на великий вузол оборони. Під час визволення Мелітополя дивізія знищила понад 5 000 німецьких військових, 66 танків, 11 штурмових гармат, 7 бронемашин^[1].

Указом № 1297 Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 року «за зразкове виконання бойових завдань Командування з прориву укріпленої смуги німців та звільнення міста Мелітополь і виявлені при цьому відвагу та геройство» генерал-майору Олександру Ігнатовичу Казареву присвоєно звання Героя Радянського Союзу з нагородженням орденом Леніна та медаллю «Золота Зірка».

Згодом дивізію передали в 2-у гвардійську армію і в її лавах це з'єднання відзначилося в Кримській наступальній операції та в штурмі Севастополя.

З червня 1944 року Казарцев командував 72-м стрілецьким корпусом (5-а гвардійська армія, 3-й Білоруський фронт). Корпус брав участь у Білоруській та Східно-Прусській наступальних операціях та при звільненні міст Вільнюс, Шакяй, Кудіркос-Науместіс, Каунас, Ковно, Інстербург (нині — Черняховськ, Калінінградська область). Під його командуванням корпус отримав почесне найменування «Ковенський». З 20 квітня 1945 року корпус перебував у резерві Ставки Верховного Головнокомандування, готуючись до передислокації на Далекий Схід, куди був відправлений у червні.

На посаді командира 72-го стрілецького корпусу 5-ї армії 1-го Далекосхідного фронту Олександр Казарцев брав участь у Радянсько-японській війні: в Харбіно-Гіринській операції, при форсуванні річок Мулінхе^[en] та Муданьцзян^[ru] та прориві Волинського укріпрайону Квантунської армії.

Звільнений від командування корпусом у вересні 1945 року, хоча офіційно залишався його командиром до лютого 1946^[2]. 1947 року закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова і з травня 1947 року командував 3-м гірничострілецьким корпусом^[ru] (Прикарпатський військовий округ).

З 1949 року служив у Військах протиповітряної оборони. З грудня 1949 по червень 1953 року працював помічником командувача військ Московського району ППО^[ru] і одночасно курирував розробку протиракетної системи С-25. З червня 1953 по грудень 1954 був заступником командувача Військами ППО, з грудня 1954 по серпень 1956 року — заступником командувача військами Білоруського військового округу з ППО.

З серпня 1956 по квітень 1959 Олександр Казарцев командував Ленінградською армією ППО і одночасно був заступником командувача військами Ленінградського військового округу з ППО. З квітня 1959 по червень 1960 — начальник тилу Військ ППО СРСР. У червні 1960 року генерал-полковник Олександр Казарцев вийшов у відставку.

Жив у Москві. Помер 16 червня 1985 року. Похований на Кунцевському цвинтарі в Москві (ділянка 9-2)^[3].

• У Горлівці на честь Казарцева названо вулицю, а в 2010 році встановлено меморіальну дошку.
• У Мелітополі в 1966 році на честь Казарцева названо вулицю Казарцева.
• Почесний громадянин Мелітополя (1968).
• Почесний громадянин^[ru] міста Армянськ в Криму^[4].

• Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (1.11.1943);
• три ордени Леніна (1.11.1943, 19.04.1945, 30.04.1945);
• три ордени Червоного Прапора (28.06.1943, 3.11.1944, 15.11.1950);
• орден Кутузова 1-го ступеня (8.09.1945);
• два ордени Суворова 2-го ступеня (16.05.1944, 4.07.1944);
• орден Кутузова 2-го ступеня (17.09.1943);
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985);
• медаль «За оборону Сталінграда»;
• медаль «За взяття Кенігсберга»;
• інші медалі СРСР.

• Капітан (1936)
• Майор (21.01.1939)
• Підполковник (8.10.1940)
• Полковник (5.01.1942)
• Генерал-майор (15.09.1943)
• Генерал-лейтенант (8.09.1945)
• Генерал-полковник (18.02.1958)

• Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
• Коллектив авторов. Великая Отечественная: Комдивы. Военный биографический словарь. Командиры стрелковых, горнострелковых дивизий, крымских, полярных, петрозаводских дивизий, дивизий ребольского направления, истребительных дивизий. (Ибянский — Печененко). — М.: Кучково поле, 2015. — Т. 4. — С. 98—100. — 330 экз. — ISBN 978-5-9950-0602-2.
• Боевая слава Алтая. 3 е изд., испр. и доп. — Барнаул, 1978. — С.98.
• Кузнецов И. И., Джога И. М. Золотые Звезды Алтая. — Барнаул, 1982. — С.93-94.

• О. І. Казарцев на сайті випускників Омського ВОКУ ім. М. В. Фрунзе.
• О. І. Казарцев на сайті «Герои Алтая».
• Казарцев Олександр Ігнатович. // Сайт «Герои страны» (рос.)