Зіньківський повіт
Губернія	Полтавська губернія
Центр	Зіньків
Створений	1781 рік
Площа	213 646 десятин (поч. 1923)
Населення	164 383 чоловік (поч. 1923) осіб

Зі́ньківський пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії; створений у 1781 році, і за винятком тимчасової перерви (1796—1803) існував до 1923 року. Повітовий центр — місто Зіньків.

Зіньківський повіт за своїми розмірами був найменшим у Полтавській губернії.

Близько 11 % території повіту займали виключно листяні ліси.

На північному сході повіту через Зіньків пролягав поштовий тракт на Лебедин і Охтирку.

Зіньківський повіт був створений 16 вересня 1781 року після ліквідації залишків полкового устрою на Лівобережній Україні.

Спочатку знаходився у складі Чернігівського, від 1791 року — Київського намісництва.

У 1796 році Зіньків віднесено до Малоросійської губернії, а сам повіт розформовано. Знову створений 27 березня 1803 року в складі Полтавської губернії.

У Зінькові було вісім церковних приходів. У повіті служба відправлялась у 59 храмах. Чотири з них — цегляні. У містечках Опішні, Великих Будищах, Груні було по три храми. У Чернечому Яру існував жіночий монастир, заснований 1689 року.

На межі XVIII—XIX століття у повіті існував ряд державних і приватних господарств. Переважна більшість була дрібними напівкустарними виробництвами з переробки первинної сировини. Істотного розвитку набуло ремісництво.

На початку XIX століття повіт славився своїми ярмарками, які проводились в Опішні (4 рази на рік), Будищах (4 рази), Груні (3 рази), Куземині (3 рази), Ковалівці (3 рази), Бірках (2 рази).

У дореволюційний період у Зінькові були чоловіча й жіноча гімназії, а 1 липня 1906 року відкрилися дворічні жіночі педагогічні курси.

З 1900 року в повіті значно посилюється революційний рух. У грудні 1905 року відбулися мітинги і в Зінькові. Про ці події писала тогочасна газета «Полтавщина», а також В. Г. Короленко у відомій статті «Сорочинська трагедія».

У жовтні 1917 року Тимчасовий уряд був повалений, почала утверджуватися радянська влада. Більшовики на місцях у більшості випадків були найбільш організованою і боєздатною силою. Пережив повіт і німецьку, а потім денікінську окупацію.

У 1918 році згідно з адміністративно-територіальним поділом Української Народної Республіки входив до Землі Полтавщина із земським центром у Полтаві.

Зіньківський повіт був розформований 7 березня 1923 року.

На час реформи (1861) менше 20 % селян були кріпаками. Вони одержали в наділ по 0,8 десятин на ревізьку душу. Великих землеволодінь було небагато. Зокрема, на час реформи їх налічувалось 16.

Посіви в повіті займали 67 % усіх земель. У 1895—1900 роки на душу населення збирали продовольчого хліба (крім вівса) в середньому 22,5 пуди на рік, а на душу сільського населення — по 25,2 пуда.

Зіньківський повіт у другій половині XIX ст. залишався агарним. Заводська промисловість була розвинута слабо — на початок ХХ ст. 400 робітників виробляли продукції на 170 тисяч карбованців. Значний розвиток мали промисли: у Зінькові виробляли килими, у Груні — гребінці з рогу, Грунська й Куземинська волості були відомі завдяки деревообробному промислу, у Великій Павлівці з коріння клена та липи робили люльки для куріння. Функціювали цегельних заводів.

Високого розвитку досягло гончарство. Своєю керамікою славилася Опішня. Вона ж разом із Зіньковом були в числі лідерів губернії зі шкіряного й полотняного виробництва.

1890 року у повіті значились 1 пивоварний завод, 2 цегляних, 62 маслобойні і 80 кузень.

Волостей у Зіньківському повіті було 16 (спершу 15):

• Бірківська;
• Більська;
• Великобудищанська;
• Великопавлівська;
• Грунська;
• Дейкалівська;
• Заїченська;
• Зіньківська;
• Кирило-Ганнівська;
• Ковалівська;
• Комишівська;
• Куземинська;
• Лютенсько-Будищанська;
• Опішнянська;
• Орданівська;
• Тарасівська.

Загалом сільських населених пунктів — 477, сільських громад — 119, дворів — 23 154, населення (сільського) — 127 308.

Великих населених пунктів у повіті, крім Зінькова, було 15, у 2 населених пунктах (Зіньків і Опішня) населення проживало понад 5 тисяч чоловік, у решті — від 2 до 5 тисяч осіб.

Таким чином, на початок 1923 року (рік розформування повіту) Зіньківський повіт складався з 16 волостей, займаючи площу 213 646 десятин, і мав населення 164 383 чоловік.

• Історія євреїв Зіньківщини
• Саранчов Євграф Семенович

• Зіньківський повіт // За ред. А. В. Кудрицького. Полтавщина : Енцикл. довід.. — К. : УЕ, 1992. — С. 1024. — ISBN 5-88500-033-6. — с. 296—297
• Первая Всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Таблица XIII. Распределение населения по родному языку. Т. Т.1-50. С.-Петербург: 1903—1905.