Жо́рно^[1], млино́вий камінь^[2][3][4][5] — плескуватий круглий камінь, призначений для лущення і розмелювання зерна та інших твердих предметів. Є головним елементом ручних жорен, ручних, вітряних, водяних і механізованих млинів. Нижнє нерухоме жорно називається спідником (спідняком)^[6][7], верхнє рухоме — верхняком^[8][9], бігуном^[10]. У сучасному борошномельному виробництві жорна витіснені продуктивнішими вальцевими верстатами^[11].

Слово жорно походить від прасл. *ž^ъr̥ny, род. відм.*ž^ъr̥nъve, що виводиться від пра-і.є. *g^u̯er- — «важкий», «тяжкий»^[12].

Нижнє жорно зазвичай закріплене нерухомо, верхнє обертається на осі («веретені»). У центрі верхнього жорна є отвір (прого́рниця, діал. дуча́йка), у який з коша подається зерно; на нижній поверхні встановлюється металева, первісно дерев'яна деталь (порпли́ця, рідше поркли́ця), призначена для з'єднання жорна з веретеном. В отвір нижнього жорна вставлена втулка (ва́ржіль^[13], вардзель), через яку проходить нижнє веретено, вільно обертаючись у ній. Привод жорна може розташовуватися по-різному: на деяких веретено проходить до верхнього жорна знизу через нижнє (нижньоприводне жорно); на інших типах млинів привод розташований зверху, нижнє ж веретено грає роль вальниці (верхньоприводне жорно). Підвищення в млині, де розташовувалися жорна, називалося подо́к^[14] (під, на водяному млині обру́б)^[15][16], і воно обносилося огорожею — бу́ртницею^[17], буртом^[18], нижнє жорно закріплялося в брусах (обру́бинах)^[19]. Над жорнами розміщався ящик для зерна (кіш) з жолобом (коритцем, коритком). Для рівномірного надходження зерна в жорно коритце споряджується спеціальними автоматичними пристроями. Більшість з них включають вертикальну паличку, одним кінцем закріплену на опорі коша, яка прив'язується шнурком до коритця і грає роль пружини, повертаючи його на місце по завершенню циклу роботи пристрою. Коритце підвішується рухомо на шнурі, а натяг шнурів регулюється за допомогою брусочка, одним кінцем закріпленого, другим пересуваного по зубчиках опори коша. На нижньоприводних і верхньоприводних жорнах деталі штовхального механізму розрізняються: на нижньоприводних знизу до коритця прикріплена вертикальна паличка (риштак^[20], спружина)^[21], яка нижнім кінцем входить в отвір верхнього жорна, де встановлене кільце з кулачками, що під час обертання жорна періодично штовхає коритце; на верхньоприводних верхнє веретено має ребра, що під час обертання веретена штовхають виступний кінець (ручку, коник) коритця. Жорна оточують дерев'яним чи луб'яним кожухом (обичайкою), що утримує борошно від розсипання^[22]. Борошно виходило з обичайки по трубці — лото́чку, укріпленій у спеціальній дошці — бу́рхвиці^[23][24], а для його збору під бурхвицею встановлювали ящик чи жолоб (мучник, скриню)^[25][26]. Пара з верхнього і нижнього жорен називалася поса́д^[27] (рідше поста́в, заст. коло, оса́да)^[28][29][30]; на млині може бути один чи кілька посадів, кожний з них має привод від головного вала.

Найкращим матеріалом для жорен є дрібнозернистий кременевмісний, пористий і водночас міцний пісковик, чи окременений вапняк зі скам'янілостями^[31]. Застовувалися й інші породи: в районі Іллінецького кратеру виявлений стародавній кар'єр з видобутку суєвіту і зроблені з нього заготовки та браковані вироби (пам'ять про колишнє виробництво збереглася в назві розташованого неподалік села Жорнище).

Робочі поверхні жорен покриті спеціальними жолобками («борознами», англ. furrows), що ділять їх на окремі плоскі ділянки («мелючі поверхні»). Від борозен, розширяючись, відходять дрібніші жолобки («оперення»; feathering, cracking). Рисунок борозен і мелючих поверхонь повторюється, утворюючи на жорнах однакові ділянки («арфи», harps). У типового жорна налічують 6, 8 чи 10 таких «арф». Прилеглі мелючі поверхні обох жорен утворюють різальні крайки, що забезпечує «ефект ножиць» при меленні, коли зернина, потрапляючи між борозенками верхнього і нижнього жорен, розривається борозенними крайками. Завдяки тому, що борозни спрямовані від центру до периферії, розмелені частинки просуваються від прогорниці до окружності жорен. З плином часу борозни стираються, тому карбування періодично мусять поновлювати. Цим займалися спеціальні майстри, яких звали жорнярами. Карбування проводили спеціальним молотком за назвою оскард (чи «оскарб»).

В українській культурі млиновий камінь вважається символом важкості^[4].

Прислів'я

• Добрі жорна усе перемелють
• Жорна мохом не обростають
• Дивиться, як пес на жорно
• Втратив млина — викидай і жорна
• На добрий камінь що не дай, то змеле.
• Тоді я, мати, приїду до вас, як павине пір'я на спід потоне, а млиновий камінь на верх виплине^[5]
• Жорна Господні мелють повільно, але вірно — прислів'я античного походження
• Ухватив, як собака обметицю («обметиця» — тонкий шар борошна, борошняний пилок на жорнах і обичайці) — зазнав невдачі^[32]

Згадки в Біблії

• «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити — і його потопити в морській глибині» (Мф. 18:6, переклад І. Огієнка).

• Жорном, скинутим з вежі обложеного міста Тевец, був вбитий суддя Авімелех.
• Ударом жорна був смертельно поранений Андрій Боратинський^[33].

• Жорна
• Млин
• Молотильний коток

• 
  Жорна на подвір'ї краєзнавчого музею в Недригайлові на Сумщині
• 
  Карбування поверхні жорна оскардом
• 
  Жорна в обичайці, Бразилія
• 
  Місце колишнього заводу з виробництва жорен. Велика Британія
• 
  Пам'ятник із жорен на території цвинтаря с. Поминик на вшанування односельців, загиблих від Голодомору

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жорно

• С.И. Климовский, Е.П. Гуров (сентябрь-октябрь 2001). О сырье и масштабах производства древнерусских жерновов с Ильнецкого месторождения. Восточноевропейский археологический журнал. Лаборатория аналитических исследований НИИПОИ МКИ Украины (5(12)). Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Процитовано 13 листопада 2018.
• Обметиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1166. — 1000 екз.
• Жорно // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
• Жёрнов // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).