Було запропоновано приєднати статтю Співвідношення система права та система законодавства до цієї статті або розділу, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з червня 2018.

Зако́нода́вство — система нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини в державі.

У вузькому значенні під терміном «законодавство» розуміють систему законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору (ст. 9 Конституції України).

У широкому значенні під терміном «законодавство» розуміють систему законів та інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, — постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України. Ці акти розвивають, конкретизують відповідні закони і не мають їм суперечити. Юридична сила таких нормативних актів визначається компетенцією державного органу, який приймає відповідні акти.

У найширшому значенні під терміном «законодавство» розуміють систему законів і постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов, декретів і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.^[1]

Конституційним Судом України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст.21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство»^[2]. Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

За своєю юридичною силою законодавчі норми поділяються на такі рівні:

• конституційні норми (норми найвищої юридичної сили);
• норми, викладені в рішеннях Конституційного Суду України;
• норми ратифікованих Україною міжнародних правових актів;
• правотворчі  рішення Європейського суду з прав людини;
• норми інших законів.

Норми правових актів меншої юридичної сили мають відповідати нормам правових актів більшої юридичної сили, в іншому випадку не підлягають застосуванню. Так, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. Водночас, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, норми Конституції України є нормами найвищої юридичної сили та прямої дії.

Відповідно до ст. 147 Конституції України «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини.

«Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку» (ст. 152 Конституції України).

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України. 

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року визначені фундаментальні для правової системи України положення: суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини  як джерело права (ст. 17); законодавчий орган держави (орган представництва) має здійснювати експертизу та перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини  (ст. 19).

Роз’яснення Верховного Суду України, накази Генерального прокурора України, інструкції Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України належать до актів, що можуть давати тлумачення законодавчих норм та викладати рекомендації щодо оптимальнішого і доцільнішого порядку їх застосування^[3].

Система законодавства — це сукупність усіх чинних впорядкованих нормативно-правових актів даної держави.

У системі законодавства тих або інших держав можна розрізняти, наприклад:

• галузеве законодавство, тобто однойменне з галузями права, що збігається з ними за предметом правового регулювання, наприклад, карне, трудове тощо;
• комплексне законодавство, тобто таке, яке містить норми різних галузей права: карного, адміністративного, цивільного, наприклад, екологічне законодавство;
• загальнофедеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації (у федераціях);
• законодавство автономії (якщо вищий представницький орган автономії у праві приймати закони);
• конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти (за юридичною чинністю).

Структура системи законодавства — це внутрішній підрозділ законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.

Структура системи законодавства (її внутрішня будова):

• галузева («горизонтальна») — галузеве законодавство (трудове, цивільне, карне законодавство тощо), тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються за предметом правового регулювання (наприклад, предмет регулювання трудового законодавства — трудові відносини, а також відносини, тісно пов'язані із трудовими);
• ієрархічна («вертикальна») — закони й підзаконні акти, тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів (закони, підзаконні акти) розрізняються за юридичною чинністю.

Різновидом ієрархічної структури є ієрархічна структура законодавства у федеративній державі, т. зв. «федеративна структура законодавства» — федеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації.

• Право
• Конституція
• Законодавча влада
• Нормативно-правовий акт
• Закон
• Кодекс
• Законодавство України
• Якість законодавства
• Стабільність законодавства
• Систематизація законодавства
• Ефективність законодавства
• Адаптація законодавства
• Презумпція знання законодавства
• Інформаційно-правова система

• Законодавство // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
• Юридичні послуги Online [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Інститут громадянського суспільства [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
• http://vszakon.esy.es/ [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

• ЗАКОНОДАВСТВО [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
• ЗАКОНОДАВСТВО [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] //ЕСУ
• Законодавство // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 1 : А — Л. — 472 с. — ISBN 978-617-7094-09-7.
• Галузь законодавства [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Сущенко В. Тлумачення терміну «законодавство» Конституційним Судом України^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Рішення Констиційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Законодавство — Археологія України — Barbaricum
• http://vszakon.esy.es/] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

• Ю. С. Шемшученко. Законодавство [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Бущенко А. «Precedent UA – 2015» / Аркадій Бущенко, Олена Сапожнікова, Олег Шинкаренко.— К. : КВІЦ, 2015. – 412 с.
• Гошовська В. А., Баскакова Ю.В., Брайченко А.Д., Гошовський В.С., Пашко Л. А. та ін. Основи вітчизняного парламентаризму: підручник для студ. вищ. уч. закладів: у 2 т. / під заг. Ред. В. А. Гошовської. – К.: НАДУ, 2011. – Т. 1. – 408 с.
• Дудаш Т. І. Практика  Європейського Суду з прав людини: навч. –практ. посіб. / Т. І. Дудаш. – К.: Алерта, 2013. –  368 с .
• Закон України «Про національну поліцію». Науково-практичний коментар. Станом на 22 вересня 2015 року. / За заг. ред. Петкова С. В. [ С. В. Петков, М. В. Лошицкий, А. А. Манжула та інші]. – К.: Центр учбової літератури, 2015. – 240 с. Закон України «Про прокуратуру», Науково-практичний коментар станом на 5 вересня 2016 р. / А. В. Григоренко, Л. С. Григоренко, О. В. Зубов та ін.  – К.: Центр учбової літератури, 2016. – 264 с.
• Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. 
• Концепція удосконалення інституту юридичної відповідальності держави перед громадянським суспільством та особою в Україні / Шемшученко Ю.С., Оніщенко Н.М., Пархоменко Н.М., Стоєцький С.В. та ін. – К.: Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2014. – 112 с. Корж В. П. Проблемы устранения юридических коллизий в отдельных положениях Уголовного процессуального кодекса Украины / В. П. Корж // Вісник Академії адвокатури України. – 2014. том 11, число 1(29).  – С. 62-69.
• Корнієнко М. В. Суспільство і правопорядок. Видання в 6-и т. – Т. 2. / М. В. Корнієнко. – К.: Фонд юрнауки АПС, 2007. – 264 с.
• Митний кодекс України: Науково-практичний коментар / А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, В. С. Гошовський, Р. А. Калюжний та ін - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 757 с.
• Петришин О.В. Модельні правові акти: теорія та практика реалізації: монографія / О.В. Петришин, О. А. Колодій. – К.: Алерта, 2016. – 204 с.
• Петров Р.А. Транспозиція «acquis» Європейського Союзу у правові системи третіх країн: Монографія / Р. А. Петров. – К.: Істина, 2012. – 384 с. 
• Правова доктрина України: у 5 т. -  Т.2: Публічно правова доктрина України / Ю. П. Битяк, Ю. Г. Барабаш, М. П. Кучерявенко та ін. ; за заг. ред. Ю. П. Битяка. – Х.: Право, 2013. – 864 с. 
• Принцип рівності у праві: теорія і практика: монографія / передмова акад. НАН України Ю.С. Шемшученка; за заг. ред. Н.М. Оніщенко. – К.: Вид-во «Юридична думка», 2014. – 380 с. 
• Тертишник В. М. Реалізація правових позицій та прецедентної практики Європейського суду з прав людини в розв’язанні проблем кримінально-процесуального права України / В. М. Тертышник // Правова позиція. –  2016. – № 1 (16). – С. 7-13.
• Тертишник В. М. Мова і логіка закону / В. М. Тертишник // Право і суспільство. –  2016. – № 5. – С. 36-42.
• Тертишник В. М. Системність, логіка і мова закону / В. М. Тертишник // Юридична техніка і технологія: теорія та практика застосування тези доп. та повідомл. учасн. ІІ Всеукр. наук.‑практ. конф. (м. Львів, 24–25 листоп. 2016 р.) / за заг. ред. І.Д. Шутака. – Х. : Право, 2016. – С. 47-49 с. 
• Тертишник В. М. Доктрина та проблеми і ризики конституційної й судово-правової реформи в Україні / В. М. Тертишник // Суспільно політичні процеси. Науково-популярне видання Громадської організації «Академія політичних наук». — К., 2016. Випуск 4. —  С. 147-160.
• Уваров В. Г. Застосування практики Європейського Суду з прав людини та норм міжнародно-правових актів в удосконаленні кримінального судочинства України: монографія  / В. Г. Уваров; за заг. ред. доктора юрид. наук В. М. Тертишника. – Дніпропетровськ, 2012. –  268 с. 
• Усенко І. Б. Українська юридична термінологія / І. Б. Усенко // Українське державотворення: невитребуваний потенціал : словник-довідник / [за ред. О. М. Мироненко]. – К. : Либідь, 1997. – С. 493–498.
• Фармацевтичне законодавство : норм. акти з організації роботи аптеч. підприємств / [за ред. Т. А. Грошового ; уклад.: Т. А. Грошовий, О. В. Тригубчак, Л. В. Вронська, Г. Г. Криницька, В. В. Підгірний, Л. І. Кучеренко, Т. Г. Калинюк, А. Й. Дацко, В. П. Новіков, М. Л. Сятиня, В. В. Трохимчук]. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2012. – 570 с.
• Шемшученко Ю. Конституція України і права людини  / Ю. Шемшученко // Право України. – 2001. – № 8. – С. 13–15.