Йольський Кіт (ісл. Jólakötturinn) — ісландський міфологічний персонаж, чорний кіт-чудовисько, величиною з бичка, що живе в горах Ісландії.

Історія про страшного чорного кота, що живе в горах, була вперше записана в XIX столітті. Згідно з фольклорними даними, Йольський Кіт живе в одній печері з велеткою-людожеркою Ґрілою (ісл. Grýla), викрадачкою неслухняних і вередливих дітей, з її чоловіком, ледарем і вічним лежебокою, Леппалуді (ісл. Leppalúði) і їхніми синами Йоласвейнарами (ісландськими "Дід Морозами"). Кіт приходить в міста та села під час Йоля (Святок) і блукаючи ночами, нападає і з'їдає тих, хто не обзавівся до Йоля якоюсь вовняною річчю. За пізнішою версією — Йольський Кіт викрадає тільки святкове частування. Про тих, хто все ж залишився без нового одягу в Ісландії кажуть:«він надів на себе йольського / різдвяного кота» (ісл. hann fór í jólaköttinn), тобто накликав на себе проблеми.

Хоча це й давня традиція, письмові згадки про Різдвяного кота були знайдені лише в ХІХ столітті.^[1] Загроза бути з'їденим Різдвяним котом використовувалася фермерами як стимул для своїх робітників закінчити обробку осінньої вовни до Різдва. Ті, хто брав участь у роботі, були винагороджені новим одягом, а ті, хто не брав, не отримували нічого і, таким чином, ставали здобиччю жахливого кота.^[2] Інший варіант описує кота як такого, що просто поїдає їжу тих, хто не має нового одягу під час різдвяних святкувань. Сприйняття Різдвяного кота як звіра-людожера було частково популяризоване віршами Йоганнеса Ур Кьотлума, як і рештою фольклору.

Походження міфологічного образу пов'язується з реаліями ісландського побуту, де вівчарство займало важливе місце в господарстві ісландців: виробництво грубого сукна з овечої вовни — вадмауля (vaðmál) було сімейним промислом: після осінньої стрижки овець, за обробку вовни брались всі члени сім'ї, як старші, так і молодші. Як правило, робота завершувалася саме до Різдва (Йоля), коли в Ісландії надходив час ярмарків. З сукна домашньої вичинки також робився зимовий одяг для домашніх потреб, особливо для старших дітей, і, за звичаєм, для кожного члена родини виготовлялися невеликі в'язані речі — шкарпетки і рукавиці. Таким чином, той, хто старанно працював до Різдва, отримував нову річ, а ледарі, не встигнувши нічого зробити до часу ярмарків, опинялися у невигідному становищі. Аби спонукати дітей до праці, батьки лякали їх Йольським Котом.^[3]

1. ↑ Magnússon, Haukur (10 грудня 2008). The Christmas Cat. Grapevine. Fröken Ltd. Процитовано 28 листопада 2015.
2. ↑ The Yule Cat (Christmas in Iceland 2000)
3. ↑ Árni Björnsson, Nöfn jólasveina | Árnastofnun. web.archive.org. 4 травня 2018. Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 20 жовтня 2023.

• Árni Björnsson. «High Days and Holidays in Iceland». Publisher, Mál og menning, 1995.
• Terry Gunnell. «Grýla, grýlur, grøleks and skeklers: folk drama in the north atlantic in the early middle ages?»
• Стурла Тордарсон. «Сага об исландцах», — Спб.: Алетейя, 2007.
• Jólakötturinn (Йольський Кіт, опис та ілюстрації (ісл.)) [Архівовано 14 листопада 2011 у Wayback Machine.]