Жак Лурселль
фр. Jacques Lourcelles
Дата народження	11 січня 1940(1940-01-11) (84 роки)
Місце народження	Париж, Франція
Громадянство	Франція
Професія	кінокритик, сценарист
IMDb	ID 0522048

Жак Лурсе́лль (фр. Jacques Lourcelles; нар. 11 січня 1940, Париж, Франція) — французький кінокритик, історик кіно та сценарист.

Жак Лурселль народився 11 січня 1940 в Парижі, Франція. В молодості належав до групи «мак-магонців» — сінефілам, що об'єдналися навколо кінозалу «Мак-Магон»^[fr] у 17-му окрузі Парижа. У 1960-і роки був головним редактором журналу Présence du cinéma, який разом з аналогічними виданнями Positif та Cahiers du cinéma утворювали легендарну трійку, що задавала критичний тон в золоті роки французької сінефілії^[fr][1]. У 1965 році випустив монографію про Отто Премінджера, а після закриття у 1967-му Présence du cinéma працював в Positif^[2].

Як сценарист Лурселль був співавтором сценаріїв до декількох фільмів Паскаля Тома. У 2012 році брав участь в документальному телесеріалі «Сінефіли нашого часу» (Cinéphiles de notre temps).

Найбільшу популярність Лурселлю принесло видання тритомного «Словника кіно», що вийшло в 1992 році, і яке потім регулярно перевидавалося. Третій том цього опусу, нагородженого літературною премією Люсьєна Барр'єра^[3], вагою в один кілограм і об'ємом у 1728 сторінок, що містить статті про 1500 фільмів, замінив для звичайних любителів кіно^[4] Словник Ж. Садуля 1960-х років (що швидко застарів через свою комуністичну спрямованість) та Словник Тюлара 1982 року (неточний, академічний і неохайно складений)^[1].

За словами автора, він виконав значну працю, переглянувши в 1983—1992 роках 95 % з 3000 фільмів, згаданих у книзі^[5]. Критики визнають значні літературні достойності твору, окремі місця якого читаються як роман, і відмічають наявність статей про східноєвропейський, російський та азійський кінематограф^[5][1], але вказують на крайню суб'єктивність оцінок і власні уподобання при відборі фільмів^[5][1]. Прихильник кіно 1930-х—1960-х років (Золоте віку Голлівуда та «татового кіно» у Франції), Лурселль, який вважає пізніший період історії кінематографу епохою тотального занепаду, і у своєму словнику віддає перевагу фільмам і режисерам цього часу^{[К 1]}, тоді як кінематограф неореалізму і післявоєнне німецьке кіно представлені набагато бідніше^[5][1].

Характеристики режисерів 1960-х—1980-х років відзеркалюють особисті переваги автора, що різко засуджує кінематограф одних (Сем Пекінпа і Серджо Леоне, які «згубили жанр вестерну»^{[К 2]}, «безсилий» В. Вендерс) та захищає інших (Девід Лінч, Девід Кроненберг, Ален Таннер)^[5][1]. Найбільше компліментарна стаття присвячена фільму «Зозо» Паскаля Тома, що критики словника не забули відмітити^[5].

Видавці російського перекладу третього тому Словника врахували цю особливість, випустивши книгу під назвою «Авторська енциклопедія фільмів», і, як і французькі рецензенти, вказавши на крайню упередженість суджень^[6].

Принциповий супротивник Нової хвилі, що покладає на цей рух (і особисто на Годара) частку відповідальності за приведення світового кінематографу до стану занепаду, Лурселль або ігнорує представників цього напряму (Клод Шаброль), або обмежується лютими нападками і знущаннями (Жан-Люк Годар, Ерік Ромер)^[1].

Вибравши для характеристики творчості Годара його перший і найвідоміший фільм «На останньому подиху», Лурселль звинувачує режисера в плагіаті («бліда копія американського нуара») та виносить вирок усій Новій хвилі, що зруйнувала, на його думку, і режисуру, і сценарну, і операторську роботу^[7][2].

Єдина причина, за якою «На останньому подиху» ще гідний згадки в наші дні, — в тому, що він, як віха, відмічає входження кінематографу в еру втрати своєї невинності і природного чаклунства.

— Lourcelles. «À bout de souffle» (Авторская энциклопедия фильмов. Т. I, с. 3)

До Трюффо Лурселль поблажливіший, хоча і вважає, що в його знаменитому дебюті — фільмі «Чотириста ударів» немає майже нічого новаторського^[8], а при аналізі «Вкрадених поцілунків» хвалить саме за розрив з Новою хвилею і особисто з ненависним авторові Годаром^[9].

З Еріком Ромером Лурсель намагається звести рахунки часів журнального протистояння^{[К 3]}, вибравши об'єктом для нападок його фільм «Зелений промінь», і назвавши його «однією з найгірших, якщо не найгіршою» серед 20 000 стрічок, з яких він робив відбір^[10].

Сценарист

• 1974 — Гарячий кролик / Le Chaud lapin Паскаля Тома
• 1976 — Акробат / L'Acrobate Жана-Данієля Полле
• 1977 — Їжачок в кишені / Un oursin dans la poche Паскаля Тома
• 1979 — Довіра за довіру / Confidences pour confidences Паскаля Тома
• 1981 — Ті, у кого не вийшло / Celles qu'on n'a pas eues Паскаля Тома
• 1999 — Дилетантка / La Dilettante Паскаля Тома

• Lourcelles J. Dictionnaire du cinéma. T. III. — Paris : Robert Laffont, 1992. — 1728 p. — ISBN 2221054652.
• Lourcelles J. Otto Preminger. — P.: Seghers, 1965
• Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. I—II. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

• Жак Лурселль на сайті IMDb (англ.)
• Coppermann A. (27.04.1992). Aussi érudit que partial (фр.). Les Échos. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 5.04.2016.
• Morice J. (2.08.2008). Jacques Lourcelles, césar du meilleur dico du cinéma (фр.). Télérama. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 5.04.2016.
• Алешичева Т. (3.03.2010). «Авторская энциклопедия фильмов» Жака Лурселля (рос) . Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 5.04.2016.
• Bibliographie. Top 20 (фр.). Ciné-club de Caen. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 5.04.2016.
• "Dictionnaire du Cinéma - Les Films", Jacques Lourcelles (фр.). Internet Movie Database. Архів оригіналу за 9 вересня 2019. Процитовано 5.04.2016.
• Jacques Lourcelles (фр.). BNF. Процитовано 5.04.2016.