Жіноча боротьба — змагання з боротьби серед жінок. Поєдинки проводяться за правилами вільної боротьби. Жіночі змагання за правилами греко-римської боротьби не проводяться[1].
Жіноча боротьба почала поширюватися з Франції та скандинавських країн[2].
Перший чемпіонат світу з жіночої боротьби був проведений 1987 році у норвезькому місті Леренскуг, в якому взяли участь 47 борчинь, що представляли 9 країн. Змагання проводилися в дев'яти вагових категоріях, в яких у п'яти перемогли француженки, у трьох — норвежки, в одній — бельгійка. Наступного року борчині вперше змагалися на чемпіонаті Європи у Франції в місті Діжон. З 1989 року світові чемпіонати проводить ФІЛА (міжнародна федерація об'єднаних стилів боротьби). До програми Олімпійських ігор жіноча боротьба ввійшла 2004 року.[3]
Чемпіонати Азії та Африки серед жінок почали проводитися лише з 1996 року, але азійські спортсменки почали виходити на передові позиції набагато раніше. Так на чемпіонаті світу 1991 року представниці Японії та Китаю здобули по три золоті нагороди[2].
В Україні жіноча боротьба культивується з 1990-х років. Перший чемпіонат пройшов у 1991 році. Найтитулованішою українською борчинею є Ірина Мерлені (олімпійська чемпіонка та неодноразова чемпіонка світу та Європи).[4]
Примітки
- ↑ Єдиний вид спорту, куди не допускають жінок. Поки що…?. sport-olymp.com. ІП «СПОРТ ОЛІМП». 18 березня 2017. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 6 листопада 2021.
- ↑ а б Юлія Стельмах, Андрій Пістун, Людмила Балушка, Євген Путій. Зародження і розвиток жіночої боротьби в Україні // Молода спортивна наука України. 2015. Т.1. С. 230-234. — 2015.
- ↑ Історія розвитку олімпійських видів спортивних єдиноборств, 2019, с. 21—22.
- ↑ Історія розвитку олімпійських видів спортивних єдиноборств, 2019, с. 40—44.
Джерела
- Історія розвитку олімпійських видів спортивних єдиноборств (боротьби греко-римської, вільної, дзюдо та тхеквондо). Методичні рекомендації для самостійної роботи здобувачів вищої освіти з дисципліни «ТМ боротьби», ТМС обраного виду спорту / М. П. Махінько, М. Г. Ставрінов, О. В. Лукіна, О. С. Кусовська. — Дніпро, 2019. — 56 с.