Землеробство мая — один з основних видів господарської діяльності в державах мая. Частково на розвиток, застосування засобів обробки землі, застосуванні і зберігання готової сільськогосподарської продукції вплинули ольмеки, цивілізація Теотіуакана та тольтеки (в різні часи й на різні народи мая).

Природне середовище, де мешкали спочатку племена мая, а потім утворилися їх міста-держави, сприяли розвитку землеробства. У низці районів протікали великі річки (Усумасінта, Мотагуа, Улуа), розливи яких залишали після себе значну кількість родючих опадів. Тут знаходиться багато озер, особливо в центральній і південній областях. Частина мая мешкала на схилах гір або у долинах (особливо на півдні), які захищалися гірськими відрогами. Усі ці обставини сприяли тому, що напочатку докласичного періоду від людини не вимагалося значних зусиль для обробки землі, збору врожаю та ін.

Середня і перша половина пізньої фази докласичного періоду (бл. 800-ті роки до н. е., кінець I ст. до н. е. й перші роки I ст. н. е.) характеризуються настанням посухи. В цей час впроваджуються різні види інтенсивного землеробства, в першу чергу іригація, завдяки чому у мая стають можливими величезні на ті часи врожаї.

Іригація мала надзвичайно важливе значення для районів центрального плоскогір'я, для місцевостей, пересічених великими річками, таку ж роль відігравала меліорація, для гірських районів — терасове рільництво, наявність якого засвідчено у стародавніх мая.

Землеробство було виключно чоловічою роботою. Основним типом було підсічно-вогневе землеробство. Спочатку підшукувалося підходяща для обробки ділянка (col). Придатність визначалася насамперед якістю ґрунту. Найвідповіднішими вважалися ділянки з чорним ґрунтом, зарослі високим лісом. Відстань від селища не мала особливого значення. Пошук відбувався у сезон дощів. Після цього робилася невелика просіка і розмічалася межа майбутнього поля, яка відзначалися купами каменів. Ділянка зазвичай дорівнювалася 400 квадратних ступеням й називалася hun-uinic (одна людина) або kaan. У одній родині було декілька полів, щоб у разі недороду на одній ділянці можна було б відшкодувати його урожаєм іншої.

Наступним етапом була розчищення, яке здійснювалося зазвичай в розпал сезону дощів. В давнину товсті дерева лише обдирали або підрубували, щоб вони висихали на корені, і залишали на рік. Рубка проводилася кам'яними сокирами (baat). Підготовлену ділянку оточувався огорожею для охорони від звірів, які знищували посіви.

Повалений і висохлий ліс випалювався в березні-квітні. Точний час випалювання і наступних посівів мав величезне значення для успіху врожаю, тому дати цих операцій визначалися ретельними астрономічними спостереженнями. Перед початком випалювання богу вітру приносилися як жертви напої з кукурудзи і меду. Великий дим розглядався як магічний засіб для утворення рясних хмар в наступний, дощовий період. В перших числах травня, поля засівалися.

Застосовувалося 2 головних способи посіву. При першому, найпоширенішому, хлібороб, йдучи звичайним кроком по полю, робив палицею ямки глибиною до 10-12 см у шаховому порядку. У кожну з них кидали від 3 до 6 зерен кукурудзи і кілька бобів або насіння гарбуза. Потім ямки засипалися п'ятою. При другому способі, що називався «стрибок оленя», посівач йшов широким кроком, при цьому ямки робилися більш віддаленими один від одного і не чергувалися.

Посіви ретельно охороняються від тварин і птахів. Проводилося розчищення полів від бур'янів. У перші тижні після посіву мая двічі здійснювали раас (полоття) засіяної ділянки. Кукурудзяні качани при дозріванні нахиляли вниз, щоб вони швидше висихали і менше страждали від дощів і птахів. Через місяць після цього, в листопаді, починався збір урожаю, що тривав до березня. Початки ламали, відкриваючи обгортку загостреною палицею або відрізком рогу оленя, стебла залишалися на полі. Зібраний урожай зберігався в спеціальних коморах, підземних сховищах (chultun) і просто в кутку хатини.

Отримували 2 врожаї на рік, проте на одній ділянці можна було сіяти не більш 3 разів, оскільки врожайність падала з кожним роком. Потім переходили на іншу ділянку, а покинута заростала лісом і використовувалася знову через 6-10 років. Середня врожайність зернових культур у класичних мая сягала 10—14, а бульбових — 20—30 ц/га.

Разом з тим підсічно-воневе землеробство саме по собі не було інтенсивним, до цього додавалася технічна слабкість знарядь, що перешкоджала стабільному розширенню вирубуваних під посів ділянок. Тому в умовах тропічного лісу інтенсифікація землеробства зводилася насамперед саме до селекції рослин. У державах мая відбувався широкий розвиток відбору та поліпшення якості насіння найважливіших сільськогосподарських культур.

В інших місцях (уздовж схилів гірських долин) маянські землероби отримували врожаї за допомогою терасування. Цей метод дозволяв використати більше землі, піднімаючись поступово якомога вище угори. До того ж він застосовувався там, де мало було лісу та обмежені простори. Переважно був поширений на сучасних територіях південного Юкатану й Белізу.

Займалися мая землеробством і на заплавах й болотистих містах, які зміцнювали, приносячи туди родючий ґрунт. Мая виривали на болотах безліч паралельних каналів, а викопану землю кидали в проміжок між ними.

Влаштовувалися також так званні підняті поля (bahos) — штучно зроблені довгі і вузькі земляні грядки або платформи, що нагадували чинампи ацтеків. Особливо значне скупчення було в басейнах річок. Підняті поля розташовані звичайно на більш високих і сухих безлісних ділянках річкової долини, на деякому віддаленні від головного гирла. Такі поля здатні були давати величезні врожаї по кілька разів на рік і практично мали невичерпну родючість.

Головним землеробським знаряддям у мая була дерев'яна, загострена з одного кінця палиця (хі), загартована на вогні. Іноді такі палиці мали з гострого кінця невелике розширення, що утворювало пласку поверхню, і тим самим вона нагадувала лопату.

Найшанованішою рослиною була кукурудза (маїс). У мая було декілька її видів, що мали різне призначення, придатних до вживання як в зеленому, так і в стиглому стані: zac-iximix-nuc-nal («кукурудза-стара»), сорт з великим качаном, достигав за 6-7 місяців; ix-mehen-nal («кукурудза-дівчинка»), сорт, що дозрівав за 3 місяця; chac-choch, хас-in — кукурудза з перемішаними білими і чорними зернами. Були особливо скоростиглі сорти, реєй або kay-tel («пісня півня»), які дозрівали через 2 місяці. Достаток вільної землі і виключно висока продуктивність кукурудзи забезпечували хліборобам значні врожаї навіть при недосконалих знаряддях.

Мая вирощували також квасолю (ib, buul) та інші види бобові та гарбузові культури (him, kuum, peeu-kum, ca, bux, ol), томати (p'ak), овочевий перець та перець чилі (ic), портулак (xucul, ah xic), какао (cacau, pec), ваніль (ziiz-bic), тютюн (kutz, kuutz), різні види агав і кактусів (cahum-ci, ci citam-ci, zac-ci, c'helem, yax-ci).

Активно культивувалося вирощування та обробка коренеплодів, зберігаючи тим традицію, що існувала у мая у домаїсовий етап землеробства. Серед них поширенішими були батат (iz), що вирощували декілька різновидів (ah zinaz), хікама (chicam), маніок (oin), яку вперше стали вирощувати мая, один з різновидів ксантосомових (Xanthosoma yucatanense). Маніок мая вирощували близько з 600-років н. е. При цьому поле для нього розмічали набагато більше, ніж для маїсу^[1]. Велике значення мая приділяли вирощуванню амаранту (xtez).

Окрім в харчових, вирощувалися для технічних цілей, медицині. Так, сік агави застосовували для зміцнення сил хворих або поранених. Особливо велике значення мав бавовник (існувало багато його видів —'і, bi, zooh, akte tanam, taman), з якого шили одяг та виготовляли масло, фарби отримували завдяки рослинам ачіоте і індиго. З копала добували смолу, що використовувалася для релігійних церемоній. Також в них використовували амарант.

Мая вирощували багато фруктів. Найзначущими для них були анона, якої культивували 7 видів, авокадо — 2 види, гуаява, фейхоа, техокоте (глід мексиканський), жовтий та пурпурний момбін, каухілоте (з родини бігнонієвих), сапоте — 4 види, саподіла, матасано, нансе, папая, хлібний горіх, пітахая.

у мая було доволі розвинена культуру садівництва. Значна частина населення мала городи і сади (pakal або pet kot). Ділянки для таких садів огорожували кам'яною стіною. Вони були й при палацах знаті та володаря, також створювалися біля храмів. За ними слідкував спеціально призначений садівник (ah canan pakal). Сади і городи були місцем постачання свіжих рослинних харчів до столу (томати, перець, ваніль, коріандр, тютюн, бавовник і агава-хенекен), тут також проводили селекції або вирожували розсаду (xab pakal).

Були так званні лісові сади (або «штучні тропічні ліси»): мая огорожували ділянки лісу, де росли в дикому вигляді фрукти чи корисні рослини (білий сапоте, рамон («хлібне дерево»), папая («динне дерево»), авокадо, агава-мамей, мараньйон, саподілья, аннона, гуаява, фейхоа, деревний огірок, кілька різновидів сливи, дикий виноград), слідкували за ростом та боролися з бур'яном і шкідникам, час від часу збирали врожай. При цьому не витрачували сили і час та висаджування рослин. Іншими варіантом було — вирубка в лісі дерев непотрібних видів і засаджуванні вибраних лісових ділянок сумішшю плодових дерев. Причому здійснювалося це з використанням добре опрацьованої на мільпових полях технології комплексного вирощування сумісних видів. Такі лісові сади завдяки продуманому змішуванню різних порід дерев (рамон, какао, саподілья, авокадо тощо) захищали дерева від різних шкідників і хвороб, що сприяло стабільній урожайності і не потребувало великих зусиль.

В післякласичний період на Юкатані під впливом тольтеків впроваджуються новації, що отримали назву рехоллад, або бахад. Полягала вона у вдалому використанні специфічних особливостей вапнякових юкатанських порід. Назва походить від неглибоких провалів й западин (іспанською рехоллад або бахад), в яких постійно накопичуються ґрунт і вода, яка не може проникнути углиб, а її швидкому випаровуванню заважає той самий ґрунт. Це давало можливість створювати висовроврожайне садівництво у регіонах, де природних лісів ніколи не було. Цей спосіб садівництва поширився у внутрішніх областях півострова Юкатан (Сотута, Купуль, Хокаба й Тасес). Основними об'єктами культивації були плодові гуаява, нансе й какао-боби.

• Schlesinger, Victoria (2001). Animals and Plants of the Ancient Maya: A Guide. Juan C. Chab-Medina (illus.), foreword by Carlos Galindo-Leal. Austin: University of Texas Press.
• Dumond D. E. 1961. Swidden Agriculture and the Rise of Maya Civilization. SWJA, v. 17, Na 4, pp. 301—316.
• Guzman L. E. 1958. The agricultural terraces of the ancient highland Maya. Ann. Assoc. Amer. Geog., 48, p. 266.
• Palerm A. 1967. Agricultural Systems and Food Patterns. HMAI, v. 6, pp. 26—52.
• Hammond N. Agricultural Intensification in the Maya Lowlands. — Actes du XLII-e Congrès International des Américanistes. P., 1979,v. VIII, p. 328.
• Coe, Michael D. (2011). The Maya (Eighth ed.). Thames &Hudson. ISBN 978-0-500-28902-0.