| Вадим Жуков Вадим Андрійович Жуков | ||
|---|---|---|
 Головний сержант | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 24 грудня 1993 АР Крим, Україна | |
| Смерть | 11 квітня 2023 (29 років) біля м. Кремінна, Луганська область, Україна (Загинув смертю хоробрих у бою) | |
| Поховання | м. Дніпро | |
| Національність | українець | |
| Псевдо | «Жук» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2012—2013, 2014—2015, 2016—2022 | |
| Приналежність |  Україна | |
| Вид ЗС |  МВС | |
| Рід військ |  Національна гвардія | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Вади́м Андрі́йович Жу́ков (1993—2023) — український військовослужбовець, головний сержант Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що відзначився і загинув у ході російського вторгнення в Україну. Герой України (2024, посмертно).
Життєпис
Народився у Криму. У дитинстві разом із батьками переїхав до м. Дніпропетровська. Протягом 2004—2010 рр. навчався в ліцеї № 134 міста Дніпра.[1]
У 2012—2013 рр. проходив строкову військову службу у криворізькій бригаді внутрішніх військ МВС України, до цієї ж частини, що вже мала назву 21-ї окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України, був призваний за мобілізацією у серпні 2014. Демобілізований у серпні 2015-го, ще за рік, восени 2016-го, прийнятий на військову службу за контрактом до дислокованого у Дніпрі 16-го полку охорони громадського порядку НГУ (нині — 31-а бригада ОГП НГУ імені генерал-майора О. Радієвського).
Брав участь у АТО на сході України. Обіймав посади старшого кулеметника БТР, навідника, командира відділення, головного сержанта взводу, восени 2021 року призначений головним сержантом роти.
Повномасштабне вторгнення зустрів у лавах батальйону оперативного призначення 31-ї бригади НГУ. Брав участь у визволенні Харківщини, а після ротації отримав бойове розпорядження з оборони Кремінної.
З лютого 2023 року з бійцями утримував фронт, в окопах відбиваючи найжорстокіші наступи ворога. 25 лютого дістав мінно-вибухову травму, але відмовився від евакуації. За два тижні знищив ворожий танк Т-80, який регулярно виїжджав на відстань близько 100 метрів та обстрілював позиції відділення. Вадим власноруч обладнав іншу позицію і залишився там, сам успішно підбивши танк, таким чином зберіг життя особового складу.
10 квітня 2023 вночі сили противника намагалися прорвати позиції нацгвардійців біля м. Кремінна та підійшли впритул. Жуков, ризикуючи життям, кинув у групу росіян гранату, та змусив їх відступити. Зранку противник почав бити артилерією по позиціях бійців, де був Жуков. Від осколкових поранень він загинув.[2] [3]
Вшанування пам'яті
У м. Дніпро на фасаді ліцею № 134 у листопаді 2023 року відкрито меморіальну дошку на честь Вадима Жукова[1].
Нагороди
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (24 лютого 2024, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[4]. Нагороду вручив родині загиблого президент України Володимир Зеленський 13 березня 2024 року, в День українського добровольця[5].
Джерела
- Головний сержант Вадим ЖУКОВ. Воював як справжній лицар, що не знав страху // Національна гвардія України. Герої України 2014—2024 / НГУ : авт.-упоряд. Валерія Агібалова. — Київ : Фенікс, 2024. — С. 196—199 : іл. ISBN 978-966-136-998-5
Примітки
- ↑ а б У Дніпрі відкрили меморіальну дошку загиблому герою. gorod.dp.ua. 12 квітня 2023. Процитовано 27 лютого 2024.
- ↑ Поданий на присвоєння звання Героя України: на війні загинув нацгвардієць Вадим Жуков з Дніпра. dp.informator.ua. 21 листопада 2023. Процитовано 27 лютого 2024.
- ↑ Iщенкo О.С. Жуков Вадим Андрійович. Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 8 травня 2025.
- ↑ Указ Президента України від 24 лютого 2024 року № 125/2024 «Про присвоєння В. Жукову звання Герой України»
- ↑ У День українського добровольця ми дякуємо кожному й кожній, хто став на захист Української держави та суспільства – Президент вручив нагороди воїнам. Президент України. 14 березня 2024. Архів оригіналу за 23 липня 2024. Процитовано 5 лютого 2025.